Одержані наукові результати в сукупності дали змогу вирішити наукове завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки місцевого самоврядування, а саме: виявлено і обґрунтовано шляхи вдосконалення розвитку і функціонування територіальної організації місцевого самоврядування і запропоновано механізми підвищення ефективності державного регулювання цих процесів на державному, регіональному й місцевому рівнях. На основі здійсненого дисертаційного дослідження сформульовано такі загальні висновки. 1. Проведений системний аналіз наукових праць за темою дослідження вказує на те, що питання територіальної організація місцевого самоврядування, так само як і територіальної організації влади, ще не були до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних складових цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Незавершеність розробки окресленої тематики створює необхідні передумови для її ґрунтовного та всебічного дослідження. 2. Обгрунтовано, що територіальна організація влади є одним із важливих наукових понять у державному управлінні, яке охоплює всі аспекти територіального поділу влади, форми її організації, регіональні відмінності у системах організації влади, розселення людей, взаємовідносини суспільства й природи, а також проблеми регіональної та місцевої соціально-економічної політики. Територіальна структура влади характеризує її просторову організацію і просторове поєднання (взаємна локалізація, співвідношення і взаємодія) територіальних центрів влади. Разом з тим територіальну структуру влади можна визначити як сукупність у певний спосіб взаєморозміщених і об’єднаних її територіальних елементів, що перебувають у складній взаємодії в процесі (і в результаті) розвитку і функціонування владної системи. 3. Визначено, що категорія “територіальна організація місцевого самоврядування” включає в себе такі найважливіші аспекти з проблем самоврядного управління: просторову характеристику організації державного управління з погляду територіального поділу влади; сукупність систем і форм організації влади і їх взаємозв’язки; поєднання організаційно-управлінських форм досягнення оптимальної структури управління на певній території. 4. Здійснений аналіз свідчить, що в Україні сформувалася така система територіальної організації влади, яка неспроможна в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах постійної трансформації економічної та політичної систем. 5. Доведено, що територіальна організація місцевого самоврядування зумовлюється дією сукупності різноманітних політико-економічних ситуацій; у сфері територіальної організації місцевого самоврядування також відбуваються перетворення: від еволюційних (наприклад країни південної Європи) до досить принципових (країни північної Європи); система територіальної організації місцевого самоврядування тісно пов’язана із системою адміністративно-територіального устрою країни; гарантування територіальності місцевого самоврядування передбачає його здійснення на територіях, відмежованих одна від одної. При цьому на одній території не може бути кількох територіальних громад, які б виступали самостійними суб’єктами права на місцеве самоврядування. Населені пункти, які перебувають під юрисдикцією органів місцевого самоврядування інших адміністративно-територіальних одиниць, мають втратити статус самостійних. 6. Розкриті принципи вдосконалення територіальної організації місцевого самоврядування (конституційності і законності, гарантування прав і свобод людини і громадянина, територіальності, доступності органів місцевого самоврядування та ін.) на основі формування оптимальної системи адміністративно-територіального устрою. Запропоновані принципи і пов’язані з цим критерії територіальної організації місцевого самоврядування можуть застосовуватися при вирішенні практичних завдань з удосконалення муніципального управління. 7. Установлено, що ефективне стратегічне муніципальне управління має привести до самодостатності території муніципалітету, тобто такого способу господарювання, за якого на території постійно відновлюються ресурси для розширеного відтворення економічного і соціального потенціалу громади, що проявляється в самоокупності і самофінансуванні. Самодостатні території не потребують фінансової допомоги з боку держави у вигляді субсидій, субвенцій і дотацій. Системоутворюючою основою і механізмом саморозвитку муніципальних утворень буде формування на базі територіальних громад виробничо-соціальних комплексів, завданням яких є сприяння динамічному зростанню виробництва і підвищення рівня життя населення. Вони слугуватимуть основою для визначення структури муніципальних і регіональних органів влади, розподілу повноважень між ними, виділення типів існуючих муніципальних утворень, удосконалення адміністративно-територіального поділу держави. 8. Виявлено, що реформа системи територіального управління в Україні вимагає серйозного перерозподілу повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування на користь останніх з метою наближення надання державних та громадських послуг безпосередньо до їх споживачів, а також розвантаження центральних органів виконавчої влади від невластивих їм функцій оперативного господарського та соціального управління. Розроблені принципи взаємовідносин між органами державної влади і місцевого самоврядування. При цьому необхідно розрізняти принципи організації і діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і принципи, на основі яких мають будуватися їх відносини. 9. З’ясовано, що однією з актуальних проблем державного будівництва в Україні є формування ефективної державної регіональної політики, яка передбачає необхідність перенесення пріоритетів розвитку з відомчо-галузевих підходів на цілісно-територіальні, оптимізацію відносин між центром і територіями. Це забезпечить комплексний розвиток окремих територій, створить сприятливі умови для економічного зростання територіальних громад та регіонів і їх успішної інтеграції у світову економіку. Об’єктивна необхідність такої політики пояснюється імперативом збалансованого і оптимізованого використання наявних у країні ресурсів. 10. Дослідження показали, що адміністративно-територіальна реформа має проводитись поетапно. На першому етапі першочергову увагу слід приділити низовій адміністративно-територіальній одиниці – територіальній громаді. Необхідно створити економічно і фінансово самодостатні територіальні громади, здатні ефективно здійснювати місцеве самоврядування, надавати послуги населенню на рівні, не нижчому ніж визначені державою мінімальні стандарти. Формування нової низової адміністративно-територіальної одиниці сприятиме створенню самодостатньої територіальної громади. Це супроводжуватиметься укрупненням сільських і селищних територіальних громад. При цьому доцільно, як показує аналіз, рекомендувати використовувати як кількісні критерії (чисельність мешканців), так і якісні (доступність та ефективність надання громадських послуг). Ці питання передбачають належне правове регулювання, а саме прийняття законів України про територіальні громади і територіальний устрій, необхідність розробки відповідного організаційного та кадрового забезпечення здійснення адміністративної і територіальної реформ, особливо на базовому рівні місцевого самоврядування; удосконалення класифікації населених пунктів, критеріїв для утворення адміністративних районів, районів у містах, а також віднесення населених пунктів до категорії сіл, селищ, міст. Подальші дослідження в предметній галузі мають здійснюватися за напрямами розвитку й застосування одержаних результатів і висновків до вдосконалення існуючої моделі територіальної організації влади в Україні та формування реальної системи місцевого самоврядування на регіональному рівні. |