Дослідження динаміки розвитку зернового ринку України та особливостей проведення державної політики на ньому в період реформування економічних відносин, внаслідок чого було виділено основні етапи його розвитку, дозволили сформулювати адаптовані до умов вітчизняної економіки висновки та пропозиції: 1. Ринок зерна в Україні протягом реформованого періоду не зміг повністю набути ознак сучасного цивілізованого ринку. Для нього характерним є нестабільність пропозиції, що обумовлена надмірними коливаннями валових зборів зерна, низький рівень внутрішнього попиту через недостатній рівень споживання продукції тваринного походження, що випливає з низької купівельної спроможності населення. Майже вичерпався раніше створений виробничий потенціал зернової галузі. Наслідком стала криза зернового ринку 2003 р., що особливо загострило питання продовольчої безпеки держави. Існують значні цінові коливання, що завдає збитків товаровиробникам, рівень рентабельності зерна у 1998 та 2005 роках знизився до критичної межі - відповідно 1,1 та 3,4%. 2. Починаючи з 1990 р. урядом здійснюються численні спроби врегулювання ситуації на ринку зерна. За цей період в Україні напрацьована значна законодавчо-нормативна база, яка визначає основні принципи державної політики регулювання ринку зерна та підтримки конкурентоздатності сільськогосподарських товаровиробників. Певною мірою вона враховує досвід країн ЄС і вимоги щодо вступу України в СОТ. Однак задекларовані наміри не завжди підкріплюються належними управлінськими й організаційними заходами, не отримують належного фінансового забезпечення. Відсутній системний підхід до розв’язання складних проблем недосконалого ринку зерна. 3. За результатами дослідження обґрунтовано систему основних методологічних і практичних підходів для забезпечення стабільного й ефективного функціонування ринку зерна: 3.1. Опрацьовано методичні підходи до визначення і визначена внутрішня потреба держави у зерні для забезпечення мінімальних та раціональних норм споживання продуктів харчування в Україні - відповідно 765 та 1029 кг на душу населення. Досягнення такого рівня можна вважати критерієм продовольчої безпеки держави. 3.2. Виходячи з позицій повного задоволення внутрішніх потреб держави визначено щорічний обсяг зерновиробництва на рівні 51 млн тонн, який Україна вже мала у 1989-1990 рр. При цьому він повинен бути забезпечений ємністю внутрішнього ринку через споживання зерна з боку тваринницьких галузей. У свою чергу, для забезпечення експортних можливостей обсяги виробництва зерна мають бути на рівні 60 млн тонн, що є цілком реальним для України при урожайності 40-45 ц/га, яка значно нижче потенційних можливостей селекційних сортів із продуктивністю 60-70 ц/га. Щорічні коливання товарних обсягів зерна повинні нейтралізуватися за рахунок достатніх перехідних запасів. 3.3. У систему регуляторів на ринку зерна України на сучасному етапі з метою усунення надмірних коливань пропозиції, які неможливо подолати лише за допомогою традиційних ринкових важелів, необхідно ввести опосередкований важіль - інтенсифікацію зернової галузі шляхом вирішення проблеми ресурсного та технічного її оснащення. Зарубіжний досвід та вітчизняний у 1980-1990 рр. свідчить, що висока озброєність товаровиробників усуває значні коливання пропозиції, це в свою чергу зумовлює дієвість ринкових важелів ринку зерна. 3.4. Враховуючи досвід розвинених країн у сфері підтримки державою сільськогосподарського виробництва з метою забезпечення його конкурентоздатності, необхідно виділяти дотації на 1 га посіву зернових, здешевлювати для товаровиробників засоби виробництва – техніку, енергоносії, технологічні матеріали. 3.5. Визначено цінові коридори регулювання ринку зерна України: зона вільного ринку; державного регулювання ринковими важелями; адміністративного регулювання, що дозволяє своєчасно управляти державними ресурсами залежно від ринкової ситуації. 3.6. Доцільно удосконалити підходи держави до регулювання ринку зерна та посилення ролі держави у цій сфері, зокрема: 3.6.1. Уточнити понятійний апарат, зокрема обсяг державних ресурсів зерна для проведення фінансових і товарних інтервенцій пропонуємо назвати інтервенційним фондом, замість діючого поняття "державний продовольчий резерв", оскільки державне цінове регулювання ринку зерна не є функцією Державного резерву. 3.6.2. При визначенні цінових меж державного регулювання слід виходити з того, що нижня – повинна захищати інтереси товаровиробників, а верхня – споживачів. 3.6.3. В умовах постійних змін цін на матеріально-технічні ресурси для товаровиробників методика визначення мінімальної ціни на зерно має враховувати прогнозні розрахунки на основі нормативних витрат на матеріально-технічні ресурси і фактичних цін на них. 3.7. Необхідне формування розвиненої інфраструктури зернового ринку, що дасть змогу належним чином зберігати вирощений урожай зерна та бути економічно вигідною для товаровиробників, оперативно та об’єктивно здійснювати контроль якості зерна. Усунення дороговизни послуг елеватора по зберіганню через визначення їх розміру на основі нормативних витрат, а не відсотка від вартості заставленого зерна. 3.8. Формування обсягів експорту зерна в Україні має базуватися на принципі первинного задоволення внутрішніх потреб, у тому числі забезпечення продуктами тваринного походження, з урахуванням очікуваної кон’юнктури на світовому ринку зерна. В подальшому за потенційними можливостями Україна має бути експортером не лише зерна, але й молока, м’яса та іншої продукції тваринництва, для виробництва якої використовується зерно, оскільки при цьому буде приріст доданої вартості, яка залишається в країні. | 