Дослідження теорії і практики економічного розвитку м’ясопереробного виробництва в умовах ринкових перетворень агропромислового комплексу дає підстави зробити такі головні висновки та наукові рекомендації: 1. В перспективі, після тривалої стагнації, розвиток м’ясопереробного виробництва повинен ґрунтуватись на відродженні агропромислової інтеграції. Сутність і елементна база якої має бути представлена двома складовими: статичною – “інтеграція як стан” і динамічною – “інтеграція як процес”. Обидві складові безальтернативно характеризують інтеграцію в будь-якому з її проявів і є системоутворюючими елементами понятійного апарату. 2. Функціонування м’ясопереробних підприємств на сучасному етапі ринкової економіки характеризується: роздержавленням власності; ускладненням виробничих відносин, зв’язків і взаємодії нових суб’єктів власності; відходом від одноманітних форм господарювання; суттєвим погіршенням і розбалансуванням міжгалузевих зв’язків протягом років незалежності. 3. Важливість розвитку м’ясопереробної промисловості з погляду насичення ринку продовольчими товарами в значній мірі залежить від виробництва м’яса сільгосптоваровиробниками. Спад виробництва м’яса за останні 10 років у 7 разів є наслідком різкого зниження цін, зростання собівартості продукції. При цьому, господарства населення виявилися більш стабільними. Вони майже не допустили спаду виробництва як в абсолютних величинах так і в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь. 4. На споживання м’ясної продукції істотно впливає високий рівень роздрібних цін. Населення надає перевагу традиційним видам м’ясних продуктів, зокрема свинині, ще частіше салу, а також курячим стегенцям. Попит на останні, але вже вітчизняного виробництва, знову зростає. 5. Підприємствам м’ясної промисловості не вистачає сировини. Так, проектні потужності переробної промисловості Черкаської області використовувалися на 20% (у 2001 р.). Обсяги виробництва м’ясної продукції, яка пройшла весь технологічний цикл переробки і просувається до споживача у готовому вигляді, у вартісному виразі, становить лише 35% вартості всієї м’ясної продукції. Тому індекси фондовіддачі у 2001 р. порівняно з 1991р. знизилися на 84 відсоткових пункти. Водночас специфіка структури питомої ваги основних факторів за видами (будівлі і споруди 70,2%, транспортні засоби – 6,4%), а також застарілість робочих машин і устаткування потребують значних інвестицій. Середня зношеність основних фондів по області складає 34,6% і не віддзеркалює реального стану справ, оскільки це результат індексацій, методична основа яких не враховує морального старіння. 6. На виробничий розвиток підприємств м’ясної промисловості Черкаської області направляється в середньому п’ята частина прибутку, що недостатньо для розвитку виробництва належними темпами і за умов зростання цін на обладнання, високої вартості ремонту та реставрації основних фондів. 7. Оцінка м’ясосировинних ресурсів вказала на необхідність відновлення поголів’я тварин та збільшення обсягів виробництва м’яса у реформованих сільськогосподарських підприємствах, тобто там, де мали місце найбільші втрати. У свою чергу це дасть змогу краще забезпечувати особисті господарства молодняком тварин і нарощувати в них виробництво м’яса. 8. За роки ринкової трансформації АПК змінилася структура збуту м’яса. Тепер частка продажу м’ясокомбінатам складає тільки 31,6% (за 2001р.) порівняно з 87,6% (за 1991 р.). Значно розширився продаж м’яса на ринках, через власні магазини, комерційними структурами. Особисті господарства на 86% реалізували худобу дрібнотоварним посередниками і тільки 5% господарств – м’ясопереробним підприємствам. 9. Серед каналів реалізації найвищий рівень цін на живу масу великої рогатої худоби пропонували заготівельні організації, що на 17% вище середньої реалізаційної ціни по всіх каналах. Це зумовлено по-перше, дефіцитом сировини для переробки, по-друге, наявністю дотацій за високі вагові кондиції худоби. При купівлі свиней найвищі ціни пропонували м’ясопереробні підприємства. Цьому сприяло законодавче рішення про дотування цін за продане для забою поголів’я переробним підприємствам, шляхом повернення податку на додану вартість. 10. Встановлено, що сільгосптоваровиробникам вигідніше дешевше виробляти продукцію з м’яса худоби і свиней, чим дорожче її продавати. Курс збільшення ціни при закупівлі м’яса на переробку є не тільки дорогим, а й малоефективним для виробника 11. В структурі ринкових важелів підвищення ефективності м’ясопереробного виробництва важливе значення належить подальшим процесам приватизації, основною метою якого є створення приватних і корпоративних малих підприємств. Це зумовлює поліпшення системи розміщення і використання м’ясосировини, розвиток конкурентних ринкових відносин, введення жорстоких фінансових обмежень відповідальності власника за свої зобов’язання. 12. Економіко-технологічне та організаційне обґрунтування малого підприємництва на приватних і корпоративних засадах дозволяє формувати економічно виправданий, логічно послідовний і закінчений процес промислової переробки яловичини і свинини. Він забезпечує зростання обсягів виробництва за рахунок більш повного залучення сировинних ресурсів та сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції. 13. Переробка м’яса на малому підприємстві при недовикористанні потужностей на 30% зменшує прибуток в 3,5 рази. Тільки при завантаженні малого підприємства на 98-100% та якісній сировині може бути досягнено рівень рентабельності 14-15%, а окупність інвестицій за 4,5-5 років. 14. Важливим напрямком подальшого ефективного розвитку м’ясопереробного виробництва має бути поступове поліпшення якості сировинних ресурсів, посилення реагування галузі на сприйняття новітніх тенденцій виробництва і упаковки продукції, впровадження мало- і безвідходної технології, розвиток диверсифікації операцій, формування інтенсивного режиму засобів використання праці. 15. Звуження сировинної бази переробних підприємств потребує реформовані сільськогосподарські підприємства перевести на інтенсивні технології виробництва тваринницької продукції. Це дасть змогу досягти максимального використання аграрного ресурсного потенціалу, знизити ресурсо-, фондо-, енерго-, і трудомісткість продукції, скоротити затрати на її виробництво, підвищити рентабельність підприємств, поліпшити еквівалентність міжгалузевого обміну. 16. Формування м’ясосировинного потенціалу повинне здійснюватись не тільки в спеціалізованих, але і в інших виробничих типах сільськогосподарських підприємств. При інтенсивній системі ведення скотарства (в розрахунку на 100 корів) неспеціалізоване господарство Черкаської області має одержувати від реалізації яловичини 215,4 тис.грн. за рік і мати рівень рентабельності виробництва 33%. Виробництво свинини в особистих селянських та фермерських господарствах доцільно здійснювати на основі розроблених в дисертації модулів в розрахунку на 10 основних свиноматок (отримувати – 260 поросят, вихід товарної свинини – 263,2ц і мати рівень рентабельності – 76,2%). 17. В організації інтегрованих формувань, що створюють завершений цикл виробництва, заготівлі та переробки сировини, має стати міжгосподарське співробітництво малих м’ясопереробних підприємств із спілками особистих селянських господарств, що спеціалізуються на виробництві яловичини і свинини, фермерами та господарськими товариствами. 18. Методами екстраполяції, а саме – підбором виробничої функції та експоненціального згладжування для м’ясопереробних комбінатів Черкаської області встановлено, що на надходження інвестицій для формування сировинної бази і переробки впливають: виробництво продукції, виробнича собівартість, потужність і питома вага капіталовкладень в основні засоби переробних підприємств. 19. Для подальшого удосконалення управління якістю промислової переробки тваринницької продукції необхідно: забезпечувати фаховий рівень персоналу, зміщувати акценти з післявиробничого контролю на до виробничу і виробничу перевірку, оцінювати техніко-економічні умови і стандарти якості, економічну стратегію підприємства і регіону, зменшувати відстань транспортування худоби і свиней, розширювати центровивіз тварин спецавтотранспортом. | 