У дисертаційному дослідженні здійснено семантичний та функціональний аналіз абстрактних іменників французької мови. Щоб досягти достовірності цього аналізу, до уваги взято чинники формування та становлення норм французької класичної мови (XVI-XVII ст.). Зосереджена увага і на особливостях становлення абстрактної лексики XVIII cт. Трактування абстрактного з погляду лінгвістики, і філософії мови дало нам змогу всеохопно розглянути абстрактні імена. Запропоновано критерії виокремлення абстрактних іменників, що спростило процес їх класифікації. Виконана робота дає підстави зробити такі висновки: 1. Доведено, що загальний іменник своїми функціонально-граматичними ознаками може вживатися і конкретно, і абстрактно. Виникнення такої думки спричинене аналізом поняття абстракції з огляду на місце, яке займають субстантиви в ієрархічних лексичних опозиціях гіперо-гіпонімічного типу. Абстракція, розглянута через вертикальний зріз лексики може бути різноступеневою залежно від того, яким рівнем узагальнення володіє іменник. Це стосується субстантивів, таких як sentiment, який виявляє себе абстрактнішим, ніж субстантив amour, тому що він перебуває на нижчому щаблі ієрархії, отже, він його підпорядковує. 2. Розглянувши проблему абстрактного/конкретного через горизонтальний зріз лексики, виявлено, що для визначення статусу конкретного є необхідним поєднання матеріального критерія та критерія онтологічної незалежності. Конкретними є іменники, референти яких сприймаються як матеріальні (fonctionnaire, гollЁЁgue, pomm. Абстрактними є іменники, референти яких сприймаються як нематеріальні. З одного боку, маємо іменники типу passion, tendresse, sentiment, connaissance, idйe , а з іншого, такі іменники, як blancheur, explosion, rondeur. 3. Доведено, що сутність критерія матеріальне/нематеріальне простягається до опозиції доступний смисл/недоступний смисл. Недоступність смислу конкретних нематеріальних іменників типу blancheur, explosion походить безпосередньо від їхньої референційної здатності до вживання. Ці іменники нерозривно пов’язані з матеріальними вживаннями, з внутрішньою формою (первинні, когнітивні чинники). 4. Словотворчі норми XVI-XVII ст. загалом, а абстрактна лексика зокрема, розглянуті як підґрунтя розвитку французької національної мови. Період преціозності (XVII ст.) у нашому дослідженні трактується не як зловживання ексцентричністю в мові, що побутує в мовознавчій літературі, а як аристократичний напрям, що визнає лише одну вищість, – перевагу розуму. З одного боку, через делікатність і правильність мови, вона близька до пуризму, з іншого ж, вона схиляється до пошуку нових форм, варіантності лексемних структур та образно – метафоричних висловлювань, щоб рельєфніше передавати вишуканий стиль. Тобто, в одному випадку, преціозність вірна творчим правилам Малерба і Вожла, що виявляється в скрупульозності стилю, вимогливому виборі словника, в забороні архаїзованих, технічних, вульгарних чи надто реалістичних слів. З іншого, преціозність притягують неологізми, запозичення та нові словоформи. 5. Доведено, що транспозиція категоріальних форм множини преціозної лексики дає змогу розкрити глибинні структурно-семантичні можливості слова і досягти найвищого образно-емоційного ефекту. Саме плюралізований іменник в літературних дискурсах наголошував існування відмінностей, не деталізуючи їх. Завдяки такій категоріальній транспозиції відкривалися можливості естетичних та психолого-філософських роздумів. У випадку недостатності цих засобів, преціозники зверталися до алегорії, як-от, символічна географія Карти Ніжності (Carte de Tendre) мадемуазель де Скюдері. 6. Категоріальна транспозиція роду абстрактних іменників періоду формування її норм характеризується значною ненормованістю та етимологічною індиферентністю. Doute, offre, erreur, amour, equivoque та ін. – абстрактні іменники, що зазнали функціональної варіативності роду. На основі прикладів зроблено висновок, що французька мова тяжіє до жіночого роду, що, на нашу думку, безпосередньо пов’язано з когнітивним сприйняттям дійсності, з новою роллю жінки в суспільному житті. Однак, у позначенні роду іменників є відчутна довільність (альтернація), особливо у випадках, де відсутня біологічна референція. 7. Метою досягнути стилістичного ефекту пояснюється проблема функції артиклів. Схильність авторів до певної свободи (вживання/невживання) артикля збігається з апогеєм розвитку преціозності (після 1660 р.). Наприкінці XVI ст. - на початку XVII ст. вживання артикля стало вже необхідним, унормованим. 8. У роботі зазначено, що надаючи перевагу субстантивній лексиці і номінативним реченням, преціозники отримали змогу відточити свій стиль (chвtier son style). Саме через численні випадки непрямої деривації (конверсії) преціозники змогли утворити з прикметників та прислівників нові абстрактні субстантиви, які допомогли не лише показати зовнішній бік, а й розкрити сутність речей (le commun des satisfactions, le fort des ombres, l’humain, le nйcessaire, le fort des adversitйs, des charnels, nos delicats, ta jalouse). 9. Домінантною характеристикою абстрактних іменників XVIII століття є розширенння їх семантики. Прикладом таких лексем є dйmocratie, bureaucratie, souverainetй, urgence, ajournement, propagande, aristocratie та інші. Розвиток значення слів відбувався як в напрямку від конкретного до абстрактного (adresse, radiation, classe), так і в зворотньому, від абстрактного до конкретного (annuitй, dйtention ). 10. Для кращої орієнтації у такому багатогранному пласті лексики як абстрактна, запропоновано одну з можливих класифікацій сучасних французьких абстрактних іменників, взявши до уваги не лише мовні критерії (детермінації, граматичного числа, морфологічної релевантності), а й когнітивний чинник (інтуїція – важливий компонент пізнавальної діяльності людини). Здійснена також класифікація абстрактних іменників за словотворчими моделями для кращого проникнення в семантичну сутність сучасних французьких абстрактних слів. 11. Аналіз низки прикладів засвідчив, що характерною рисою сучасних французьких абстрактних іменників є тяжіння до форми множини. Здатність до мінливості виступає як характерна риса еволюції семантичної структури слова. Можливість абстрактних іменників вживатися в множині пов'язана з особливостями французького словотвору, яку можна трактувати як одну з його форм. Якщо в українській мові вживання абстрактних іменників у множині є радше специфічним, ніж функціональним, і характерне, передусім, для художніх і поетичних творів, то у французькій мові воно виступає як домінанта лексико-семантичних модифікацій. 12. Приклади показали, що транспозиція з форми однини в множину наповнює абстрактний іменник новим змістом, формується його відокремлення від властивостей, дій, станів, предметів. Цей перехід від конкретного до абстрактного через процес семантичної еволюції слова призводить до зміни логічного змісту слова. Водночас не можна не помітити, що в мовних реалізаціях абстрактні значення можуть бути представлені у вигляді конкретності: l`observation - les observations; la prйcaution – les prйcautions і т. ін. У цій прихованій суперечності й полягає особливість абстрактного іменника, що характеризується предметно-логічним змістом. Переходячи в категорію множини, іменники залишаються повністю абстрактними. Певний ступінь конкретності лише вказує на деякі зміни початкового змісту абстрактного іменника, який наповнюється новим змістом і отримує можливість вживатися в іншому контексті. 13. Процес переходу до конкретнішого значення не є формальним, елементарним процесом. Акцентуючи увагу на конкретизації абстрактного іменника при переході в множину, слід зважати на той факт, що початковий відокремлений іменник однини має також елемент конкретності, подібно до утвореного абстрактного іменника в множині. Це пов'язано з конкретністю комунікативної ситуації і є свідченням початкового сприйняття якостей, властивостей, станів у конкретних формах буття. 14. Процес транспозиції відокремленого іменника в множину характеризується різним ступенем абстрактності конкретизованого значення, та все ж із збереженням своєї абстрактної суті. 15. Аналіз текстів засвідчив, що абстрактні іменники перетворюються в могутній стилістичний засіб художніх творів. При зміні форми числа, поряд з простою множинністю, вони наповнюються додатковим змістом інтенсивності, свідченням цього є численні приклади метафоричного та метонімічного вживання плюралізованих абстрактних іменників. Основні результати дослідження відображено в таких публікаціях: 1. До питання лінгво-філософської інтерпретації абстрактних імен (на матеріалі французької мови) // Іноземна філологія. Український науковий збірник. – Львів, 1999. – Вип. 111. – С.18 – 24. 2. Абстрактні іменники і преціозність: інтродукція в мову XVII століття // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С.150 – 157. 3. Категорія числа як домінанта лексико – семантичних модифікацій абстрактних іменників // Вісник Львівського університету. Сер. Іноземні мови. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С.235 – 244. 4. Словотвірні та синонімічні процеси в абстрактній лексиці сучасної французької мови // V Міжнародна наукова конференція «Семантика мови і тексту»: Матеріали конф. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 138 – 139. 5. Лінгво-філософське трактування абстрактних імен // Всеукраїнська наукова конференція «Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття» (Львів 1996): Тези доповідей – Львів, 1996. – С.191– 192. 6.Лінгвістичні ідеї Львівсько-Варшавської школи //Міжнародна наукова конференція « Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи» (до 100-річчя романістики у Львівському університеті): Тези доповідей – Львів, 1997. – С.67 – 71. |
