У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо розробки й обгрунтування теоретичних, методичних та прикладних засад розвитку сфери зайнятості сільського населення в Україні за участю всіх суб’єктів суспільно-економічних відносин на селі. Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки: 1. Сьогодні в сфері зайнятості сільського населення України відбувається часткова трансформація зайнятості із сектора формальної економіки в неформальний сектор. Реалією часу стало зменшення чисельності працівників зайнятих в сільськогосподарських підприємствах і розширення зайнятості в ОСГ. Несільськогосподарська сфера села ще недостатньо розвинена, а отже не в змозі забезпечити робочими місцями вивільнюваних працівників із сільськогосподарської галузі. 2. Здійснення аграрної реформи в Україні потребує нових підходів щодо вирішення проблеми зайнятості населення. В сучасних умовах глобалізації, коли кожна країна прагне підвищити конкурентоспроможність своєї економіки, зайнятість населення необхідно розглядати з погляду на те, що вона, перш за все, є засобом існування людини, а тому повинна характеризуватися не тільки наявністю у людини певної роботи, але й забезпеченням її нормальної життєдіяльності. Авторське бачення сутності категорії полягає в тому, що зайнятість населення як соціально – економічна категорія характеризує діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як така, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі, у розмірі, не нижчому за мінімальну заробітну плату і достатньому для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Саме за такого підходу прогресивний розвиток сфери зайнятості сільського населення означатиме розвиток людського потенціалу села та виступатиме водночас метою і пріоритетним напрямом суспільного розвитку й асоціюватиметься з соціально – економічним прогресом суспільства, являтиме собою дієвий та ефективний чинник економічного зростання і розвитку. 3. Стабілізація і подальший розвиток сфери зайнятості сільського населення будуть можливі за умови врахування впливу на неї системної дії таких чинників, як: особливості сільського господарства, специфіка праці, практичні форми пізнання виробництва та отримання кваліфікації, ліквідність майна тощо. Виходячи із змісту досліджуваної категорії та необхідності забезпечення реалізації принципів всебічного, гармонійного розвитку особистості в процесі формування сфери зайнятості на селі, потрібно враховувати вплив на неї кількісних і якісних показників. 4. В умовах поглиблення аграрної реформи в Україні, зайнятість в сільській місцевості характеризується переважно негативними тенденціями: скорочується чисельність зайнятих осіб і постійно зростає сільське безробіття, що набуває загрозливого характеру; прогресує міграція найбільш активної частини мешканців села до міст і за кордон; відбувається знецінення сільськогосподарської праці; зниження ролі заробітної плати у формуванні доходів. Демографічна ситуація характеризується значним перевищенням смертності над народжуванністю, скороченням чисельності сільського населення тощо. На селі відбувається занепад соціальної інфраструктури, зниження рівня життя більшості сільського населення, зростає соціальна напруга. 5. Досвід свідчить, що новостворені агроформування не в змозі вирішити проблему зайнятості сільського населення. Більше того, вони щорічно зменшують свій штатний персонал. Не маючи змоги працевлаштуватися за наймом, селяни все більше вдаються до створення власних одноосібних господарств на вилучених в натурі (на місцевості) земельних частках (паях). Виробляючи майже дві третини обсягу сільськогосподарської продукції країни, в пореформений період дрібні селянські господарства стали відчутним компенсатором зайнятості сільського населення. В той же час, маючи неабиякі потенційні можливості для розширення сфери зайнятості, отримання значних доходів і збільшення обсягів сільськогосподарської продукції, дрібні селянські господарства перебувають у дуже скрутному становищі: переважає тяжка ручна праця; держава практично не надає їм фінансової та технічної допомоги; вони відчувають труднощі щодо зберігання, транспортування та реалізації вирощеної продукції. Проблемними залишаються питання щодо визначення статусу зайнятості, обліку стажу роботи, пенсійного та інших видів страхування працюючих в них осіб. 6. З метою ліквідації невизначеності у питаннях надання статусу зайнятості особам, які вилучили в натурі (на місцевості) належні їм земельні ділянки (паї) та господарюють самостійно, пропонується внести зміни і доповнення до Закону України „Про особисте селянське господарство”, зокрема, визнати існування в Україні в пореформений період двох видів господарств: ОПГ та ОСГ, а також, що господарювання в ОСГ є підприємницькою діяльністю, а осіб, для яких праця в ньому є основною, вважати зайнятими. 7. Для вирішення проблеми зайнятості селян – орендодавців, власників земельних часток (паїв) та їх соціального захисту, пропонується внести зміни і доповнення до Закону України „Про зайнятість населення”, закріпивши першочергове право селянина – орендодавця, власника землі, бути працевлаштованим на підприємстві, що орендує його земельні ділянки (паї). 8. Розв’язання проблеми зайнятості в сільській місцевості передбачає вирішення цілого комплексу завдань розвитку села. Перш за все, це стосується удосконалення форм господарювання. На державному рівні необхідно концептуально визначити, які саме сільськогосподарські підприємства слід розвивати, щоб, по-перше, досягти суттєвого зростання обсягів та ефективності сільськогосподарської продукції, по-друге, забезпечити достатню кількість робочих місць для мешканців сільської місцевості. В законодавчому порядку слід забезпечити вимоги щодо структури виробництва продукції великих агроформувань, створених внаслідок проведення аграрної реформи. Власники та засновники новостворених сільськогосподарських підприємств мають забезпечити випуск як рослинницької, так і тваринницької продукції підприємства. Лише так можна гарантувати створення достатньої кількості робочих місць у цих агроформуваннях. 9. Подальший розвиток сфери зайнятості сільського населення України вимагає вдосконалення існуючих на селі організаційно – правових форм господарювання. З метою максимального використання позитивних можливостей великих сільськогосподарських підприємств і малих ОСГ, пропонується механізм взаємовигідного кооперування та інтегрування їх діяльності як умови створення нових робочих місць в сільській місцевості. Зокрема, створення „інтегрованого сільськогосподарського виробничого кооперативу”, засновниками якого могли б стати усі мешканці сільського населеного пункту, які мають земельні та майнові паї. Працездатним членам ОСГ зараховуватиметься виробничий стаж, гарантуватиметься соціальний захист. Вони отримають статус зайнятих осіб. 10. Значним резервом розширення зайнятості населення є розвиток підприємництва на селі. Це стосується діяльності щодо переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі, будівництва, транспортних перевезень, комунального та побутового обслуговування тощо. Пропонується при цьому надавати перевагу створенню на селі потужних підприємницьких формувань, що дозволить вирішити проблему зайнятості значної частини сільських безробітних, особливо малокваліфікованих осіб. Для фінансового забезпечення цих процесів, необхідно створити спеціальний Фонд підтримки підприємництва на селі, зокрема, для розвитку різних видів кооперативів за рахунок державного та місцевого бюджетів і надавати безробітним із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття безпроцентну позику на поворотній основі для започаткування підприємницької діяльності та створити відповідні Фонди у регіонах, у тому числі, для зайняття підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи – у розмірі до 100 мінімальних заробітних плат, із створенням юридичної особи – до 200 мінімальних заробітних плат, в залежності від числа додатково створених робочих місць для безробітних. Внести з цього приводу зміни до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття ”. 11. Досвід свідчить, що окремими спонтанними заходами проблему зайнятості сільського населення не вирішити. Необхідно скоординувати зусилля усіх органів управління на місцях (в селі, районі, області). Конкретним механізмом таких дій повинна стати цільова комплексна програма зайнятості та створення нових робочих місць в сільській місцевості. Такий програмно-цільовий підхід повинен розглядатися як інструмент реалізації ініціативи як органів місцевої влади, так і самих безробітних. Для виконання запропонованої нами Програми зайнятості та створення нових робочих місць в сільській місцевості повинні бути передбачені кошти з усіх можливих джерел, а саме - асигнування за рахунок сільського, районного, обласного та державного бюджетів. Зокрема, на реалізацію програми ліквідації сільського безробіття із державного бюджету за нашими оцінками необхідно виділити не менше 500 млн. грн. Для вирішення складної проблеми зайнятості в Україні, вважаємо, першочерговим завданням має стати розробка загальнодержавної стратегії сільського розвитку та концепції зайнятості мешканців села, де маємо надію, знайдуть відображення вище запропоновані нами заходи. 12. Передумовою розширення сфери зайнятості є соціально-економічний розвиток сільських територій. Надзвичайно потрібен спеціальний Закон України „Про сільський розвиток України”. Село повинно мати відповідний орган управління своїм розвитком. З цією метою доцільно було б реформувати Міністерство аграрної політики України у Міністерство аграрної політики та сільського розвитку України. Саме це дасть можливість сконцентрувати усі фінансові ресурси, що виділяються із Державного бюджету для села, розвивати продуктивні сили у сільській місцевості та забезпечувати зайнятість сільського населення. Питання розвитку сфери зайнятості сільського населення, подолання труднощів і перешкод на цьому шляху й надалі стоятиме надзвичайно гостро, а вирішення його потребуватиме застосування дієвих правових і фінансово-економічних державних важелів регулювання. |
