У результаті дослідження встановлено, що доктринальною першоосновою права та юридичної науки в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні є римське право, що підтверджено такими висновками. 1. Сформульовано авторське визначення “римського права” як системи загальнообов‘язкових, формально визначених правил поведінки, виражених у нормах, принципах та інститутах, встановлених або санкціонованих державою для регулювання суспільних відносин. 2. Визначено основні ознаки римського права: а) римське право є виміром свободи та справедливості відповідно до досягнутого рівня соціального розвитку та правової культури в суспільстві; б) вольовий характер права римської держави опосередковує спрямування поведінки суб‘єктів правовідносин у різних сферах суспільного життя; в) формальна визначеність римського права полягає у його чіткості та однозначності правових приписів засобом їх об‘єктивізації у нормативно-правових актах та інших джерелах права; г) загальнообов‘язковий характер римського права виражається в тому, що правила поведінки, встановлені в правових нормах, є обов‘язковими для всіх без винятку суб‘єктів права незалежно від їх волі; ґ) системність римського права полягає в тому, що воно є певним чином упорядкованою та узгодженою, на основі відповідних принципів, сукупністю взаємозалежних і взаємодіючих норм та інститутів. 3. Доведено, що методологічний інструментарій сучасної романістичної науки характеризується поліваріантністю і за специфікою свого змістовного навантаження виокремлюється у два відносно самостійні спрямування: а) методи наукового пізнання, які використовуються для суто теоретичного дослідження римського права: формально-юридичний, системно-структурний, конкретно-історичний, типологічний та інші; б) методи, які використовуються у площині пошуку потенціальних перспектив практичного застосування окремих норм та інститутів римського права у діючому законодавстві: порівняльний, діалектичний, моделювання та інші. 4. Сформульовано авторське визначення поняття “рецепція римського права” як відродження ідей, норм, принципів та інших елементів правової культури минулої епохи в нових суспільних умовах шляхом їх імплементації, творчої переробки та активного пристосування. 5. Виокремлено три етапи рецепції римського права в країнах романо-германської правової сім‘ї: а) VІ –Х ст.ст. (безпосереднє застосування норм та елементів римського права у спрощеному та переробленому виді; створення варварських кодифікованих актів, що базувалися на римському праві; формування канонічного права на основі римських джерел); б) ХІ - ХVІ ст.ст. (активне використання норм римського права для систематизації та доповнення місцевого звичаєвого права; пряме застосування рецепійованого римського права; виникнення університетів, що перетворюються у великі освітні центри з підготовки професійних юристів та наукового дослідження римського права); в) ХVІІ - ХХ ст.ст. (перехід від прямого застосування римського права до включення його норм у національне кодифіковане законодавство). 6. Визначено 5 етапів рецепції римського права на території України: а) Х - ХІV ст.ст. (через візантійські норми, які в своїй основі були рецепійовані з римського права, здійснюється опосередкований вплив останнього на руське право); б) ХІV - ХVІІ ст.ст. (у цей період часу, на наше переконання, відбувається поєднання двох традицій рецепції римського права: східної через візантійське та руське право та західної через канонічні, польські та німецькі правові джерела); в) 1654 - 1917 рр. (спроби розробки нового законодавства для українських земель, що супроводжуються прямою та опосередкованою рецепцією римського приватного права); г) 1917 - 1991 рр. (офіційна відмова від застосування римського права з одночасною латентною і опосередкованою його рецепцією на теренах України); ґ) 1991 р. - до сьогодення (відродження інтересу до римського приватного права з метою якнайширшого використання його ціннісних надбань у системі права України). 7. Доведено, що правові системи країн романо-германської правової сім‘ї зазнали впливу римського права у площині практичного застосування, на рівні формування світоглядних поглядів та переконань про право як загальне мірило свободи і справедливості в суспільстві, державі. 8. Дістали підтвердження положення щодо того, що принципи і структура системи права у своїй основі привнесені у романо-германську правову систему з класичного римського права. 9. Підкреслюється, що принципи римського права, наповнені органічною раціональністю та справедливістю безвідносно їхньої приналежності до тієї чи іншої системи права, були запозичені країнами романо-германської правової сім‘ї та послужили базою для розробки нових фундаментальних принципів. 10. Стверджується, що інститути римського права завдяки своїй універсальності та логічній об‘єктивності поступово стали невід‘ємною якісною складовою романо-германської системи права, що зумовило не лише збереження їх змістовної сутності, але й забезпечило їх наповнення відповідним теоретичним змістом. 11. Констатовано, що принцип розподілу норм права та інститутів за галузями, започаткований і частково розроблений у римському праві, здебільшого приватному, знаходить як практичне вираження, так і теоретичне обґрунтування в системі права країн романо-германської правової сім‘ї та України. 12. Доведено, що започаткований римськими юристами процес відокремлення процесуальних норм від матеріальних був завершений у країнах романо-германської правової сім‘ї завдяки розробці системи матеріального права, для якої характерний високий рівень абстракції та теоретичної обґрунтованості норм та інститутів. 13. Сформовано авторське визначення поняття “джерело права” як спосіб та засіб вираження державної або народної волі, об‘єктивованої через норми права, які становлять форму існування юридичного змісту. 14. Визначено, що вплив римського права на процес формування правових джерел західноєвропейських держав та України здійснювався поступово та систематично і мав неоднакове внутрішнє та зовнішнє вираження на різних етапах розвитку: а) VІ – ХІІІ ст.ст. – джерела містять спрощений (варваризований) виклад римського права, що застосовується як діюче законодавство та зібрання звичаєвого права для доповнення, систематизації і роз‘яснення якого застосовуються норми римського права; б) ХІV – ХVІІІ ст.ст. – джерела створені на основі прямого використання перероблених та пристосованих до нових умов норм римського права; в) ХІХ ст. – до сьогодні - кодифіковані джерела національного законодавства створені з використанням найдосконаліших досягнень юридичної науки з активним рецепіюванням ідей, системи та норм римського права. 15. Обґрунтовується теза про те, що формування системи правових джерел країн романо-германської правової сім‘ї та України здійснювалося під впливом римського права у тій мірі, в якій суспільство було здатне його сприйняти, останнє значною мірою опосередковувалося рівнем економічного, культурного та політичного розвитку європейських держав. 16. Сформовано авторське поняття “правова доктрина” як єдина система знань, структурована засобом універсальних принципів, які у своїй єдності створюють підґрунтя для розвитку різних правових систем, в тому числі і романо-германської. 17. Звертається увага на ту обставину, що римське право є базовим підґрунтям створення більшості правових доктрин у країнах континентальної Європи, які стали векторами, що спрямовують формування та розвиток правової системи романо-германської правової сім‘ї та України. 18. Наголошується на тому, що завдяки організації та діяльності Болонського університету римське приватне право стало провідною навчальною дисципліною в системі юридичної освіти країн романо-германської правової сім‘ї, формування якої безпосередньо пов‘язане з відродженням римського права. 19. Доведено, що на сучасному етапі розвитку юриспруденції вивчення римського права має догматичне, освітнє (пізнавальне), практичне, методологічне, історичне значення. 20. Обґрунтовано можливість та необхідність використання римського права для розвитку юридичної науки України шляхом побудови на його основі нових правових доктрин та концептуальних теорій. 21. Пропонується запровадити нову навчальну дисципліну “Історія держави і права Стародавнього Риму” та розширити обсяг навчальної дисципліни “Римське приватне право” у програмі юридичних факультетів до ста двадцяти годин із обов‘язковим закріпленням даного обсягу державним стандартом. 22. Запропоновано внести розроблені на основі римського права такі зміни до Цивільного кодексу України: а) “Стаття 407. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі – емфітевзис) - Емфітевзис встановлюється між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі – емфітевта). - Емфітевзис може відчужуватись і передаватись у порядку спадкування”; б) “Стаття 408. Строк договору про встановлення емфітевзису - Строк договору про надання емфітевзису не може бути меншим, ніж 25 років”; в) надати право емфітевті відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону не менш, ніж за 1 рік, і доповнити відповідним положенням статтю 410 Цивільного кодексу України; г) у статтях 413 – 417 Цивільного кодексу України замінити поняття “право користування чужою земельною ділянкою для забудови” на термін – суперфіцій, а “землекористувач” – на суперфіціарій; ґ) пункт 3 статті 413 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції: “Суперфіцій може бути встановлено на визначений, або на невизначений строк, але не менший, ніж 50 років”; д) доповнити статтю 414 Цивільного кодексу України пунктом 3: “У разі продажу суперфіціарієм будівлі (споруди) власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах”; е) внести уточнення до підпункту 3 пункту 1 статті 416 Цивільного кодексу України і викласти його в такій редакції: “Відмови суперфіціарія від права користування за умови обов‘язкового попередження другої сторони не менше, ніж за 1 рік”; є) запропоновано ввести до цивільного законодавства України правовий інститут договору дарування на випадок смерті; ж) обґрунтовано доцільність надання права спадкодавцеві призначати виконавцем заповідального відказу не тільки спадкоємця, але й доручати виконання заповідального відказу будь-якій фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповідального відказу); з) запропоновано внести зміни до Цивільного кодексу України у частині розподілу спадкоємців за чергами спадкування за законом (статті 1261 – 1265). | 