У дисертації, яка є завершеною науковою роботою, здійснено теоретичне узагальнення, що виявляється у формуванні основ земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами, який спрямований на вирішення проблем раціонального використання та охорону земель. Найбільшу цінність мають наступні результати. 1. Погіршення екологічного стану земельних ресурсів в Україні зумовило об'єктивну необхідність розв’язання цієї проблеми. Але навіть зміна форм власності на землю і господарювання ще не дає повної відповіді на існуючу проблему. Наукові дослідження свідчать, що головною умовою раціонального використання й охорони земель є організація системи управління земельними ресурсами, яка включає такі складові, як соціальна, правова, економічна, технічна, екологічна, організаційна, кадрова. Останнє має важливе значення, оскільки на цій основі формується методологічний апарат управління, дотримання якого дозволяє зрозуміти весь контекст факторів при прийнятті науково обґрунтованих рішень щодо використання й охорони земельних ресурсів. 2. Дослідження реального стану розвитку земельного менеджменту вказує на недостатність законодавчого та нормативного забезпечення, відсутність єдиних стандартів і норм у прийнятті управлінських рішень у сфері землекористування як на державному, так і на регіональному рівнях, що гальмує процес розвитку земельних відносин ринкового типу. З цього погляду пропонується прийняття Закону України “Про управління земельними ресурсами” . 3. Ґрунтовні дослідження існуючих світових цінностей з теоретичних основ загального менеджменту, економіки, землевпорядкування, екології тощо дозволили сформулювати наукові основи земельного менеджменту. При цьому дається визначення категорії “земельний менеджмент”, обґрунтовуються його мета, завдання, предмет, принципи, методи, суб’єкт, об’єкт тощо, синтез яких представляє систему земельного менеджменту як основи ефективного використання земельних, трудових і інших ресурсів. 4. Ефективність системи земельного менеджменту є похідною від впливу не тільки факторів макрооточення (економічного, науково-технологічного, політико-правового, соціально-культурного, інформаційного стану та ін.) і внутрішнього оточення (організаційна та виробнича структура, функції, методи земельного менеджменту, якість прийняття рішень, імідж та ін.), але й інших факторів впливу на земельні ресурси. При цьому аналіз антропогенних процесів і їх вплив на стан земельних ресурсів показали, що найбільш значущими по антропогенному впливу є сільськогосподарське виробництво, промисловість, енергетика, транспорт тощо. Визначені фактори ініціюють своєчасне їх виявлення, що дозволить спрямувати потенційні або реальні загрози в таку площину, в якій негативна дія їх буде послаблена до допустимого рівня. 5. Одне з центральних місць у методології управління земельними ресурсами відводиться цільовим функціям земельного менеджменту: земельно-кадастрові роботи; організація землевпорядного виробництва; земельний моніторинг; науково-практичне застосування планово-картографічного матеріалу; земельний маркетинг; інвестиційно-інноваційна діяльність; функція раціональних інституційних перетворень, що розширяє можливість соціальної та еколого-економічної ефективності використання й охорони земель. 6. Процеси, які відбуваються у землекористуванні, у значній мірі визначаються мінливістю макро- і мікросередовища, що ускладнює прийняття вірних управлінських рішень на основі відомих моделей лінійного програмування з участю сталої вхідної інформації. Тому спроби моделювання ситуацій за цих умов в більшості випадків закінчувались безрезультатно або ж результати урахувань носили недостовірний характер. З цією метою при обґрунтуванні ситуаційних задач доцільно використовувати теорію нечітких множин, яка дозволяє здійснити оцінку й аналіз складних ситуацій, зумовлених нестабільністю в землекористуванні, вибрати оптимальний варіант її розв’язання. 7. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що ефективність земельного менеджменту у великій мірі визначається наявністю інформаційного забезпечення. Тільки повна і достовірна інформація про земельні ресурси дозволяє менеджеру приймати адекватні рішення, що забезпечують узгодження економічних і екологічних цілей. Джерелом інформації при цьому служать земельно-кадастрові дані, проекти землевпорядкування, матеріали моніторингу земель, планово-картографічні матеріали тощо. Причому така інформація повинна носити характер своєчасного її подання менеджерам, що можна досягнути лише за умови використання ЕОМ. В умовах інформаційного суспільства в системі інформаційного забезпечення велика роль належить ГІС-технологіям в землекористуванні, які використовують бази даних. Дисертантом створено автоматизовану базу даних (БД) “Визначення балансу гумусу в ґрунті” та проведено розрахунки її ефективності. Застосування БД підвищує оперативність та якість визначення балансу гумусу в ґрунті, що дозволяє власникам землі і землекористувачам своєчасно реагувати на якісні зміни ґрунтового покриву з метою збереження та відтворення його родючості у процесі господарської діяльності на землі. 8. Наукове обґрунтування раціонального використання земельних ресурсів у значній мірі забезпечується шляхом оптимізації структури посівних площ, надання екологічного пріоритету при використанні землі, використання економічних важелів підвищення агроекологічного стану ґрунтів, підвищення їх родючості. Причому показниками оптимізації структури посівних площ є умова забезпечення бездефіцитного балансу гумусу на першому етапі з поступовим його нарощуванням на наступних етапах, зниження процесів ерозії ґрунтів до допустимих норм. Показниками протиерозійної стабільності ґрунтів є коефіцієнт еродованості, який визначається відношенням еродованості площі орних земель до їх загальної площі. Тенденція до зменшення цифрового значення коефіцієнта свідчить про позитивні зрушення у землекористуванні. Чергування культур у сівозміні повинно відбуватися згідно з кращими попередниками, які б забезпечували коефіцієнт отримання урожаю на рівні одиниці або близько до неї. 9. У сівозмінах повинні розміщатися ті культури, які за матеріалами часткової економічної оцінки забезпечують окупність витрат на рівні 1,35 і більше, що свідчитиме про перехід від затратного способу виробництва до ефективного. 10. Результативність земельного менеджменту визначається рівнем соціальної, екологічної та економічної ефективності. Прерогативою соціальної ефективності є показники: створення умов господарювання на землі для різних форм власності; зростання заробітної плати; поліпшення умов праці; рівень розвитку соціальної інфраструктури; зростання задоволення працею на землі; скорочення плинності кадрів та ін. Екологічна ефективність визначається такими показниками: удосконалення структури земельних угідь та посівних площ; рівень мінералізації гумусу в ґрунті; поліпшення якісного стану техногенно забруднених та деградованих і малопродуктивних земель; показниками розміщення сівозмін за екологопридатними землями; показниками меліоративного стану земель; стабільності ландшафту; екологічної активності та ін. Показниками економічної ефективності є: зростання ефективності землекористування за рахунок організації території; чистий дохід, прибуток; вартість додаткової продукції, отриманої в результаті зменшення негативної дії на землю; вартість додаткової продукції, отриманої за рахунок розміщення культур на еколого-придатних землях; вартість додаткової продукції, отриманої за рахунок розміщення культур за оптимальними попередниками; рівень ефективності використання земель; окупність витрат при вирощуванні сільськогосподарських культур та ін. |