У Висновках, які подаються за результатами дослідження після кожного розділу і наприкінці роботи, сформульовано основні теоретичні положення і викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про споживчу кооперацію. В результаті здійсненого дослідження можна зробити такі висновки. 1. Споживча кооперація, що виникла на європейському континенті, перетворилася на дієвий механізм забезпечення матеріальних та духовних потреб соціально незахищених прошарків суспільства внаслідок таких факторів: а) висока ефективність організаційно-господарських принципів функціонування товариств, розроблених рочделівськими піонерами, які були запозичені більшістю європейських кооператорів; б) наявність відповідної правової бази діяльності споживчих товариств, яка забезпечувала їм можливість вільного та швидкого розвитку; 2. У другій половині ХІХ ст. формуються передумови для появи споживчої кооперації на землях Наддніпрянської України. Такими, зокрема, стають: розвиток товарно-грошових відносин і втягнення в них місцевого населення, неможливість задоволення споживчих потреб через заклади приватної торгівлі у зв’язку з продажем там товарів низької якості за необґрунтовано високими цінами, становлення буржуазного цивільного права тощо; 3. Характерною рисою дореволюційного періоду розвитку споживчої кооперації стала відсутність належної правової бази її діяльності. До середини 90-х рр. ХІХ ст. діяльність кооперативів регулювалася законами про благодійні організації, а з 1897 р. – ”Нормальним статутом споживчих товариств”. Останній, внаслідок притаманної йому жорсткої регламентації внутрішнього життя кооперативу та наявності значного числа положень, що суперечили інтересам кооперативних організацій, не був спроможним стати ефективним регулятором кооперативних відносин. Незадовільним було становище й у сфері правового забезпечення діяльності українських споживчих кооперативних союзів. Відсутність у законодавстві Російської імперії норм, які визначали би правовий статус подібних організацій, змушувала українських кооператорів вдаватися при відкритті союзів до використання малопристосованих до потреб кооперації, проте визнаних законом, юридичних форм; 4. Державна політика по відношенню до кооперативів Наддніпрянської України протягом усього дореволюційного періоду мала відвертий поліційний характер. Основним її завданням було встановлення повного контролю за особовим складом та діяльністю товариства. Характерним явищем цієї політики стали втручання у роботу товариств, репресивні заходи щодо „неблагонадійних” кооперативних організацій та їх членів, створення перешкод на шляху заснування кооперативів чи об’єднання їх у союзи; 5. На початку ХХ ст. для кооперативної громадськості нагальною стає потреба в модернізації нормативно-правової бази діяльності споживчої кооперації. Постало питання про відмову держави від надмірної регламентації та адміністративного контролю за товариствами, забезпечення їм широкої свободи самовизначення. Проте, урядові законопроекти не йшли далі часткового розширення прав товариств у сфері їх господарської діяльності, ігноруючи більш важливі вимоги кооператорів; 6. Неможливість у рамках чинного законодавства захистити права власних організацій та непоступливість царського уряду з питання створення законодавства, відповідного до вимог кооперативного життя, змусило представників кооперативних організацій взяти на себе справу розробки кооперативного закону, в основу якого лягли положення, що передбачали розширення прав та свобод кооперативних товариств і зменшували можливість втручання з боку органів влади у їхню діяльність; 7. Неприйняття урядовими колами Російської імперії виробленого кооператорами законопроекту обумовило затримку у процесі кодифікації кооперативного законодавства, який було завершено лише в процесі революційних подій 1917 р. Схвалені Тимчасовим урядом кооперативні закони увібрали в себе основні положення, що були розроблені на кооперативних форумах у попередній період, і створили необхідне правове підґрунтя для широкого розгортання споживчо-кооперативного руху. З урахуванням вищезазначеного, для удосконалення і підвищення ефективності діяльності українських споживчих товариств та їх союзів рекомендується: Внести ряд змін та доповнень до чинного кооперативного законодавства, які усунуть недоліки та прогалини, притаманні Закону України „Про кооперацію”, Закону України „Про споживчу кооперацію”. Зокрема, слід вважати за доцільне: відредагувати ст. 7 Закону України ”Про кооперацію”, збільшивши мінімальне число засновників споживчого товариства з 3 до 7 – 10; внести до закону положення, які закріплюватимуть розподіл основної частини отриманих товариством прибутків серед своїх членів пропорційно вартості закупок, зроблених кожним із них у товаристві (премії на забраний товар); залучати до участі у розподілі прибутків, отриманих споживчим товариством не лише його членів, а й сторонніх покупців. Належну їм частку не видавати на руки, а зараховувати у вигляді пайових внесків; змінити ст. 26 Закону України „Про кооперацію”, зменшивши максимальний розмір виплат на паї з 20 % до 8 – 10%; виключити зі ст. 29 Закону України „Про кооперацію” положення про заборону розподілу неподільного фонду поміж його членами у разі ліквідації товариства. Забезпечити державну підтримку споживчим кооперативам та їх союзам: розробити та затвердити програму розвитку споживчої кооперації, визначивши план конкретних завдань та заходів; забезпечити режим найбільшого сприяння кооперативним організаціям шляхом їх державного кредитування, зменшення розміру податків, спрощення та прискорення процедури реєстрації тощо; посилити пропаганду кооперативної ідеології в засобах масової інформації в пресі, на радіо, на телебаченні, а також у загальноосвітніх закладах. Розширити міжнародну співпрацю української споживчої кооперації.
|