У дисертації вперше здійснено науковий аналіз мистецько-педагогічної спадщини та теоретичне узагальнення творчої діяльності К. Василенка, на основі чого досягнено нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розкритті внеску К. Василенка в розвиток української народної хореографії 50-90-х рр. ХХ ст. Одержані в ході дослідження результати підтверджують наукове припущення, покладене в його основу. Реалізовані мета і завдання дозволяють зробити основні висновки й рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Установлено такі головні соціально-педагогічні передумови відродження й розвитку української народної хореографії: піднесення морального духу, національної самосвідомості та патріотизму населення країни в повоєнні роки; відбудова матеріально-технічної бази культурно-освітніх закладів; актуалізація проблем естетичного виховання; створення широкої мережі закладів позашкільної та позакласної роботи, розвиток художньої самодіяльності різних мистецьких жанрів; творча діяльність відомих педагогів і митців. З’ясовано й схарактеризовано основні чинники формування педагогічних поглядів і світоглядної позиції К. Василенка: виховання в сім’ї; участь у шкільній художній самодіяльності; співпраця з видатними українськими діячами ХХ ст.; керівництво Заслуженими ансамблями танцю УРСР “Дніпро” і “Дарничанка”; етнографічно-дослідницька діяльність в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського; науково-педагогічна діяльність у Київському державному інституті культури; співпраця з культурно-просвітницьким товариством “Україна”; особистісне та професійне самовдосконалення педагога впродовж життя. 2. Систематизовано народознавчі ідеї мистецько-педагогічної спадщини К. Василенка: а) актуалізація української народної хореографії; б) піднесення значення фольклору як основи народного танцю; в) виховання національної самосвідомості молоді засобами танцювального мистецтва; г) систематизація, збагачення та розширення народно-сценічної танцювальної лексики; д) популяризація українського національного мистецтва. Узагальнено досвід педагога та обґрунтовано дидактичні складники змісту творчого педагогічного процесу в самодіяльних колективах: політико-масова робота; навчально-виховна діяльність; постановочна робота; концертна діяльність; організаційна та культурно-масова робота; семінарські заняття творчих груп і громадських керівників-хореографів. Кожний із розроблених ним компонентів діяльності хореографічного колективу передбачав реалізацію виховного аспекту. Виявлено й теоретично узагальнено засоби розвитку української народної хореографії в досвіді творчої діяльності К. Василенка як фундатора вищої хореографічної освіти в країні: обґрунтування головних дидактичних принципів, методів і прийомів викладання хореографічних дисциплін; розробка змісту вищої хореографічної освіти в Україні; створення навчально-методичної бази для вищої школи, що забезпечило якісну підготовку педагогічних кадрів. 3. Установлено внесок К. Василенка в розвиток української народної хореографії, який полягає: по-перше, у розкритті виховного потенціалу українських народних танців; по-друге, у розробці дидактичних основ виконання народних танцювальних рухів; по-третє, у здійсненні наукової класифікації української танцювальної лексики (21 група, 27 підгруп, 1067 рухів) та жанрів народних танців; по-четверте, у перевірці авторських підходів, методів та форм у практиці танцювальних колективів “Дніпро” і “Дарничанка”. Обґрунтовано мистецько-педагогічну концепцію К. Василенка. Виявлено її три основні компоненти: а) методологічний – національна ідея; демократичність і гуманність; фольклоризація хореографії, її особистісна спрямованість; б) теоретичний – виховні засади народної хореографії; відтворення в танці основних рис національної самобутності й ментальності українського народу; збереження й розвиток фольклорного матеріалу та хореографічної лексики як основи танцю; в) технологічний – єдність авторських підходів, принципів, змісту, методів і прийомів роботи з самодіяльними колективами. 4. Визначено й теоретично обґрунтовано основні етапи становлення й розвитку української народної хореографії в мистецько-педагогічній спадщині та творчій діяльності К. Василенка (на основі хронологічного, творчо-біографічного та соціально-педагогічного критеріїв): І – підготовчий (1947-1962 рр.) – становлення як балетмейстера-педагога, ІІ – пошуковий (1962-1970 рр.) – формування науково-дослідницьких інтересів, ІІІ – організаційно-педагогічний (1970-1978 рр.) – започаткування системи вищої хореографічної освіти в Україні, ІV – узагальнюючий (1978-2002 рр.) – узагальнення творчого досвіду, впровадження новаторських знахідок у навчально-виховний процес Київського державного інституту культури. 5. Здійснено актуалізацію педагогічних ідей і досвіду діяльності К. Василенка, окреслено та обґрунтовано перспективні шляхи їх використання: 1) надання пріоритетного значення національному вихованню засобами танцювального мистецтва; 2) вивчення досвіду К. Василенка з організації та діяльності кафедри хореографії Київського державного інституту культури; 3) урахування в роботі навчальних закладів і художніх колективів розроблених ним основних дидактичних принципів, методів і прийомів; 4) застосування створених К. Василенком праць, підручників, навчальних планів і програм з основних хореографічних предметів у практичній професійній підготовці; 5) упровадження в практику досвіду К. Василенка щодо організації навчально-виховної роботи в самодіяльних хореографічних колективах; 6) використання результатів науково-етнографічних досліджень та досвіду балетмейстерської діяльності педагога; 7) упровадження в практику діяльності сучасних закладів освіти всіх рівнів акредитації ідеї виховання молоді засобами танцювального мистецтва. 6. На основі результатів дослідження розроблено й упроваджено спецкурс “Мистецько-педагогічна спадщина К. Василенка і шляхи її використання в сучасних умовах”, який покладено в основу авторського проекту “Піднесення ролі народного танцю в духовно-моральному вихованні молоді”. У практичній частині проекту використано записані й поставлені К. Василенком народні танці, які виконуються народним хором “Калина” та ансамблем народного танцю “Весна” Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, у яких особисто брав участь автор дослідження. Доцільність та ефективність творчих надбань педагога доведена на основі даних локального експерименту. Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребує культурно-освітня та організаційно-педагогічна діяльність К. Василенка в хореографічних молодіжних об’єднаннях, а також унесок педагога-митця в розбудову системи хореографічної освіти в Україні. |