У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання, яке полягає в теоретичному осмисленні й емпіричному дослідженні проявів сакралізації повсякденності, котрі існують у сучасному суспільстві, досягнуто дослідної мети. Зазначено, що підґрунтям для дослідження сакралізації повсякденності як соціального явища були напрацювання соціальної феноменології, системного, соціокультурного та структурно-функціонального підходів, теорії діяльності, теорії фреймів тощо. У методологічному плані обрана для дослідження тема має міждисциплінарний характер, перебуваючи на перетині наукових галузей філософії, соціології, психології, релігієзнавства, культурології тощо. Доведено, що, незважаючи на значний науковий доробок у галузі соціології релігії, у дослідженні теми сакрального та повсякденного окремо, а також у їх взаємозв’язку, є очевидною недостатність дослідження сучасної релігійності, механізмів її формування та поширення, впливу на неї трансформаційних процесів, які відбуваються в сучасній Україні. У роботі розглянуто та впорядковано поняття, які становлять основний понятійно-категоріальний апарат дослідження. Вони набули таких визначень: життєвий світ – це соціологічне поняття, котрим позначається цілісне середовище життєдіяльності, а також будь-яких соціальних дій індивідуальних чи групових суб’єктів; повсякденність – невід’ємна властивість життєвого світу як середовища людського існування, котра інтегрує в собі всі його визначальні якості; сакральне – філософська категорія, що покликана позначати об’єктивну сторону надприродного, священного, котре відображається в суспільній або індивідуальній свідомості як фрагменти релігійного контексту; релігійне – це проекція сакрального на життєвий світ, котра існує в індивідуальній або груповій свідомості як певні форми віровчень, покликаних задовольняти потребу суб’єктів у сакральному; сакралізація – це процес, у якому суб’єкт наділяє якийсь об’єкт певним сакральним (священним) змістом. Таким чином, сакралізація – це соціальне явище, зміст якого визначається прагненням людей бачити в навколишньому світі й у своїй діяльності елементи містичного, вважати, що життя, різні види діяльності залежать від Бога, вищих сил. Емпірично доведено, що сакралізація ширше релігійності, але остання є найважливішим її аспектом. Так, згідно з нашими даними, з твердженням “Існують таємничі сили, непідвладні людині” не погоджується тільки 12%, решта 88% різною мірою згодні із цим твердженням. Тоді як віруючих у Бога в цьому дослідженні – 50% респондентів. Рівень та характер сакралізації залежить від типу суспільства, від тих процесів, що відбуваються в ньому сьогодні. Сучасне суспільство визначається як комбіноване (що поєднує елементи модерну і постмодерну), транзитивне, трансформаційне. Відповідно, ставлення людей до релігійної сторони життя має комбінований характер, тобто поєднує в собі секуляризацію, що була властива модерну, та сакралізацію як характерну рису постмодерну. Важливою тенденцією сучасності є поширення сакрального на всі сторони громадського життя і повсякденної життєдіяльності людей. Як і в традиційному суспільстві, зараз, в епоху постмодерну, віра належить до тієї категорії людських потреб, що пронизують усі сфери життя. На основі аналізу існуючих класифікацій соціальних функцій релігії, з’ясовано, що зазвичай у соціологічній науці виділяють сім функцій. Однак зараз на перший план у житті пересічного городянина виходить утилітарна функція релігії, “обслуговуючи” його повсякденні потреби. Спираючись на системні компоненти діяльності та використовуючи їх як пізнавальні аспекти, стало можливим структурування релігії та системне окреслення її функцій. Були виділені такі структурні компоненти релігії, що співвідносяться з такими функціями: психологічний аспект – компенсаторна функція, гносеологічний – світоглядна функція, аксіологічний – ціннісно-інтегративна функція, праксіологічний – регулятивна функція. Окреслено також місце релігійного між сакральним та буденним, у результаті чого релігія постає як спроба експлікації сакрального; як середовище для релігії позначено релігійну свідомість, суб’єкт якої може бути як індивідуальним, так і груповим. Побудовано загальну теоретичну схему дослідження, яка виглядає таким чином: суспільству притаманна релігійність (у розширеному розумінні) як результат процесу сакралізації. Для індивідуальних суб’єктів процес сакралізації здійснюється як релігійна ідентифікація, а його результатом є релігійна ідентичність. Усе це відбувається в певному середовищі – життєвому світі, визначальною властивістю якого є повсякденність. Визначено якісні та кількісні параметри сакралізації. До параметрів, які були проаналізовані попередніми дослідниками (теоретико-пізнавальний, або когнітивний; емоційно-оцінювальний, або афективний; діяльнісно-вольовий, або конативний, вектори), додано психологічний (комунікативний аспект релігії). У результаті емпіричного дослідження виявлено домінування праксіологічного та психологічного компонентів у релігійності населення м. Запоріжжя. Відзначено значущість комунікативної функції релігії, сутність якої полягає у ставленні до Бога та сакральних сил як до партнерів комунікативної дії. Сенс такої комунікації полягає в намаганні суб’єкта завдяки “релігійним” діям вирішити проблеми повсякденного життя. Доведено також значне поширення утилітарної функції, яка полягає в очкуванні користі від звернення до сакральних сил для повсякденних справ людини. За рахунок емпіричних даних у дослідженні чітко окреслені риси постсекуляризованого типу релігійності. Після закінчення радянської доби, для якої було характерно обмеження свободи вірування, частка віруючих зростає, але для віруючих нової хвилі значення церкви як релігійного інституту зростає незначною мірою, мало підвищується (у нашому дослідженні на 20%) ймовірність виконання релігійних настанов. Для сучасної людини провідним критерієм є внутрішня віра, а не ритуали або точне дотримання норм. Існує обмежена здатність церкви спонукати сучасних людей до самовдосконалення заради спасіння. Люди керуються релігійними правилами досить стримано. Для “нових віруючих” постсекуляризованого міста характерний релігійний плюралізм, відсутність домінування релігійних мегавчень (таких як християнство), змішування західних і східних компонентів у релігійних уявленнях, релігійний індивідуалізм та універсалізм (Бог один, він лише має різні імена). Релігійні уявлення часто не відповідають християнським канонам і досить часто суперечать їм. У дослідженні також виявлено ставлення мешканців постсекуляризованого міста до християнських заповідей та інших релігійних канонів. У віруючих та невіруючих з невеликою різницею перші позиції рейтингу займають заповіді, що мають яскраво виражений загальнолюдський характер. Більшість респондентів розглядають дії, що неправомірні з погляду релігії, як гріх та готові “покаятися”. Найпоширенішими виправданнями “гріховного вчинку” є неможливість упоратися з власними бажаннями та життєві обставини. Отже, два принципово різних джерела нейтралізації “гріха”: внутрішнє та зовнішнє приблизно однаковою мірою застосовується в повсякденній релігійній свідомості сучасного міського населення. Проявом повсякденної релігійності є те, що люди досить часто згадують Бога у своїх повсякденних справах. Звертаються до Бога найчастіше в ситуації, коли страшно; коли бояться за своїх близьких; коли хворіють; щоб упоратися із сумом та нещастям; у релігійні свята; у справах по роботі; у випадках невизначеності. Для дослідження регіональних відмінностей сакралізації, здійснений детальний порівняльний емпіричний аналіз типів релігійності Заходу і Сходу України на прикладі м. Львів та Запоріжжя. Показано, що кількість віруючих у Львові більша, ніж у Запоріжжі. Більші переваги у мешканців Львова у когнітивній та чуттєвій складовій релігійної свідомості. Частка невіруючих і атеїстів відрізняється незначно. Найбільші розбіжності виявлено у кількості тих, хто не може чітко визначитись щодо своєї релігійності. На Сході України релігійні уявлення більше відкриті новаціям, тому тут більше громад протестантських церков, більше прихильників неорелігій та сакралізованих псевдорелігійних учень. Якщо релігійність у Львові має переважно традиційні риси, то в Запоріжжі превалює постмодерністський тип релігійності. Результати дисертації можуть бути використані для подальшого розвитку соціологічної теорії, орієнтованої на осмислення ролі релігії в сучасному українському суспільстві, а також для розробки навчальних посібників і матеріалів з дисциплін галузевої соціології, пов’язаних із соціологією релігії, соціологією особистості, соціологією повсякденності тощо. |