Анотація до роботи:

Мельник Л.Л. Розвиток приватних господарств в аграрній сфері економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08. 07. 02 – економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і методичних аспектів сутності власності, її приватної форми як основи приватного господарювання в аграрній сфері економіки. Розглядаються соціально-економічний потенціал і проблеми приватних аграрних господарств, проведена їх класифікація. Визначені суб’єкти приватної власності і господарювання в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі його розвитку, основні тенденції і проблеми в становленні селянських (фермерських) господарств. Уточнена сутність господарств населення, їх місце та роль в перехідній економіці України. Запропоновані теоретичні і методичні підходи щодо стратегії утвердження та розвитку приватного сектора у сільському господарстві. Обґрунтовані шляхи і заходи ефективного функціонування приватних господарств населення. Розроблені методичні підходи стосовно оптимальної структури виробництва дрібнобізнесових господарств населення різних розмірів.

1. Встановлено, що приватними є всі агроформування, в яких власником і господарем є одна особа. Такими є і “сімейні” (фермерські) господарства при умові, що вони належать сім’ї як одному господарю. Порівняно з іншими організаційними структурами вони мають ряд суттєвих ознак, що позитивно впливають на ефективність їх функціонування: поєднання в одній особі власника, працівника і господаря, раціональне використання ним засобів і результатів виробництва; безпосередню економічну і правову відповідальність щодо прийнятих рішень і розпоряджень результатами виробництва.

2. В країнах Заходу приватний сектор представлений насамперед фермерськими господарствами. Їх можна класифікувати за такими критеріями: рівень спеціалізації, використання найманої праці; власності на землю; організаційно-правових форм. В контексті вирішення продовольчої безпеки важливе значення має класифікація приватних господарств на два сектора: підприємницький і споживчого характеру. Кожний з них має особливе призначення. Продукція натуральних господарств задовольняє потреби їх власників, а товарних – всього населення країни. Перша група – наслідок низького рівня розвитку продуктивних сил. Бізнесовий сектор – вирішує проблему продовольчої безпеки країни. Якщо він досягне певного рівня продуктивності і ефективності, то немає економічної необхідності в дрібнонатуральному секторі.

3. Становлення і розвиток СФГ в Україні є важливим результатом ринкової реформи в аграрній сфері. Однак як виробники валової сільськогосподарської продукції вони поки що не відіграють суттєвої ролі (питома вага СФГ у загальному її виробництві у 2000 р. становила 1,8%). Порівняно низька в них ефективність виробництва. Таке положення зумовлене не соціально-економічною сутністю СФГ, а тим, що їх розвиток гальмується дією ряду чинників: відстала матеріально-технічна і технологічна база; кадрова проблема (особливо недостатня професійна підготовка з питань менеджменту, маркетингу; відсталість інфраструктури аграрного ринку).

4. З переходом до ринкових відносин господарства населення набули ряду специфічних рис. Посилилась їх диференціація, збільшилась площа землекористування. У 2000 р. в них було вироблено 64,6% валової продукції сільського господарства. Для багатьох селян господарства населення стали єдиною формою зайнятості, основним джерелом доходу. Споживчі господарства поки що відіграють значну соціально-економічну роль (додаткові доходи і зайнятість), але є наслідком відсталості аграрної сфери. У ближній перспективі вони збережуть своє, якщо і не вирішальне, то вагоме значення. Дрібнотоварні – можуть розвиватись за такими напрямами: 1) спеціалізуватися на виробництві трудомістких видів продукції; 2) кооперуватися і інтегруватися між собою і з іншими формами господарювання; 3) трансформуватися у СФГ.

5. Для закріплення позитивних зрушень у становленні та подальшого розвитку усіх приватних господарств, у тому числі дрібнотоварних, необхідно розробити концепцію подальшого їх розвитку. При цьому слід зважити на ту обставину, що ефективність приватних господарств визначається не тільки високою мотивацією до ефективної праці їх господаря, але багатьма іншими чинниками. Серед них визначальним є рівень концентрації виробництва. У певній мірі процес концентрації гальмується розвитком спеціалізації, кооперації, горизонтальної і вертикальної інтеграції приватних господарств, допомогою держави фермерству. Одночасно ці процеси дають змогу рентабельно вести господарство і порівняно невеликим господарствам.

6. Основними напрямами розвитку і підвищення ефективності виробництва СФГ є вирішення проблем “людського фактора”, технічного забезпечення, досягнення оптимальних розмірів, їх спеціалізація, кооперування, горизонтальна та вертикальна інтеграція. Особливе значення має вирішення спільної проблеми для приватного аграрного бізнесу – реалізація продукції за цінами, які можуть забезпечити розширене відтворення.

7. У сільському господарстві відносно гірші умови для розширеного відтворення. Саме тому, що ринкові принципи в аграрному секторі не дають того ефекту, який досягається в інших сферах виробництва, держава змушена його регулювати, надавати відповідну допомогу. В аграрній політиці України держава повинна зосередитись на вирішенні таких питань як створення ефективної законодавчої бази; удосконалення системи оподаткування господарств; створення сучасної інфраструктури аграрного ринку, яка б включала: інформаційне забезпечення господарств (створення інформаційно-консультаційних центрів з технологічних, правових і економічних питань), розвиток біржової торгівлі; зміцнення фінансово-кредитних відносин на селі, створення системи іпотечних банків і Земельного банку, надання фермерам пільгових, а в деяких випадках і безпроцентних довго- та короткострокових кредитів; надання державної допомоги господарствам, які організують виробництво продукції з низьким рівнем рентабельності.

Публікації автора:

1. Мельник Л. Л. Потенційні можливості і проблеми розвитку фермерських господарств // Вісник Сумського державного аграрного університету. Сер. “Фінанси і кредит”. – 1999. – № 1. – С. 128-132.

2. Макаренко П. Н., Мельник Л. Л., Макаренко А. П. Концептуальная оценка потенциала и проблем частных и коллективных форм хозяйствования // Економіка АПК. – 1999. – № 11. – С. 50-56.

3. Мельник Л. Л. Питання державної політики підтримки цін і доходів фермерських господарств // Академічний огляд. Економіка та підприємництво. – 2000. – № 1. – С. 38-43.

4. Мельник Л. Л. Подсобные хозяйства населения: состояние и перспективы развития // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 49. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. – С. 20-29.

5. Мельник Л. Л. Вплив масштабів виробництва на ефективність господарської діяльності аграрних підприємств // Вісник Сумського державного аграрного університету. Сер. “Фінанси і кредит”. – 2000. – № 2. – С. 189-192.

6. Макаренко П. Н., Мельник Л. Л., Карпенко А. Н. Развитие интеграции в агропромышленном производстве как одно из направлений аграрной политики // Економіка АПК. – 2000. – № 8. – С. 52-58.

7. Мельник Л. Л. Спеціалізація і кооперація фермерських господарств як фактор підвищення їх ефективності // Держава та регіони. – Серія: Економіка та підприємництво. – 2001. – № 4. – С. 102-106.

8. Мельник Л. Л. Крестьянские (фермерские) хозяйства: проблемы становления и перспективы развития // Економічні та соціальні аспекти реформування та постреформованого розвитку сільського господарства в Україні. Матеріали науково-практичної конференції на економічному факультеті за підсумками науково-дослідної роботи в 1999 р. – Дніпропетровськ: Дніпропетр. держ. агр. ун-т, 2000. – С. 100-105.