У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми – удосконалення системи пенсійного забезпечення в умовах переходу України до ринку, що виявляється у розробленні рекомендацій щодо поліпшення організаційно-економічного механізму функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні. У дисертаційному дослідженні поставлено і розв’язано низку ще не достатньо опрацьованих практичних завдань – побудова оптимальної стратегії фінансового планування зі створення особового пенсійного капіталу. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків: 1. Пенсійне забезпечення є пріоритетним напрямком соціальної політики та діяльності держави. Це необхідний елемент системи соціального страхування, який призначений для захисту працездатного населення з настанням пенсійних випадків та від втрати працездатності внаслідок пенсійних ризиків за рахунок коштів самих працівників, роботодавців і держави. Рівень пенсійного забезпечення визначається двома основними чинниками – рівнем економічного розвитку та станом демократичних свобод в державі. 2. В економічній літературі точиться полеміка щодо визначення поняття “пенсія”. На наш погляд, пенсія – передбачене законом (договором) щомісячне (разове) грошове забезпечення непрацездатних у зв’язку з настанням таких пенсійних (страхових) випадків, як старість (дожиття до певного віку), інвалідність або втрата годувальника (на життя), за рахунок спеціальних пенсійних фондів (страхових резервів) у розмірі, пропорційному до їх трудового стажу і заробітку (відповідно до умов договору страхування), а у випадку персоніфікованої капіталізації – у вигляді визначених виплат, пропорційних до сум накопичених коштів. 3. Пенсійні відносини є основним видом суспільно-правових та соціально –економічних відносин, що складають систему пенсійного забезпечення. Відносини в сфері пенсійного забезпечення є єдиним внутрішньо узгодженим і взаємопов’язаним самостійним видом суспільних відносин. Єдність і відносна самостійність пенсійних відносин підтримується державними і приватними пенсійними системами. 4. Головні принципи, на яких повинна будуватися система пенсійного забезпечення: принцип законності, принцип стабільності, принцип солідарності, принцип обов’язкової участі в системі, принцип прозорості, принцип загальнодоступності, принцип справедливості, принцип достойного рівня забезпечення у випадку непрацездатності, принцип відповідальності держави за організацію пенсійного забезпечення, принцип диверсифікації, принцип відповідності системи пенсійного забезпечення національним особливостям, традиціям і менталітету суспільства. 5. У сучасному соціоекономічному середовищі пенсійна система, на думку автора, виконує такі функцій: соціальну (посилення соціальної захищеності непрацездатного населення; запобігання бідності; забезпечення соціальної справедливості) та економічну (фінансування матеріального забезпечення громадян з настанням пенсійних випадків; створення та використання резервних фондів; сприяння зменшенню частки тіньової економіки та розвитку фінансового ринку; стимулювання до збільшення заощаджень (розміру внесків) на персональних накопичувальних рахунках; створення ефективних механізмів для інвестування, з боку працездатних громадян коштів за для отримання достойного додаткового доходу у непрацездатному віці; захист внесків від впливу різних економічних ризиків). 6. Формування національних пенсійних систем – результат суспільної згоди з приводу принципів побудови, способів здійснення соціальної політики. Така злагода складається під впливом економічних, культурних і національних традицій тієї чи іншої країни. Загальною і обов’язковою умовою організації будь-якої пенсійної системи є створення державою правової, організаційної та економічної бази, яка б забезпечувала закріплення пенсійних норм та збереження права на пенсію. 7. Високий рівень розвитку економіки ще не є запорукою відсутності кризи системи пенсійного забезпечення. Твердження відсутності кризи пенсійного забезпечення при високому рівні розвитку економіки є безпідставними. Криза пенсійної системи може бути довгостроковою, коли вона обумовлена повільно змінними інерційними чинниками, що є зовнішніми стосовно власне пенсійної системи. Природно, що частота тимчасових криз обумовлена наближенням довгострокової кризи у зв’язку із зростанням чутливості системи до недосконалості внутрішньої її організації. 8. На думку дисертанта, можливі три джерела фінансування переходу від солідарної до накопичувальної системи: перше – фінансування здійснюється за рахунок податкових надходжень, коли випущені пенсійні зобов’язання виплачуватимуться за рахунок податків, накладених на нинішнє покоління; друге – фінансування здійснюється за рахунок боргу, коли пенсійні зобов’язання частково виплачуватимуться шляхом випуску боргових зобов’язань протягом перехідного періоду, які, у свою чергу, сплачуватимуться з податкових надходжень, одержаних від майбутніх поколінь; третє – фінансування є нейтральним для всіх поколінь, коли випущені пенсійні зобов’язання (які можна вважати прихованим боргом) не сплачуються, а просто конвертуються в офіційний явний борг. 9. Пенсійна система України в правовому, організаційному, економічному та соціальному відношеннях потребує принципових змін, які зробили б її адекватною до умов перехідного періоду – соціально-орієнтованої ринкової економіки з національним наповненням, оскільки такою є об’єктивна вимога сьогодення. Проте не слід зволікати з проведенням пенсійної реформи, оскільки це неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу. 10. В основу розбудови національної системи пенсійного забезпечення потрібно покласти багатство економічної культури нації, у якій синтезовані елементи відповідали б потребам і світоглядові конкретної людської спільноти. Універсалізм у пенсійному забезпеченні, як і в будь-якій іншій сфері, може перейти в абстракцію, його окремі елементи за певних обставин можуть виявитися не тільки неефективними, а й шкідливими. Ось чому система пенсійного забезпечення населення, акумулюючи світовий досвід у цій галузі, повинна спиратися на міцну основу національної економічної структури, адже те, що може виявитися справедливим у тій чи іншій країні, не завжди є таким в Україні. 11. Необхідною умовою пенсійного реформування є просвітницька робота серед населення стосовно сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності й безповоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробуту. 12. Реформована пенсійна система, на думку автора, має бути: фінансово збалансованою в короткотривалій та довготривалій перспективах; гарантувати стабільність системи для уникнення небажаних частих змін; забезпечувати розміри пенсій, які відповідають величині сплачених внесків; гарантувати мінімальні пенсії, адекватні прожитковому мінімуму. 13. Реформування пенсійної системи має бути підкріплене відповідними змінами, зокрема в системі оподаткування, які заохочували б роботодавців та працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. Без цього система недержавного пенсійного забезпечення не те що не працюватиме, а й не буде створена взагалі. 14. Добровільна недержавна система пенсійних заощаджень має дуже важливе значення у випадку, коли обов’язкова пенсійна система залишає можливості для реалізації добровільних систем і переважно охоплює осіб із середнім і високим рівнями доходів. Більше того, приватна пенсія в структурі доходів у старості складає понад 60 відсотків. Одночасно із високою дохідністю на такий вид заощадження особа-учасник отримує забезпечення на випадок настання таких ризиків, як хвороба, нещасний випадок, смерть. 15. Управління пенсійною системою має бути ефективним і щодо стягнення внесків та виплати пенсій, і щодо мінімізації втрат та зловживань. Аби запровадити таке управління, потрібно застосовувати сучасні комп'ютерні та комунікаційні системи. Це дозволить прискорити процес звітності та ведення чіткого обліку, передачі адміністраторам необхідної інформації, створити умови для належного контролю за обліком та обчисленням розмірів пенсій, а також заохотити платників добровільно дотримувати законодавчих вимог щодо сплати внесків. 16. Розроблені пропозиції дозволяють обґрунтовано підійти до визначення регуляторних параметрів майбутньої системи пенсійного забезпечення населення України. Виконані розрахунки і проведений аналіз показують, що вибір моделі трирівневої системи пенсійного забезпечення є найкращим в умовах України, повною мірою враховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищий рівень пенсій. Впровадження такої моделі дозволить досягти мети щодо оздоровлення пенсійного забезпечення, де одночасно із використанням накопичувальних систем провадитиметься подальше вдосконалення солідарної системи. 17. Доцільними і в той же час цілком необхідними, на думку автора, є такі заходи: Відміна діючого порядку сплати внесків на пенсійне страхування учасниками спрощеної системи оподаткування з 1 січня 2005 року. Учасники цієї системи повинні сплачувати внески до Пенсійного фонду України з доходів принаймні на рівні мінімальної заробітної плати. Накопичувальну систему доцільно вводити з 1 січня 2007 року із запровадженням відразу 7-відсоткових ставок. Підвищити коефіцієнти врахування одного року стажу у формулі обчислення пенсії з солідарної системи: за період участі тільки в солідарній системі – з 1,0 до 1,05 відсотка, а за період участі в накопичувальній системі – з 0,8 до 0,83 відсотка. Підвищувати вік виходу на пенсію поетапно: з 2010 року – до 60 років для жінок та 65 років для чоловіків; з 2025 року – до 62 та 67 років відповідно. Необхідно додатково опрацювати питання щодо часткового фінансування за рахунок коштів Державного бюджету на 2005 рік наукових пенсій для недержавних наукових установ та організацій. Скоротити пільги зі сплати внесків до Пенсійного фонду, а у разі збереження більш сприятливих умов для діяльності АПК передбачити у видатках Державного бюджету кошти на компенсацію відповідних пільг, а також забезпечити в повному обсязі розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, не допускаючи при цьому запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування. Впродовж 2005–2006 рр. необхідно вирішити, з урахуванням виконання показників Державного бюджету в поточному році, питання підвищення розмірів мінімальних пенсій для осіб із числа інвалідів, яким встановлено інвалідність у зв’язку з Чорнобильською катастрофою або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, а також фінансування видатків на реалізацію наступного етапу наближення раніше призначених пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу до рівня пенсій, передбачених для цих осіб за діючими нормами грошового забезпечення. Скасувати практику списання боргів суб'єктам господарювання перед Пенсійним фондом України. 18. Реформована пенсійна система стане потужним джерелом довгострокових інвестицій в економіку країни. Впродовж наступних десяти років їх обсяги можуть досягти близько 150 млрд грн. Це сприятиме розширенню зайнятості, зростанню доходів громадян та зміцненню фінансової бази пенсійної системи в Україні. 19. Кожній людині доцільно формувати власний фінансовий план зі створення пенсійного капіталу для забезпечення гідного життя у старості. Заощадження є необхідною і основною передумовою створення такого капіталу. Це трудомісткий процес і триває впродовж тривалого періоду. Фінансовий план повинен бути розроблений на максимально довгий період. Необхідними умовами для цього мають слугувати: гарантованість, прибутковість та забезпеченість. 20. Проведене дослідження дає підстави авторові стверджувати, що Україна має достатні ресурси і може створити необхідні умови для вирішення проблеми реформування пенсійної системи. | 