У дисертації сформовано концептуально новий напрямок дослідження ринку нерухомості, який полягає в розкритті суті нерухомості як самостійної економічної категорії та форм її функціонування в особливому сегменті ринкової економіки. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні теоретичні висновки: 1. Ринок нерухомості є важливим складником ринкової економіки і має особливі закономірності розвитку і функціонування. Він тісно пов’язаний з ринками факторів виробництва, споживчих товарів, капіталу, цінних паперів, суттєво впливає на фінансово-грошові потоки і формування ринкової вартості матеріальних і нематеріальних активів. Разом із тим ринок нерухомості ще не став складовою предмета економічної теорії, а його внутрішня природа та фундаментальні закономірності розвитку не знайшли адекватного відбиття в науковій літературі. Це викликає необхідність визначення власного місця ринку нерухомості в системі категорій економічної теорії та його поглибленого теоретичного пізнання. 2. Економічну природу нерухомості треба визначати у вузькому та широкому значенні. В першому випадку нерухомість означає матеріальні об’єкти, що мають непорушний економічний зв’язок із землею. В другому – це капітал, зрощений із землею. 3. Нерухомість як економічне благо має такі специфічні властивості, як непереміщуваність (імобільність), тривалість створення й довгостроковість існування, неоднорідність, неадитивність, непряма мобільність, низька ліквідність, здатність до рентоутворення. 4. Економічні особливості нерухомості знаходять свій вираз в існуванні різних форм вартості, а саме: вартості індивідуальних і суспільних переваг, вартості в користуванні й обміні. Ці форми мають, як ринковий так і неринковий характер. Необхідно в економічній теорії та в науковому аналізі використовувати такі види рент, як трансферна (різниця в доходах, що виникає від неоднакового функціонального використання нерухомості), агломерації (результат ефекту локалізації й урбанізації), інфраструктурної “родючості” (дохід, що виникає від економії витрат внаслідок інженерно-комунікаційної облаштованості території). 5. Ринок нерухомості має певну структурну організацію, яка визначає спосіб відтворення його власних елементів і відносин, характер внутрішніх та зовнішніх структурних зв’язків. Структуризація ринку нерухомості відбувається за такими критеріями, як способи використання (ринки споживчої, виробничої, комерційної, інвестиційної нерухомості), види об’єктів (ринки землі і будівельних об’єктів), специфікація володіння (ринки повних і обмежений прав), масштаби охоплення (загальнонаціональний, регіональний, локальний ринки). Рівень структурної організації ринку нерухомості залежить від наявності на ньому всіх необхідних елементів (об’єктів, суб’єктів, операцій, трансакцій, інституційних складових тощо) та характеру їх розвитку. 6. Структурна організація ринку нерухомості обумовлює економічну поведінку суб’єктів, яка базується на принципах: раціональності, оцінювання, максимізації корисності, найкращого найефективнішого користування, заміщення, очікування. 7. Особливості становлення ринку нерухомості в перехідній економіці знаходять свій прояв в інверсійних закономірностях. Найістотнішими рисами такої інверсії є перевага позаекономічних факторів у становленні ринку нерухомості, її державна емісія в процесі приватизації, особливий характер реалізації закономірностей первісного накопичення і механізмів ціноутворення, непослідовність і нерівномірність розвитку окремих частин та секторів. Хронологічна періодизація приватизації державної нерухомої власності дозволила виявити чотири основних етапи становлення ринку нерухомості, які розрізняються за такими критеріями, як характер приватизаційних технологій, умови, способи й інструменти приватизації, наявність нормативно-правових документів. 8. Нерухомість має бути диференційована залежно від особливостей функціонування на споживчу, виробничу, комерційну й інвестиційну. Суттєве місце у функціональній структурі ринку нерухомості займає земля як просторова сфера розміщення всіх видів нерухомості. Ринок житла (споживчої нерухомості) в сучасних умовах має найвищий рівень структурної організації. Він функціонує за ринковими критеріями і саме на ньому встановився ринковий механізм ціноутворення, виявляється ринкова поведінка суб’єктів, існують необхідні інституційно-трансакційні елементи. Ринковий оборот виробничої й комерційної нерухомості розрізняється за цільовим призначенням, характером розміщення, мотивами придбання, джерелами та структурою доходу, формами вартості, ринковими механізмами регулювання. Нерухомість завжди виступає інвестиційним благом, яке характеризується такими рисами, як зв'язаність (інвестиції + земля) фінансового активу, дивергентність доходу й ризиків, антиінфляційність, нерелевантність інформації, залежність від спрямованості грошових потоків. 9. Ступінь розвиненості ринку нерухомості залежить від його інституціональної облаштованості, яка передбачає відокремлення (обмеження) різних видів діяльності і процедур, появу (формальних і неформальних) норм і правил, що регулюють поведінку суб'єктів, виникнення професійно-корпоративних організацій та установ. В інституціональному середовищі ринку нерухомості суттєве значення набуває держава, інституціональна місія якої полягає в усуненні протиріч між інститутами, зниженні трансакційних витрат, специфікації прав власності (за допомогою реєстрації правомочностей на об'єкти нерухомості), оподаткуванні нерухомості. Проведений науковий аналіз ринку нерухомості дозволяє сформулювати рекомендації щодо подальшого його дослідження, використання одержаних теоретичних результатів у викладанні економічних дисциплін та їх практичного застосування: Розробити комплексну програму наукових досліджень ринку нерухомості з метою їх координації та підвищення ефективності, передбачивши поглиблений аналіз:
взаємозв'язків ринку нерухомості з ринками праці, капіталу, цінними паперами; впливу макроекономічних показників на розвиток ринку нерухомості; регіональних, загальнонаціональних та локальних особливостей ціноутворення на об'єкти нерухомості; специфіки підприємницької діяльності на ринку нерухомості; економічного механізму інвестування в нерухомість, функціонування інституціональних інвесторів на ринку нерухомості, способів і форм управління портфелем нерухомості в корпораціях; методології й методики оцінки нерухомості та прогнозування розвитку ринку нерухомості. Забезпечити проведення моніторингових досліджень стану ринку нерухомості й опублікування результатів на загальнонаціональному й регіональному рівнях. Ввести вивчення ринку нерухомості в курсах економічної теорії (питання суті й місця нерухомості в системі економічних категорій), мікроекономіки (функціонування нерухомості на ринках споживчих благ, чинників виробництва й капіталу), макроекономіки (місце витрат на нерухомість у структурі валового продукту, вплив інвестицій у нерухомість на сукупний попит і пропозицію), а також в інших економічних дисциплінах (страхування, інвестування, податкова система тощо).
Передбачити підготовку в економічних навчальних закладах та на економічних факультетах фахівців для роботи на ринку нерухомості (рієлтерів, девелоперів, оцінювачів, іпотечних кредиторів) за спеціалізаціями “Економіка нерухомості”, “Управління нерухомістю” і розробити магістерські програми з таких дисциплін, як “Економіка нерухомості”, “Економіко-правові засади регулювання відносин на ринку нерухомості”, “Інвестиції в нерухомість”, “Ринок та оцінка нерухомості в Україні”. “Підприємницька діяльність на ринку нерухомості”. Прискорити прийняття закону “Про рієлтерську діяльність в Україні”, ініціювати розробку закону “Про девелоперську діяльність в Україні”. Підготувати комунальні програми управління нерухомістю в містах, які б включали: інвентаризацію комунальної нерухомої власності, економічну класифікацію її основних видів, умови оренди та приватизації нерухомості, способи довірчого управління, створення фондів спільного інвестування в нерухомість, напрямки найдохіднішого використання нерухомості, проведення моніторингу й аналізу інвестиційної привабливості й ліквідності об'єктів нерухомості, Прискорити розробку Національних положень (стандартів) з оцінки нерухомості. Рекомендувати створювати на великих фірмах чи в корпораціях відділи з управління нерухомістю з метою підвищення ефективності її використання.
|