Розгляд господарського та етнокультурного розвитку сільського населення Степового Побужжя протягом кінця XVIII – початку ХХ ст. дозволяє зробити деякі узагальнення. Порівняльно-історичне студіювання процесів формування сталого сільського населення Степового Побужжя дозволило вирішити питання їх періодизації. З’ясовано, що значну роль в утворенні етнокультурного обличчя району відігравали об’єктивні обставини – природно-географічні умови, історичний розвиток, геополітичне положення регіону. Зокрема, щодо “Дикого поля” в умовах прикордоння виявляється, що найбільш ефективним був сезонно-кочовий характер населення з міцними опорними пунктами-фортецями. Це і знайшло своє вираження у скотарському господарсько-культурному типі, носіями якого виступали ногайці, запорожці, волохи. Після приєднання цих територій до складу Російської імперії та пільгової політики щодо їх залюднення, сформувалися важливі передумови для стабілізації населення та переходу до більш осілого типу господарства – землеробства. Цей “переворот” здійснювався у Степовому Побужжі протягом кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. У ньому взяли участь українці сусідніх історико-етнографічних областей (Наддніпрянщини, Поділля, і, особливо – Запорожжя), а також представники “далекої” міграції (росіяни, українці Слобожанщини та Полісся, німці, євреї, молдовани, болгари та інші). Урядова колонізація, яка активно проводилася з приєднанням регіону до складу Російської імперії, суттєвим чином вплинула на національний та соціальний склад населення Степового Побужжя. Адміністративні заходи уряду були спрямовані на те, щоб змінити норми життя козацького населення з метою посилення контролю за ним. Однак, досвід господарювання, розміщення та планування населених пунктів тощо не тільки зберігся в численних поселеннях, які виникли з козацьких зимівників, але й активно використовувався колоністами. Таким чином, однією з особливостей Степового Побужжя можна вважати наявність спадкоємності в культурно-побутових традиціях населення навіть за умови суттєвих адміністративно-політичних зрушень. В основі формування соціокультурного різноманіття Степового Побужжя лежать шляхи колонізації Півдня України, а саме – урядова (регламентована) та народна (стихійна). Намагаючись закріпити мешканців Степу, російський уряд був змушений зважати на ці форми і, як наслідок, створювати гнучку адміністративно-правову систему. Згідно з нею, у Побужжі протягом тривалого часу (з кінця XVIII ст. до 1861 р.) існували різні верстви сільського населення: козаки, воєнізовані поселенці, іноземні колоністи, державні та поміщицькі селяни, орендарі-десятинщики тощо. Проведені студіювання їхнього становища та культурно-побутового розвитку показують, що соціальні кордони існували і після їх скасування та на рівні залишкових визначали традиційну культуру населення окремих поселень до початку ХХ ст. Специфічні риси сільського управління на теренах Степового Побужжя, пов’язані з наявністю у районі воєнізованого населення у кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Традиційна система управління сільськими колективами другої половини ХІХ – початку ХХ ст., сформована на звичаєвому праві, стосувалася всіх представників селянської громади. Роль громади у регулюванні господарської, громадської діяльності, сімейних стосунків населення Степового Побужжя була значною і не обмежувалася обумовленими законодавчо функціями. Місцева культура стала результатом взаємовпливу, своєрідного синтезу багатьох етнічних культур: українців і росіян, що прибували сюди з різних регіонів, німців, молдаван, болгар та представників інших національностей, які проживали на теренах Степового Побужжя як компактно, так і дисперсно. У випадку, коли представники одного з етносів суттєво переважали чисельно, відбувалася асиміляція кількісно меншої групи. Різнорідність всередині даного типу української культури може бути пояснена, з одного боку, різним етнічним складом населених пунктів, з іншого – різноманітними соціально-економічними типами розвитку (державні і військові поселення, поміщицькі села, хутори дрібних землевласників і орендарів). Особливу роль у розвитку різних галузей економіки господарчих традицій відіграли представники українського, молдавського, болгарського, німецького етносів. Також слід відзначити, що незважаючи на інтеграційні процеси, які були зумовлені спільним освоєнням Степового Побужжя, кожна з етногруп зберегла виразність своєї культурної традиції. Історична динаміка розвитку матеріальної культури й побуту сільського населення Степового Побужжя характеризувалася активною міжетнічною інтеграцією, особливо на початкових етапах освоєння району. Це разом зі сталістю окремих специфічних елементів привело до формування його самобутніх рис. Етнічну виразність та її еволюцію можна простежити щодо комплексів знарядь праці, житла, одягу. Значна роль у становленні ареальних варіантів житла, одягу належить представникам молдавського етносу. Багатоваріантність обрядовості регіону, в першу чергу є результатом заселення даної місцевості вихідцями з ряду регіонів, передусім України, представниками різних етносів. Основні свята календарного та родинного циклів в українців, росіян, болгар, молдован, німців, євреїв виявляли всі рівні етнічної виразності: загальноетнічні, регіональні та локальні. Форми, фактори та механізми етнокультурного розвитку сільського населення Степового Побужжя як складової частини Півдня України можуть послужити історичним досвідом для визначення передумов формування сучасного населення України, тенденцій його міжетнічних зв’язків та господарських перспектив. |
