Анотація до роботи:

Кравченко Н. І. Секуляризація релігійного живопису в Україні другої половини ХVІІ – ХІХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 – образотворче мистецтво. – Львівська національна академія мистецтва, Львів, 2007.

У дисертації розглянуто процеси становлення і розвитку секулярного живопису в Україні другої половини ХVІІ — ХІХ ст. Висвітлено проблему секуляризації сакрального малярства на основі порівняльного аналізу традицій образотворення східної і західної християнських церков, виявлено джерела і мистецькі явища, які впливали на трансформацію іконописних канонів у секулярному живопису України. Уперше проведено комплексне дослідження відмінностей між іконою і релігійною картиною, їхніх причин і витоків, внутрішніх і зовнішніх джерел впливу та інспірацій. Вивчено явище взаємовпливу сакральної і секулярної образотворчих традицій на основі розгляду вітчизняних творів іконопису ХVІІ — ХІХ ст. і релігійних картин кін. ХVІІІ — ХХ ст. На підставі здійсненого дослідження виявлено проблеми сучасного розвитку православного іконопису і секулярного живопису в Україні.

1. Аналіз стану дослідження розвитку православної ікони в Україні доводить, що в українському іконознавстві за наявністю значної кількості публікацій упродовж XX ст. питання принципової відмінності між сакральною і секулярною образотворчими традиціями, їхнього взаємовпливу та секуляризації релігійного малярства ще не отримали належного рівня висвітлення. Внаслідок недостатньої наукової розробки означених питань їхнє дослідження потребувало розширення хронологічних і територіальних меж, а також застосування комплексного методу вивчення конкретних мистецьких пам’яток з урахуванням історичних, соціально-культурних особливостей часу їхнього створення.

Комплексний підхід до розв’язання завдань дисертації потребував притягнення значної кількості історичних, мистецько-теоретичних, релігійно-філософських та інших джерел, великого корпусу ікон і живописних творів з музейних збірок України (Київ, Львів, Івано-Франківськ тощо). Залучення ж до методології дослідження можливостей порівняльного аналізу і потреба об’єктивної оцінки і уточнення окремих висновків, а також припущень, що виникали у процесі роботи, зумовили певне розширення географічних меж, предмету і об’єкту наукової уваги. Внаслідок, було залучено ряд ікон і релігійних картин іноземного походження.

2. Проведений аналіз основних теоретичних засад православного іконопису дозволяє стверджувати, що виникнення і формування ікони тісно пов’язане з розвитком Православної Церкви, з комплексом відповідних богословських понять і світоглядних позицій. Досліджуючи корпус джерел, ми зауважили, що в православній церковній традиції сформувалося сприйняття ікони як сакрально-художнього феномена, склалося особливе розуміння функціонального призначення ікони, яке виходить за межі суто утилітарно-естетичних вимог, висунутих щодо художнього твору. Виявлення законів організації образно-художньої системи православної ікони (зображення духовної дійсності у видимих формах) доводить, що використання певних художніх прийомів в іконопису цілком підпорядковано вираженню художніми засобами основних релігійно-світоглядних понять даного віровчення, і що специфіка цієї образотворчої мови формувалася у взаємозв’язку з процесом усвідомлення сакрального значення ікони.

3. З’ясування причин відходу від усталених іконописних традицій в західноєвропейському образотворчому мистецтві, аналіз теоретичного обгрунтування цього процесу в ренесансних мистецьких трактатах і працях гуманістів, а також виявлення особливостей розвитку західної церковної традиції, показали, що в епоху Відродження під впливом секуляризованих гуманістичних ідей сформувалася нова концепція мистецтва, в якій було підкреслено значення художнього зображення як натуралістичного відтворення видимої природи, наголошено на автономності мистецтва і його самодостатній естетичній цінності. Внаслідок чого в образотворчій практиці відбулося свідоме послідовне відмовлення від принципів зображення, вироблених сакральним малярством, і формування художнього твору нового типу – секулярної картини, по суті гуманістичної і світської.

4. Порівняльний аналіз зображень сюжету Тайної Вечері в православному іконопису і ренесансному живопису дав можливість прослідкувати процес поступового відходу від іконописних традицій у західноєвропейському мистецтві епохи Відродження, виявити механізм зміни іконописних принципів зображення. Серед основних тенденцій відмічено введення схем прямої перспективи, натуралізму, світлотіньового моделювання, зображення природного освітлення, драматичного психологізму, ілюстративності, алегоризму тощо. Як наслідок, релігійні сюжети отримали зовсім нове образно-художнє трактування, відмінне від їхнього зображення в православній іконописній традиції.

Дослідження теоретичних наукових праць, релігійно-філософських джерел і мистецьких пам’яток підтвердило глибокі відмінності між ідейними і художньо-образними принципами православної ікони і релігійної (секулярної) картини.

5. Аналіз розвитку православної ікони в Україні ХІ — ХVІІІ ст. довів, що візантійські мистецькі традиції були активно освоєні й значно розвинуті в східноєвропейському регіоні, про що зокрема засвідчив процес еволюціонування передвівтарної перегородки візантійського походження в іконостас. Реконструйований у даній роботі (на підставі попередніх праць С. Таранущенка, Я. Константиновича та ін.) процес формування образно-символічної системи українського іконостаса виявив його глибинний зв’язок з візантійською і давньоруською сакральними традиціями.

6. Звернення до проблем розвитку іконопису в Україні ХVІІ — ХVІІІ ст. виявило появу світських елементів у художній системі ікони. Серед факторів, що зумовили цей процес визначено: а) розширення меж образно-символічної системи українського іконостаса і пошук нових форм виразу його ідейного змісту, що спричинили захоплення ілюстративністю, алегоричною образністю, портретним натуралізмом в іконопису; б) активний розвиток народної православної ікони в Україні, який зумовив посилення впливу народного мистецтва на іконопис і появу в ньому елементів світського характеру; в) звернення до західних гравюр з метою збагачення традиційних іконографічних композицій, розвиток української греко-католицької ікони, орієнтований на наслідування зразків західноєвропейського мистецтва, формування нового художнього середовища і посилення впливу смаків світських замовників, що сприяло використанню в українському іконопису художніх прийомів, вироблених в західноєвропейському образотворчому мистецтві.

7. Розгляд спроб синтезу православної іконографії і принципів зображення, вироблених у західноєвропейському мистецтві, проведений на основі аналізу ікон і релігійних картин кін. ХVІІІ – ХІХ ст. України і Росії, довів, що активна взаємодія сакральної традиції і секулярних тенденцій образотворення спричинила розвиток руйнівних процесів і в ХІХ ст. викликала стильову кризу в православному іконопису, загрожуючи його цілісності як унікального духовно-мистецького явища.

Аналіз розвитку православної ікони і секулярного живопису в ХХ ст. свідчить про низку серйозних проблем сучасного іконопису, серед яких слід виділити негативні наслідки стилістичних експериментів, здійснених на шляху до модернізації традиційних форм іконопису, втрату живої традиції іконописання, брак міцної теоретичної і мистецько-практичної бази для її відродження, складне культурне становище, активний розвиток квазірелігійних тенденцій в секулярному мистецтві. З огляду на це звертається увага на конструктивне значення традицій в розвитку ікони.

Основні положення дисертації опубліковані у таких роботах:

1. Кравченко Н. І. Православна ікона і християнська релігійна тематика в секулярному образотворчому мистецтві. – К.: Інститут гуманітарних досліджень, 2004. – 208 с.

2. Кравченко Н. І. До проблеми відродження іконопису//Українська Академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: АОМА, 1999. – Вип. 6. – С. 191 – 194.

3. Кравченко Н. І. Традиції і сучасний розвиток православної ікони // Українська Академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: НАОМА, 2000. – Вип. 7. – С. 159 – 162.

4. Кравченко Н. І.Зміни в українському іконостасі ХVІІ ст. // Українська Академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: НАОМА, 2001. – Вип. 8. – С. 199 – 204.

5. Кравченко Н. І. Сюжет „Тайної вечері” в православному іконопису та в мистецтві інших релігійних громад // Українська Академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: НАОМА, 2002. – Вип. 9. – С. 168 – 180.

6. Кравченко Н. І. Від “Нерукотворного образу...” до “Тайної вечері”: Про дискусії навколо символіки українського іконостасу // Людина і світ. – 1999. – № 3-4. – С. 35 – 37.

7. Кравченко Н. І. Теологія в образах // Науковий світ. – 2000. – № 2. – С. 40 – 42.

8. Кравченко Н. І. Відродження ікони у взаємозв’язку з вихованням духовності та національної самосвідомості // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість: Збірник матеріалів Міжнародної студентської науково-практичної конференції 20-23 квітня 1999 р., Київ. – К.: вид-во Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 1999. – С. 300 – 302.

9. Кравченко Н. І. Спасо-Преображенська церква села Великих Сорочинців на Полтавщині: Фотокалендар “Нове тисячоліття”.– К.: Преса України, 2004.

10. Кравченко Н. І. Володимирський собор: 110 років від дня освячення: Фотокалендар “Нове тисячоліття”.– К.: Преса України, 2005.

11. Кравченко Н. І. Київський передзвін: Фотокалендар (альбом). – К.: Преса України, 2005.

12. Кравченко Н. І. Свято-Троїцький храм Києво-Печерської лаври: Художній календар “Нове тисячоліття”. – К.: Преса України, 2006.