Здійснивши всебічний аналіз умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів сучасної японської мови та виявивши їх семантико- синтаксичні особливості, ми ще раз переконалися, що на синтаксичному рівні найповніше розкриваються взаємовідношення між формально-структурним аспектом висловлювання та його змістом, завдяки чому синтаксис має глибокий виразний потенціал. На основі отриманих даних ми виявили основні проблеми, пов’язані з адекватним перекладом японських умовних конструкцій українською мовою, та розробили типові схеми їх розв’язання. У ході лінгвопрагматичного аналізу було вироблено стратегію для досягнення адекватної представленості умовних конструкцій у навчальних програмах та посібниках задля ефективного опанування вітчизняними студентами синтаксичної будови сучасної японської мови. У даній дисертаційній роботі, присвяченій дослідженню семантико-синтаксичних та стилістичних особливостей умовних конструкцій у сучасній японській мові, ми виконали поставлені завдання: Визначили місце формальних засобів вираження умовного, причинно-наслідкового, допустового та протиставного значень у системі складного речення сучасної японської мови та запропонували більш адекватний та детальний, на наш погляд, варіант класифікації даних засобів (розділи 1 та 2). Детально проаналізували семантико-синтаксичні особливості японських умовних конструкцій на матеріалі творів художньої літературі, публіцистичних текстів та джерел, де зафіксоване усне мовлення (розділ 3). Уточнили зміст ключових понять у терміносистемі стилістики японської мови та їх співвідношення з термінологією, що використовується у вітчизняній лінгвістиці (підрозділ 4.1.). Дослідили експресивні можливості умовних конструкцій у системі стилістичного синтаксису, а також проаналізували характерні відхилення від морфолого-синтаксичної норми та семантичні зрушення (розділ 4). З’ясували низку питань, пов’язаних з концепцією функціонального стилю в японському мовознавстві, і отримали кількісні та якісні характеристики умовних конструкцій по кожному зі стильових різновидів (підрозділи 4.2. та 4.3.). Розглянули проблеми, пов’язані з інтерпретацією та перекладом японських умовних конструкцій, і запропонували систему можливих підходів до їх перекладу українською мовою (підрозділ 5.2.). Проаналізували існуючі підручники з японської мови для іноземців і запропонували низку структурних змін щодо більш раціонального подання синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, та черговості його розташування у навчальній літературі (підрозділ 5.3.).
Головні висновки дисертаційної роботи тезисно можна сформулювати наступним чином: У процесі нашого дослідження було доведено, що японські умовні конструкції належать до двоскладних складнопідрядних речень. Формальними засобами поєднання предикативних частин складного речення в японській мові є сполучники та семантично рівноцінні їм морфолого-синтаксичні засоби.
За термінологією І. В. Головніна, умовні конструкції є похідними (а не елементарними) реченнями, які можуть містити додаткову чи видову характеристику дії, направленість дії, особливе ставлення діяча до дії тощо. Окрім того, умовні конструкції можуть бути представлені реченнями із субмодальністю та каузативністю. Якщо говорити про умовні конструкції у зв’язку з актуальним членуванням речення, то істотних відхилень у типовій компонентно-структурній організації нами виявлено не було. Форми пасивного стану, частотність використання яких в японській мові досить висока, можуть вживатися в умовних конструкціях без особливих обмежень, якщо цього вимагає ситуація чи контекст. Умовні конструкції можуть бути представлені реченнями повними чи неповними з точки зору комунікативної актуалізації базисної конструктеми у зв’язку з її співвідношенням із контекстом та ситуацією. Відмінною рисою умовного типу зв’язку є взаємопов’язаність умови та наслідку: умова має на увазі наявність наслідку, наслідок, у свою чергу, неможливий без умови. При цьому обумовленими можуть бути і судження, і питання, і емоційно-вольові висловлювання мовця. Але сутність умовного періоду є такою, що він не лише відбиває наявність необхідного зв’язку між умовою та зумовленим, а й містить уявлення мовця про відношення свого повідомлення до дійсності, тобто показує, чи є даний зв’язок відображенням зв’язку явищ, що реально існують в об’єктивній дійсності, чи нереалізація умови та зумовленого мислиться як вірогідна, можлива або неможлива. Тому класифікація умовних періодів не може не враховувати обидва ці чинники: як модальність, так і основний зміст умовного періоду. Умовний зв’язок між явищами завжди здійснюється в часі і збігається з одночасністю чи послідовністю подій. Цим пояснюється тісний взаємозв’язок умовних конструкцій з часовими, а також часте суміщення цих значень в одному реченні, що зовнішньо виражається у спільності деяких сполучників (TARA, TO) і певним співвідношенням дієслів-присудків головного та підрядного речень. Теза про те, що послідовність речень в умовній конструкції сучасної японської мови завжди є хронологічним порядком подій не може викликати сумнівів. Дійсно, в якості умови завжди виступає дія, що хронологічно передує наслідкові, незалежно від часового чи модального плану. Якщо йдеться про вживання умовних конструкцій у зв’язку з їхнім співвіднесенням із соціально-особистісними відношеннями або, іншими словами, про функціонування цих конструкцій у японському ввічливому мовленні, то поряд із провідною роллю формальних засобів категорії ввічливості слід відзначити й детермінуюче значення умовної форми, вжитої в даній ситуації. Тобто залежно від ситуації, змісту та адресата повідомлення, певні форми можна і слід використовувати, тоді як вживання інших, навіть дуже близьких за семантикою, буде неадекватним. З точки зору комунікативної мети речення (функціонального призначення) умовні конструкції можуть поділятися на розповідні, питальні та спонукальні, тобто вони представлені усіма основними типами речень. Дуже рідко умовні форми можна зустріти в реченнях, які лише “обслуговують” (організують та підтримують) мовлення. У зв’язку з аспектом предикації речення ми розглядали питання про синтаксичний час та синтаксичну модальність в умовних конструкціях сучасної японської мови і встановили, що час підрядного речення залежить здебільшого від того, чи завершилася дія, виражена присудком підрядного речення, на момент мовлення. Крім послідовності дій або станів для всіх синтаксичних одиниць, і для умовних конструкцій зокрема, значення має також об’єктивність / суб’єктивність ставлення мовця до змісту висловлювання. Одними реченнями мовець повідомляє про навколишнє середовище та доносить цю інформацію до слухача без елементів особистого ставлення, а в інших наявна суб’єктивна думка автора повідомлення, його враження, оцінка ситуації тощо. Існують і такі види суб’єктивного ставлення, як судження, намір, припущення, обов’язок, бажання та інші, які теж виражаються відповідними граматичними засобами, як, наприклад, специфічне вживання форм минулого часу, модальні закінчення та синтетичні утворення. До комплексу засобів вираження модального значення долучаються й заключні частки.
З категорією модальності у певному розумінні перетинається категорія експресії. У зв’язку з темою нашого дослідження нас насамперед цікавила мовленнєва експресія на синтаксичному рівні, яка, як було встановлено, пов’язана з використанням речень специфічної будови (інвертованих і парцельованих конструкцій, неповних речень, паралельних структур тощо) та інших виразних засобів. У нашому дослідженні ми враховували аспект форми мовлення, оскільки в японській мові усне та писемне мовлення досить чітко протиставлені, а тому відповідна система мовних засобів характеризується наявністю усталених писемних і усних варіантів. Проведений нами аналіз функціонування умовних конструкцій у текстах різних стильових різновидів підтвердив, що форма мовлення істотно впливає на вибір єднальної синтаксичної конструкції та структурну організацію складнопідрядного речення в цілому. У результаті аналізу функціонування умовних форм у виділених за специфікою стилістичних характеристик двох типах речень (нейтральних у лексико-граматичному відношенні і стилістично забарвлених) було встановлено, що різні типи умовних конструкцій характеризуються різним ступенем залежності від функціонального стилю. Деякі з них чіткіше проявляють свою залежність від сфери функціонування, аніж інші. Проте серед типів підрядних речень не виявлено таких, які б зовсім не залежали від сфери функціонування, що свідчить про значимість критеріїв їх виокремлення. Ці типи мають функціональну активність, досить послідовно виділені на основі суттєвої ознаки і є одним із засобів диференціації текстів різних функціональних стилів.
Окрім того, опрацьований нами текстовий матеріал показав, що серед умовних конструкцій практично немає таких, які б уживалися виключно в текстах одного стилю. Слід зауважити, що суто розмовні форми TATTE (DATTE), CHA (JA), KERYA ми вважаємо стилістичними варіантами відповідних нормативних умовних форм, а не окремими формами, з огляду на відсутність між першими та останніми різниці на семантичному рівні. З цього можна зробити висновок, що функціональні стилі розрізняються не стільки набором певних граматичних одиниць, скільки кількісними характеристиками тих самих елементів. Дана дисертаційна робота може бути використана як теоретичне і практичне підґрунтя для подальших досліджень у галузі синтаксису складного речення та синтаксичної стилістики сучасної японської мови. З огляду на безпосередній об’єкт нашого дослідження ми займалися аналізом складнопідрядних речень з підрядними умови, причини, підрядними допустовими та протиставними (що можуть також розглядатися як складносурядні речення з протиставними сполучниками). Проте підходи та методи, використані в даній роботі, можуть застосовуватися також для дослідження стилістичних і семантико-синтаксичних особливостей будь-яких склад-нопідрядних речень, розгорнутих підрядними інших типів. |
