У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-практичного завдання по розробці та використанні методології та стратегії в практиці регулювання ринку праці у сучасних умовах. Теоретичний аналіз і узагальнення практики функціонування ринку праці в Україні дає змогу виділити такі положення й висунути пропозиції щодо вдосконалення механізму його регулювання. 1. Ринок праці – це складна система відносин, що підрозділяється на частини - підсистеми у виді конкретних цільових ринків, що носять назву сегментів. Аналіз літературних джерел дозволив розкрити склад функцій, інфраструктуру, розглянути проблему класифікації ринків праці. 2. Процеси утворення зовнішнього та внутрішнього ринку праці мають свої особливості: зовнішній ринок праці формується за рахунок плинності кадрів, внутрішній ринок праці - у результаті переміщення працівників у середині певного підприємства. Аналіз основних причин критичної ситуації, що виникла в Україні, свідчить про наявність таких з них: повільна ротація безробітних, обмеження пропозицій робочих місць, тривала тривалість безробіття тощо. 3. Вивчення концепції соціально-етичного маркетингу стосовно ринку праці дало змогу розглянути визначену концепцію в напрямку розглядання інфраструктури ринку праці, що задовольняє потреби очікування та інтереси суб’єктів ринку праці, до яких належать державні органи управління ринком праці, підприємства і громадяни України при перевазі інтересів соціуму і пріоритетів розвитку людини. Використання концепції маркетингу стосовно до ринку праці сприяє розвитку людської індивідуальності максимально ефективним для суспільства засобом, виявленню факторів, впливаючи на які можна відповідним чином змінити пропозицію робочої сили, а результатом проведення маркетингового дослідження ринку праці будуть конкретні розробки, використані при виборі і реалізації маркетингової концепції на ринку, напрямки якої сприяють стабілізації положення як окремих регіонів, та і ринку праці в цілому. 4. Обґрунтовані напрямки державного регулювання ринку праці дозволяють здійснювати активізацію попиту і пропозиції за допомогою інвестиційної політики, методів регулювання відносин власності, соціальної політики і правової регламентації. 5. Створення державних регіональних служб зайнятості, які повинні сприяти зайнятості населення в регіонах з критичною ситуацією на ринках праці, дозволяє визначати шляхи і форми професійної орієнтації і перепідготовки населення тощо. 6. Запропонована класифікація ринків праці за такими ознаками як: економічні показники (загальний товарообіг у певному регіоні; кількість фірм (підприємств), які працюють у певному регіоні, середньомісячна заробітна плата робітників певного регіону); соціальні показники (кількість медичних закладів у певному регіоні; кількість лікарів усіх спеціальностей у певному регіоні; рівень забезпеченості житлом у певному регіоні; рівень забезпеченості дитячими установами у певному регіоні; рівень захворюваності по різних нозологіях у певному регіоні); демографічні показники (кількість населення певного регіону; рівень урбанізації), дає можливість обирати пріоритетні регіональні ринки праці. 7. Удосконалення регіональної політики ринків праці є більш дієвою, якщо враховуються економічні, соціальні, демографічні та інші особливості конкретного регіону. Урахування особливостей регіонів, а також розширення прав власності конкретного регіону надає певні умови ефективного формування та функціонування ринку праці і підвищення зайнятості населення певного регіону. Таким чином, за допомогою чіткої класифікації регіональних ринків праці за рівнем забезпечення зайнятості населення пропонуються відповідні заходи щодо підвищення рівня зайнятості населення у певному регіоні. 8. Оцінка зайнятості населення потребує застосування інтегрального показника, який являє собою сукупність економічної, соціальної і демографічної складових. За своєю суттю інтегральний показник дозволяє оцінити стан зайнятості населення у певному регіоні, контролювати її величину та зміни; визначати напрямки підвищення зайнятості населення. Його значення може представляти інтерес не тільки для органів управління, але і для підприємців, роботодавців і інвесторів (кредиторів). 9. На підставі проведеного аналізу та за допомогою методу багатомірної регресії побудовано залежності рівень зайнятості населення у регіонах від рівня заробітної плати; освітньо-кваліфікаційного рівня населення; штатної чисельності робітників. Їх аналіз дає можливість зробити висновки, що для підвищення рівня інтегрального показника зайнятості населення необхідно підвищувати рівень заробітної плати, освітньо-кваліфікаційний рівень населення, створювати певні умови для працевлаштування молоді тощо. | 