Анотація до роботи:

Третяк О.С. Саморегуляція діяльності вчителя у кризових ситуаціях педагогічної взаємодії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи. – Інститут соціальної та політичної психології АПН України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено вивченню психологічних особливостей саморегуляції діяльності вчителя у кризових ситуаціях педагогічної взаємодії.

У роботі розкрито сутність кризових ситуацій педагогічної взаємодії, проаналізовано роль саморегуляції як засобу їх попередження та подолання. Встановлено статистично значущий зв’язок між рівнем саморегуляції діяльності вчителя та особливостями педагогічної взаємодії у кризових ситуаціях. Зокрема, встановлено, що високий рівень саморегуляції вчителя відповідає високому рівню здатності до педагогічної взаємодії у кризових ситуаціях.

Встановлено, що підвищити рівень саморегуляції вчителя як засобу профілактики та подолання кризових ситуацій педагогічної взаємодії можна в результаті впровадження спеціальної психологічної підготовки вчителів, яка включає реалізацію таких психологічних умов: а) оволодіння знаннями про зміст, причини виникнення кризових ситуацій педагогічної взаємодії та роль саморегуляції вчителя в їх профілактиці та подоланні; б) оволодіння методами діагностики саморегуляції; в) оволодіння засобами та прийомами саморегуляції.

Розроблено навчальний курс «Саморегуляція діяльності вчителя в кризових ситуаціях педагогічної взаємодії» та здійснено його апробацію в системі післядипломної педагогічної освіти.

У процесі вирішення завдань дисертаційного дослідження ми дійшли наступних висновків:

1. Кризові ситуації педагогічної взаємодії це часткове або повне припинення міжособистісних контактів, взаємовідносин нетривалого часу в процесі професійної взаємодії в системі «вчитель-учень», яке негативно впливає на психічні стани, емоційно-оцінні судження, загальний соціально-психологічний клімат в учнівському колективі та поведінку і діяльність безпосередніх суб’єктів взаємодії.

2. Результати констатуючого експерименту показали, що майже половина опитаних вчителів досить адекватно розуміють сутність кризових ситуацій педагогічної взаємодії, вбачаючи в них «нездоланні протиріччя», що породжуються порушенням контакту між вчителем та учнем, відсутністю взаєморозуміння і продуктивної роботи, відмінністю принципів і поглядів вчителя та учня, що провокують проблеми деструктивного характеру у педагогічній взаємодії. Разом з тим, решта учителів або ототожнюють конфлікт і кризові ситуації, або взагалі не розуміють, які ситуації можна віднести до кризових ситуацій педагогічної взаємодії

3. Причини виникнення кризових ситуацій у педагогічній взаємодії вчителі пов’язують із а) особливостями виконання педагогічної діяльності (некомпетентність та недостатній педагогічний досвід, непідготовленість до педагогічної діяльності, що зумовлює неадекватну рольову поведінку учасників взаємодії); б) ставленням до учнів (відсутність у вчителя толерантності; психологічна несумісність, несприйняття учня як особистості; прагнення ствердитися за рахунок учнів чи колег; несумісність інтересів, поглядів; подвійні стандарти у відносинах з учнями, коли однакові вчинки учнів оцінюються по різному); в) недостатнім рівнем саморегуляції у педагогічній взаємодії (слабкий самоконтроль вчителя; відсутність у суб’єктів взаємодії вміння регулювати (стримувати) свої емоції у процесі спілкування і прогнозувати наслідки своєї діяльності; тривале «застрягання» на негативних емоціях; невміння поводити себе виважено, «по дорослому», бути взірцем для учнів тощо).

4. На думку половини опитаних вчителів кризові ситуації педагогічної взаємодії приводять до негативних наслідків, які можуть проявлятися на таких рівнях: а) професійному б) міжособистісної взаємодії в) особистісному. Однак решта вчителів сприймає наслідки кризових ситуацій педагогічної взаємодії як такі, що можуть стати каталізаторами і стимуляторами прагнення вчителя до вдосконалення своєї діяльності і накопичення досвіду вирішення подібних ситуацій, або ж не бачать великої загрози їх діяльності через кризові ситуації педагогічної взаємодії і вважають, що вони можуть ефективно продовжувати свою роботу.

5. Дослідження особливостей усвідомлення можливих засобів, шляхів профілактики та подолання кризових ситуацій педагогічної взаємодії дозволило встановити, що дві третини вчителів розраховують на сторонню допомогу для виходу з кризових ситуацій педагогічної взаємодії – переважно, з боку інших членів вчительського колективу, шкільного психолога, батьків і іноді – з боку учнівського колективу. Третина респондентів орієнтована на вихід з кризової ситуації педагогічної взаємодії за рахунок власних індивідуальних ресурсів, одним із яких виступає саморегуляція діяльності.

6. Встановлено, що лише незначна частина опитаних вчителів (14,3%) має високий рівень саморегуляції діяльності. Решта опитаних має утруднення у самостійній постановці цілей діяльності, правильній конкретизації мети діяльності у кризових умовах, виборі адекватної програми дій та забезпеченні стійкості її функціонування у складних умовах професійної діяльності; а також характеризується недостатньою розвиненістю та стійкістю процесів самоконтролю у кризових ситуаціях педагогічної взаємодії.

7. Виявлено особливості розвитку окремих складових саморегуляції діяльності вчителя залежно від статі і віку. Так, встановлено, що вчителі чоловічої статі дещо випереджають учителів-жінок за такими складовими саморегуляції як планування та моделювання. Крім того, було виявлено, що з віком зростає рівень розвитку такої складової саморегуляції, як програмування.

8. Виявлено ряд проблем в стилях міжособистісної взаємодії вчителя – авторитарність, нав’язливе прагнення допомогти, залежність, надмірна орієнтація на соціальне схвалення, надмірна поступливість, підозрілість, агресивність, егоїстичність та ін. При цьому встановлено статистично значущий зв’язок (р<0,05) між рівнем саморегуляції діяльності вчителя та стилем його взаємодії. Зокрема, низький рівень саморегуляції діяльності виявлений у вчителів, орієнтованих на авторитарність, егоїстичність, агресивність, у той час, як педагоги з високим рівнем саморегуляції більше орієнтовані на поступливість, м’якість у стосунках.

9. Встановлено статистично значущий зв’язок (р<0,001) між рівнем саморегуляції діяльності вчителя та його здатністю до розв’язання кризових ситуації педагогічної взаємодії: чим вищий рівень саморегуляції вчителя, тим ефективніше він розв’язує кризові ситуації.

10. Результати формуючого експерименту підтвердили висунуту гіпотезу і дали можливість зробити висновок про те, що підвищити рівень саморегуляції вчителя як засобу профілактики та подолання кризових ситуацій педагогічної взаємодії можна в результаті впровадження спеціальної психологічної підготовки вчителів, яка включає реалізацію таких психологічних умов: а) оволодіння знаннями про зміст, причини виникнення кризових ситуацій педагогічної взаємодії та роль саморегуляції вчителя в їх профілактиці та подоланні; б) оволодіння методами діагностики саморегуляції; в) оволодіння засобами та прийомами саморегуляції.

Перспективи подальшого дослідження автор вбачає у розробці моделі психологічного консультування з проблеми саморегуляції діяльності вчителя у кризових ситуаціях педагогічної взаємодії.

Публікації автора:

1. Кризові ситуації в педагогічній діяльності, їх класифікація та способи подолання // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць П’ятих Костюківських читань: В 3-х т. – К.: Гнозис, 1999. –Т. 3. – С. 376-382.

2.Управління педагогічною взаємодією // Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2001, частина 1. –
С. 186-193.

3. Прояв саморегулятивних якостей педагога в кризових ситуаціях // Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. Частина 2. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2001.– С. 127–132.

4. Криза педагогічної взаємодії: розпізнавання, психологічна адаптація та психотерапевтична допомога // Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. Частина 5. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2002.–
С. 160–165.

5. Психічна саморегуляція в діяльності вчителя: поняття, способи, прийоми // Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. Частина 6. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2002. – С. 235-242.

6. Вплив саморегулятивних якостей вчителя на організацію педагогічної діяльності // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару АПН України 12 листопада. – К., 1998. – С. 261-266.

7. Криза як фактор впливу на дезорганізацію діяльності вчителя як суб’єкта управлінської діяльності // Персонал. – К.: МАУП. – 2000. – № 1 (55). – С. 169-172.

8. Шляхи системного дослідження кризи як фактору впливу на дезорганізацію діяльності вчителя // Вісник Чернігівського педагогічного державного університету імені Т.Г.Шевченка. Психологічні науки. – Вип. 11. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. – № 11. – С. 133-138.

9. Індивідуальне психологічне консультування вчителів з проблем кризи педагогічної взаємодії // Вісник Чернігівського педагогічного державного університету імені Т.Г.Шевченка. Психологічні науки. – Вип. 17. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. – № 17. – С. 108–113.

10. Психологічний аналіз кризових ситуацій як фактора дезорганізації діяльності вчителя // Вісник Чернігівського педагогічного державного університету імені Т.Г.Шевченка. Психологічні науки. – Вип. 21. – Чернігів: ЧДПУ, 2003. – № 21. – С. 174-176.

11. Соціально-психологічні умови формування професійних здібностей у студентів педагогічних спеціальностей // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20 травня 2005 р. – Чернігів: ЧДПУ. – 2005. – С. 122–124.