| У дисертації проведено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, яке полягає у розкритті процесу виникнення високоточних АЗУ, призначених для завдання ударів по наземних та надводних цілях, встановленні основних факторів, що впливали на її зародження та подальший розвиток, виявленні основних тенденцій та закономірностей їх розвитку та визначенні можливих напрямів використання набутого досвіду в інтересах подальшого розвитку Збройних Сил України. Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи: 1. Історіографічний аналіз показав, що питання, пов’язані з розвитком авіаційної високоточної зброї, призначеної для ураження наземних та надводних цілей, недостатньо досліджені і висвітлені в науковій літературі. Всебічне їх розкриття ще не набуло відповідного відображення у воєнно-історичній літературі. 2. Встановлено, що через складність внутрішньої структури єдиних поглядів на сутність поняття “авіаційна високоточна зброя” досі не вироблено. Тому дисертант, аналізуючи різні підходи щодо визначення даного поняття запропонував їх удосконалити. Для цього введені поняття “високоточний засіб ураження” та “комплекс авіаційної високоточної зброї”. Під високоточним слід розуміти такий керований засіб ураження, якій здатний влучити в габарит малорозмірної або в найбільш уразливе місце великогабаритної цілі. Комплекс авіаційної високоточної зброї – це авіаційний ударний комплекс, в якому інтегровані засоби розвідки, управління й ураження, що функціонують в реальному масштабі часу. 3. Серед головних факторів, які сприяли виникненню та подальшому розвитку авіаційної високоточної зброї, визначені: тактичні фактори як сукупність способів застосування і властивостей озброєння і військової техніки, які впливають на виконання бойових завдань; науково-технічний прогрес, який створив необхідні матеріальні передумови для виникнення та подальшого розвитку принципово нового озброєння; воєнно-економічні фактори, які зменшили вартість ведення бойових дій та обумовили позитивний вплив розроблення високотехнологічних засобів ведення збройної боротьби на національну економіку та соціальну сферу країн-виробників. 4. Встановлені такі основні тенденції розвитку авіаційної високоточної зброї: збільшення дальності польоту високоточних авіаційних засобів ураження за рахунок зменшення маси бойових частин; підвищення автономності та “інтелектуалізації” систем самонаведення; застосування модульного принципу побудови високоточних авіаційних засобів ураження; універсальність за місцем базування; зниження вимог до точності передстартової цілевказівки та можливість перенацілювання високоточного авіаційного засобу ураження в польоті на нову ціль; збільшення протяжності маловисотної ділянки польоту авіаційних засобів ураження з енергійним маневруванням для прориву системи ППО об’єкта атаки. 5. Встановлені закономірності розвитку авіаційної високоточної зброї: залежність стану розвитку авіаційної високоточної зброї від рівня розвитку високотехнологічних галузей економіки країни-виробника; взаємна залежність розвитку авіаційної високоточної зброї та форм і способів ведення збройної боротьби; залежність точності ураження цілі від ступеня участі екіпажу літака-носія в управлінні авіаційним засобом ураження. 6. Дисертант пропонує загальну періодизацію розвитку авіаційної високоточної зброї. Встановлено три етапи розвитку авіаційної ВТЗ: 50–60-ті рр. ХХ ст. – етап зародження авіаційної ВТЗ; 70-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст. – етап становлення; друга половина 80-х років ХХ – початок ХХІ ст. – етап подальшого розвитку авіаційної ВТЗ. Критеріями, за якими здійснювалася періодизація, були зростання бойових можливостей та ускладнення структури авіаційної ВТЗ. 7. Встановлено, що світовими лідерами в галузі авіаційної високоточної зброї були СРСР (Росія) та США. У той же час у розробленні окремих класів авіаційних високоточних засобів ураження мають суттєві досягнення Франція, Ізраїль та Індія. 8. У ході дослідження встановлено, що за радянських часів українська промисловість і наука зробила значний внесок у розроблення та виробництво авіаційної високоточної зброї. Були створені науково-дослідні інститути, конструкторські бюро та промислові підприємства, які випускали продукцію на рівні, який не поступався, а часто і переважав світовий. 9. Виходячи з результатів дослідження, дисертант пропонує такі рекомендації щодо оснащення авіації Збройних Сил України сучасними високоточними авіаційними засобами ураження: а) самостійно проводити роботи щодо створення протитанкових керованих ракет, дозвукових маловисотних крилатих ракет середньої дальності, керованих авіаційних бомб з лазерними та телевізійно-кореляційними системами самонаведення, керованих ракет тактичного призначення та оснащення некерованих реактивних снарядів С-8, С-13, С-24, С-25 лазерними головками самонаведення; б) до складу систем самонаведення керованих авіаційних бомб та крилатих ракет бажано включати інерційні системи керування з корекцією від космічних радіонавігаційних систем, які будуть сумісні як з російською ГЛОНАСС, так і з американською NAVSTAR; в) розроблення протикорабельних ракет доцільно проводити у кооперації з виробниками ракетної техніки інших країн, бажано з російськими як лідерами в цієї галузі; г) при розробленні високоточних авіаційних засобів ураження доцільно застосовувати модульний принцип їх побудови, а при формулюванні замовлення на проектування протитанкових та протикорабельних ракет бажано передбачати їх застосування з різних носіїв; д) розроблення стратегічних крилатих ракет дисертант вважає недоцільним через відсутність в Україні носіїв та можливості їх ефективного бойового застосування, враховуючи географічне положення та розміри території нашої держави. Варто зосередитись на розробленні авіаційних засобів ураження малої та середньої дальності, чого, з урахуванням бойового радіуса дії авіаційних ударних комплексів, що перебувають на озброєнні ЗС України, достатньо для вирішення авіацією покладених на неї завдань; е) доцільно провести роботи щодо створення аеробалістичних ракет, чому сприяє наявність в Україні одного з кращих у світі конструкторських бюро, яке спеціалізується на розробленні балістичних ракет (КБ „Південне”), та відповідних підприємств, насамперед Виробничого об’єднання „Південмаш”. 10. Перспективними напрямами подальших досліджень дисертант вважає: розвиток високоточних засобів ураження наземного та морського базування; розвиток систем забезпечення бойового застосування високоточних засобів ураження; історія створення та діяльності українських конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів, підприємств оборонно-промислового комплексу, які брали участь у розробленні та виробництві елементів високоточної зброї. | 