Анотація до роботи:

Колосова О.В. Шляхи оптимізації методів полімеризації фотокомпозиційних матеріалів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22 - стоматологія. - Українська медична стоматологічна академія. - Полтава, 2004.

Дисертація присвячена проблемі зменшення кількості ускладнень реставраційних робіт, виконаних з фотокомпозиційних пломбувальних материалів, шляхом оптимізації методів їх полімеризації.

У ході експериментальних досліджень встановлено, що оптимальним методом полімеризації фотокомпозиційних матеріалів є застосування протягом перших 20сек. поляризованого некогерентного світлового потоку потужністю не менш 300мВт/см², протягом наступних 20сек. – неполяризованого некогерентного світлового потоку потужністю 600мВт/см². Клінічні спостереження через 6, 12 і 18 місяців після проведення реставрацій зубів свідчать про те, що в рівнозначних клінічних ситуаціях кількість ускладнень відновлень з фотокомпозиційних матеріалів, полімеризацію яких проводили з застосуванням поляризованого некогерентного світлового потоку, є меншою, ніж за методами спрямованої полімеризації і “м'якого старту”.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення проведених експериментальних та клінічних досліджень і запропоновано нове вирішення наукової задачі, що полягає у підвищенні ефективності відновлення зубів фотокомпозиційними матеріалами шляхом оптимізації процесу полімеризації реставраційних робіт для зменшення кількості ускладнень.

1. Емаль має поляризаційні у відношенні світлового потоку властивості. Неполяризований некогерентний світловий потік, проходячи через емаль, стає поляризованим.

2. Втрати потужності неполяризованого некогерентного світлового потоку фотополімеризатора при проходженні через зразки фотокомпозиційних матеріалів склали в залежності від товщини і кольору зразків 63-80%, втрати поляризованого некогерентного світлового потоку - 52-65 %.

3. Дія поляризованим некогерентним світловим потоком на фотокомпозиційний матеріал забезпечує його достатню полімеризацію, причому глибина полімеризації фотокомпозиційних матеріалів у режимі послідовної дії поляризованим некогерентним, а потім неполяризованим некогерентним світловим потоком вірогідно (р<0,05) більше, ніж при проведенні методу спрямованої полімеризації і при опроміненні тільки поляризованим некогерентним світловим потоком, однак вірогідно не відрізняється від цього показника матеріалу, полімеризованого методом “мякого старту”.

4. Показники мікротвердості фотокомпозиційних матеріалів протягом доби при проведенні полімеризації поляризованим, а потім неполяризованим некогерентним світловим потоком вірогідно (p<0,05) вище, ніж при проведенні методів спрямованої полімеризації і “м'якого старту”. Максимальне збільшення мікротвердості матеріалів відбувається в перші дві години після світлового впливу. При наступних спостереженнях до 7 доби показники мікротвердості вірогідно не відрізнялися.

5. Довжина зони розшарування фотокомпозиційного матеріалу з емаллю і дентином, а також мікропроникність між фотокомпозиційним матеріалом і твердими тканинами зубів в експерименті вірогідно (p<0,05) менше при проведенні полімеризації поляризованим некогерентним, а потім неполяризованим некогерентним світловим потоком, ніж при проведенні методів спрямованої полімеризації і “м'якого старту”.

6. Розроблений оптимальний метод полімеризації фотокомпозиційних матеріалів, який полягає в застосуванні протягом перших 20сек. поляризованого некогерентного світлового потоку потужністю 300мВт/см², а потім протягом наступних 20сек. неполяризованого некогерентного світлового потоку потужністю 600мВт/см², і пристрій для його проведення

7. Клінічні спостереження, проведені через 6, 12 і 18 місяців після реставрації, свідчать про те, що в рівнозначних клінічних ситуаціях кількість ускладнень за критеріями “крайова адаптація” і “крайове забарвлення” у підгрупах, де полімеризацію ФКМ проводили поляризованим, а потім неполяризованим некогерентним світловим потоком, у 1,5-2,7 рази менше, ніж за методом спрямованої полімеризації.