Анотація до роботи:

Цвірова Т.Д. Розвиток позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут проблем виховання АПН України. Київ, 2004 р.

Дисертаційне дослідження присвячено цілісному історико-педагогічному аналізу розвитку позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941) у контексті історичних та освітніх реформ зазначених років. Дослідження проводилося на основі широкого використання архівних матеріалів і документів. У роботі проаналізовано передумови становлення і розвитку позашкільних закладів в Україні в досліджуваний період, визначено й обґрунтовано етапи їх розвитку, охарактеризовано основні тенденції та особливості розвитку мережі позашкільних закладів в державі у 1920-1941 рр., систематизовано й узагальнено основні принципи, головні напрями, зміст, методи і форми організації виховної роботи в них, роль у формуванні особистості; узагальнено досвід організації діяльності позашкільних закладів в Україні у період, що досліджується, з метою з’ясування перспектив для сучасної теорії та практики позашкільної роботи.

Основні результати дослідження, фактичний матеріал і теоретичне узагальнення можуть бути використані науковцями і педагогами у подальшій науковій розробці проблем позашкільної освіти з метою вдосконалення сучасної теорії та практики виховної роботи.

Проведене дисертаційне дослідження й узагальнення його результатів підтверджують, що поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, отримані результати характеризуються науковою новизною, практичним значенням.

Об’єктивний аналіз теоретичних і методичних досліджень, узагальнення шляхів розвитку виховної роботи в позашкільних закладах різних типів з метою практичного впровадження отриманих результатів дають підстави до таких висновків:

1. Розвиток теорії та практики виховної роботи у позашкільних закладах в Україні у міжвоєнний період (1920-1941) зумовлювався об’єктивними суспільно-політичним і соціально-економічним станом держави. На етапі (1917-1920), що передував досліджуваному періоду, в Україні формувалася нова освітня політика, закладалися основи нової, національної школи, проводилася українізація системи освіти. Політика уряду УСРР у галузі народної освіти в 1920 р. розвивалася на підвалинах, закладених попередніми урядами. Національна ідея наповнювалася новим змістом.

2. Аналіз архівних матеріалів і документів дає підстави виділити три етапи розвитку мережі позашкільних закладів. На першому етапі (1920-1925) в державі створювалися заклади (установи) соціального виховання (денні дитячі будинки, відкриті дитячі будинки, захистки, майданчики, літні колонії, школи-клуби), головними функціями яких були боротьба з безпритульністю, бездоглядністю, врятування та соціальний захист дітей і підлітків. Другий етап (1925-1933) був перехідним до планового створення й розвитку мережі позашкільних закладів, переважно вузького профілю (станції юних натуралістів, юних техніків, екскурсійні станції, дитячі театри, кінотеатри, бібліотеки, музичні, художні, спортивні школи, стадіони й майданчики), що зумовлювалося завданнями державного будівництва. На них покладалися завдання навчати, надавати знання із різних галузей науки і техніки, допомагати школі у вихованні молодого покоління, організовувати цікаве й змістовне дозвілля. На третьому етапі (1934-1941) в усій країні розпочалося масове відкриття позашкільних закладів різних типів, насамперед палаців та будинків піонерів і жовтенят – перших комплексних позашкільних закладів, що дозволило охопити позашкільною виховною роботою велику кількість учнів.

3. До Великої Вітчизняної війни в Україні була створена й функціонувала широка мережа позашкільних закладів, діяльність яких спрямовувалася на виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості. Основними тенденціями її розвитку були: соціальний захист дітей і підлітків, їх оздоровлення, культурно-освітній розвиток, організація змістовного та цікавого дозвілля, боротьба з безпритульністю, бездоглядністю, ліквідація неписьменності (1920-1925); пристосування змісту позашкільного виховання до виконання завдань трудової політехнічної школи, запровадження комплексу ГПО, організація вільного часу та оздоровлення підростаючого покоління (1925-1933); всебічний гармонійний розвиток дітей і молоді (1934-1941). На третьому етапі позашкільні заклади стали центрами виховної роботи з молодим поколінням, оскільки на школи покладалися в основному навчальні функції.

Народний комісаріат освіти й наукові підрозділи на всіх етапах проводили роботу щодо створення нормативних документів, які визначали шляхи розвитку, завдання, методи й форми організації діяльності позашкільних закладів.

Встановлено, що характерною особливістю досліджуваного періоду була активна участь громадськості, профспілок, ВЛКСМ, піонерської організацій, заводів, фабрик у будівництві й устаткуванні позашкільних закладів. Передові працівники, діячі науки, культури, мистецтва сприяли організації виховної роботи з дітьми і підлітками, виявленню та підтримці талановитої молоді.

4. Вивчення архівних матеріалів і документів, наукових і публіцистичних праць свідчить, що в 1920-1941 рр. у позашкільних закладах різних типів нагромадився певний досвід виховної роботи, який збагатив теорію і практику позашкільного виховання. Його мета була спрямована на формування людини нового типу, органічно пов’язаної із соціалістичним суспільством, задоволення культурних інтересів і запитів молодого покоління, розвиток самодіяльності, організацію дозвілля, допомогу школі в ідейному вихованні громадян своєї держави.

Перед позашкільними закладами ставилися завдання – охопити виховною роботою широкі маси дитячого населення, створити умови для їхнього всебічного гармонійного розвитку. Головними принципами організації роботи були ідейність, патріотизм, зв’язок із життям, виховання в колективі й через колектив, гуманістична й національна спрямованість, системність, послідовність, масовість, цілеспрямованість, безперервність, урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей і підлітків. Провідним вважався принцип зв’язку виховання з політикою партії, що випливав із панівної марксистсько-ленінської філософії та теорії комуністичного виховання.

У досліджуваний період було розроблено основні напрями роботи позашкільних закладів: політико-виховний, організаційно-дозвіллєвий, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, екскурсійно-туристський, технічно-виробничий, науково-дослідницький, художньо-естетичний. Мета, завдання, принципи позашкільної виховної роботи спрямовувалися на виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості, мали ідеологічну зорієнтованість, що зумовлювалося державною політикою України.

5. На основі науково-теоретичного і порівняльного аналізу наукових і публіцистичних праць встановлено, що в позашкільних закладах використовувалися різноманітні методи виховної роботи: метод інформування, формування пізнання особистості (лекції, бесіди, диспути, розповіді, пошук); метод наочних ілюстрацій та демонстрацій (демонстрування кінофільмів, картин, схем); методи організації практичної діяльності та формування досвіду поведінки (виховання на позитивному прикладі, громадські доручення, вправи, виконання трудових завдань); методи стимулювання творчої діяльності (заохочування, покарання, змагання, створення ситуації успіху); а також форми організації та проведення виховної роботи: масові (культурно-масові, суспільно-політичні, фізкультурно-оздоровчі), групові (тренування, диспути, бесіди) та індивідуальні (підготовка виступів, повідомлень, заняття з різних видів діяльності). Найпоширенішими з них були різнопланові свята, вечори, карнавали, фестивалі, огляди художньої самодіяльності, гуляння, зустрічі, виставки, змагання, екскурсії, олімпіади, спартакіади, спортивно-масові ігри, походи, зльоти, вогнища. Усі вони були спрямовані на допомогу школі реалізувати завдання комуністичного виховання підростаючого покоління, політехнізації, розвивати фізичну культуру, організовувати змістовне й цікаве дозвілля. Розроблені педагогами та вченими провідні принципи та вироблені форми організації виховної роботи є актуальними для сучасних позашкільних закладів і можуть широко використовуватися в наш час.

Аналіз показав, що на всіх етапах становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми і підлітками важливу роль відігравали наукові дослідження вітчизняних педагогів, учених, у працях яких були закладені теоретичні основи позашкільного виховання молодого покоління. Особливістю розвитку української педагогічної думки періоду, що досліджувався, була національна спрямованість як основа виховання людей нової генерації. Українськими вченими й педагогами у 1920-1941 рр. була розроблена концепція національного виховання, створена вітчизняна освітньо-виховна система, визначені основні принципи національного виховання, однак спостерігалися певні розходження в практичному втіленні теоретичних набутків учених і педагогів у зв’язку з політичними та соціально-економічними умовами.

Основні результати дослідження, фактичний матеріал і теоретичні узагальнення можуть бути використані науковцями й педагогами у подальшій науковій розробці питань діяльності позашкільних закладів, проблем позашкільної освіти з метою вдосконалення сучасної теорії та практики позашкільної роботи з дітьми.

Проведене дослідження не претендує на вичерпне вирішення проблеми, оскільки цілий ряд її аспектів (питання управління, підготовки кадрів, неперервності виховання, зв’язок із громадськими дитячими організаціями тощо) вимагають глибшого і детальнішого вивчення. Актуальним вбачається дослідження історії теорії та практики позашкільного виховання як цілісної системи.

Публікації автора:

1. Цвірова Т.Д. Навчально-виховна діяльність позашкільних закладів у контексті формування творчої особистості (школи раннього розвитку) // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). – Зб. наук. пр. – К.: Пед. думка, 2000. – С.196-201.

2. Цвірова Т.Д. До проблеми становлення позашкільних закладів в Україні // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - К. - Запоріжжя. - 2001. - Вип. 20. - С.228-231.

3. Цвірова Т.Д. Розвиток системи позашкільної роботи в Україні в 1930-1941 рр. // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. – К. - Запоріжжя. - 2001. - Вип. 21. - С.259-262.

4. Цвірова Т.Д. Соціальне виховання дітей та підлітків: історія та сучасність // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). – Зб. наук. пр. - К.: ВіРА Інсайт, 2001. - Кн.ІІ. - С.255-261.

5. Цвірова Т.Д. Формування творчої особистості у клубі дітей та дорослих “Ровесник” // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Зб. наук. пр. – Рівне. – 2001. - № 17. – С.103-106.

6. Цвірова Т.Д. Методи виховної роботи в позашкільних закладах різних типів в Україні в 1920-1941 рр. // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Зб. наук. пр. - К., 2002.- Кн. ІІ. - С.271-277.

7. Цвірова Т.Д. Дитячому клубу в Україні – 80 років // Рідна школа. - 2002. - №4. - С.73-74.

8. Цвірова Т.Д. Роль позашкільних закладів у процесі виховання дітей та підлітків (сторінки історії) // Рідна школа. – 2002. - №10. – С.52-54.

9. Цвірова Т.Д. Виховна робота в позашкільних закладах України: історія і сьогодення // Рідна школа. - 2003. - №2. - С.20-22.

10. Цвірова Т.Д. Форми організації виховної роботи в позашкільних навчальних закладах // Соціально-педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного закладу Зб. матеріалів Міжнародної наук.-практ. конф., Київ, 23-25 жовтня 2002 р. / Укл. І.Д.Бех та ін. – К.: РННЦ “ДІНІТ”. – 2003. – С.118-121.