Анотація до роботи:

Посвалюк В.Т. Шляхи становлення і проблеми розвитку української школи виконавства на трубі: історичний, професійно-виконавський, теоретико-методичний аспекти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. – музичне мистецтво. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.– Київ, 2008.

Дисертація висвітлює процес формування і розвитку української школи гри на трубі з урахуванням виконавських особливостей різних регіонів, наявність яких цілком природна в умовах такої великої держави, як Україна. Відсутність навіть оглядових праць, які б узагальнювали історичний досвід розвитку всіх виконавських шкіл стосовно конкретних музичних духових спеціальностей призвела до того, що виконавство на духових інструментах в Україні і досі залишається найменш висвітленою ділянкою музичного виконавства. У першому розділі дисертаційного дослідження на прикладах діяльності видатних виконавців і педагогів вперше розглядається і узагальнюється досвід широковідомих одеської, львівської, харківської та донецької шкіл виконавства на трубі, з урахуванням новітніх досягнень київської школи, численні представники яких працюють у кращих оркестрах не тільки України, а й близького і далекого зарубіжжя. Поняття школи виступає як складна ієрархічна система на різних, але взаємопов’язаних рівнях: загальному (українська, або національна школа), особливому (регіональні школи), окремому (школи певних видатних особистостей). До регіональних виконавських шкіл ми відносимо: київську (уособлює центральний регіон), львівську (західний регіон), одеську (південний регіон), харківську (східний регіон); враховуються також окремі осередки розвитку духового виконавства і педагогіки в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську тощо, які поки що не набули статусу виконавських шкі, і можуть умовно доповнювати відповідний південно-східний регіон.

Другий розділ дослідження присвячений аналізу діяльності українських музикантів на сучасному етапі, більшість пунктів якої фігурує вперше, а саме: діяльність у галузі творчих міжнародних зв’язків; робота громадської організації «Гільдія трубачів-професіоналів»; огляд та порівняльний аналіз майже всіх відомих вітчизняних та зарубіжних шкіл, починаючи з середини ХІХ ст. до сьогодення. Розглянуто й охарактеризовано концертний репертуар, а також оркестрову літературу сучасних трубачів, проблеми аудіо- та відеографії, організації і проведення конкурсів музикантів-духовиків, науково-дослідну роботу, діяльність у сфері джазу.

У третьому розділі пропонуються шляхи подолання найпоширеніших музично-технологічніх проблем, що виникають у процесі навчання і виконавства на трубі.