1. Післядипломна педагогічна освіта розвивалась у Західній Європі під впливом комплексу чинників різного рівня і масштабу. Провідні з них - вплив інтернаціоналізації, вплив інформаційного суспільства, вплив науково-технічного прогресу - визнані в документах Європейського Союзу “трьома джерелами перевороту” в житті сучасного європейського суспільства. В умовах стрімкого розвитку суспільства змінюються ролі, функції і відповідальність учителів, формується новий професійний профіль педагога як носія суспільних і освітніх змін. Для вирішення нових завдань освіти в ХХІ ст. педагог має: бути зорієнтованим на неперервний особистий і професійний розвиток, усвідомлювати і стверджувати у своїй праці цінності здорового життя суспільства, брати участь у справах місцевої громади і всього суспільства, забезпечувати ефективне управління навчальним середовищем і ресурсами, ув”язувати шкільні навчальні програми з потребами суспільства тощо. 2. Часові межі організаційно-законодавчого утвердження післядипломної педагогічної освіти в досліджуваних країнах припадають на 40-ві 70-ті роки (в Англії 1944 р., в Німеччині – в 1947 р., у Франції – 1971 р.). У своєму історичному розвитку післядипломна педагогічна освіта в Західній Європі пройшла такі етапи: 60-ті 70-ті роки - орієнтація на традиційні концепції передачі знань, зосередженість на індивідуальних потребах учителів; кінець 70-х - 80-ті роки - орієнтація на розвиток професійної автономії вчителів, посилення ролі професійних об”єднань (асоціацій, центрів, спілок) в організації післядипломної педагогічної освіти; 90-ті роки ХХ – початок ХХ1 ст. – орієнтація на цілісну різнорівневу систему (національну, регіональну, шкільну). 3. Аналіз теоретичних пошуків західних учених у 70-х роках ХХ - на початку ХХ1 ст. дав можливість зробити висновок про еволюцію наукових підходів до вивчення феномена післядипломної педагогічної освіти. У визначенні сутності, мети і завдань післядипломної педагогічної освіти європейські вчені йшли від “вузького” тлумачення, за яким вона розумілась як підвищення кваліфікації вчителів у контексті перманентно оновлюваної шкільної системи, - до “широкого” її бачення у світлі неперервного професійного і особистісного розвитку педагогів, а також розвитку освітньої системи, яку вони обслуговують як професіонали. Засадничі ідеї європейської стратегії розвитку післядипломної педагогічної освіти в ХХ1 ст., починаючи з цілепокладання, включають: особистісний і професійний розвиток педагогів (оновлення базових знань і навчальних умінь у предметній галузі; отримання нових навчальних навичок; постійне вдосконалення методики викладання, перехід до нових методів навчання тощо); покращення якості освітніх систем та їх педагогічного забезпечення (заохочення до міждисциплінарності і взаємодії; сприяння інноваціям; підготовка до педагогічного управління та вирішення проблем; послідовна реалізація педагогічних пріоритетів тощо); взаємодію між освітою і суспільством (стимулювання стосунків із діловими фірмами, тісніше єднання системи освіти і економіки, вивчення економічних і соціальних факторів впливу на поведінку молоді, полегшення адаптації до соціальних і культурних змін тощо). 4. Сучасні концепції післядипломної педагогічної освіти базуються на ідеях розвитку людських ресурсів (підвищення здатності фахівців до винахідливості, гнучкості, змін), управління цим розвитком (практико-доцільне, нормативно-відповідне, примусове; стратегії “верх-низ” або “центр” “периферія”) та - саморозвитку освітніх інституцій і суб”єктів педагогічного процесу. Остання ідея – цінність саморозвитку післядипломної педагогічної освіти за підтримки різними типами фінансування, консультаційними послугами та розмаїтими можливостями навчання вчителів і адміністративного персоналу – лягла в основу поширеної в Західній Європі концепції післядипломної педагогічної освіти на базі школи. Дослідження показало, що один із найбільш значущих і розроблених напрямів наукових досліджень у галузі післядипломної педагогічної освіти в країнах Західної Європи пов”язується з вивченням природи професійних знань учителя та шляхів їх отримання. Теоретиками напрацьовано багато підходів до навчання працюючих учителів, які виявляються в різних концептуально-організаційних моделях (технологічних, рефлексивних, навчання на базі проектів). 5. Феномен післядипломної педагогічної освіти у кожній країні Західної Європи розвивався своїми шляхами, виявляючись у різноманітних організаційних формах. Особливості національного досвіду організації післядипломної педагогічної освіти пов”язані з: місцем освіти (її якістю, періодичним оновленням) в соціально-економічній політиці країни; різними концепціями щодо ролі, статусу і професіоналізму вчителів; історичними традиціями та економічними умовами країни; характером управління системою освіти. 6. Суттєвою характеристикою сучасного європейського досвіду організації післядипломної педагогічної освіти є її спрямованість на поєднання навчального середовища і стратегічних цілей післядипломної педагогічної освіти. Політика централізованого цілепокладання і локалізованої відповідальності переміщує фінансування і відповідальність за організацію післядипломної педагогічної освіти від фактичної монополії університетів (Англія) і спеціальних інституцій (Німеччина) до різноманітної (дивертисивної) бази, що об”єднує центральні, локальні і місцеві освітні влади, самоврядні вчительські центри, дистанційне навчання, школи. У цілому сучасна післядипломна педагогічна освіта в країнах Західної Європи стає тісніше пов”язаною з: програмами розвитку педагогічного персоналу окремих шкіл; діями стосовно розвитку школи; організаційними заходами щодо поліпшення якості роботи школи. 7. Дослідження виявило ряд практичних проблем організації післядипломної педагогічної освіти в Західній Європі, які є актуальними і для України: - поширення програм післядипломної педагогічної освіти, у завданнях, змісті і методах яких враховується особистісний і професійний досвід працюючих учителів, їх мотивація, їх робоче оточення і умови праці; участь усіх учасників-партнерів післядипломної педагогічної освіти ( передусім, учителів) у прийнятті рішень щодо планування, організації, змісту навчальних курсів і програм; ідентифікація і оцінка першочергових потреб у післядипломній педагогічній освіті; впровадження в національні системи післядипломної педагогічної освіти європейського виміру за допомогою загальноєвропейських програм і проектів, отримання європейського ступеня магістра освіти, активне використання європейської тематичної мережі в галузі педагогічної освіти (ІНТЕРНЕТ) тощо; оцінка ефективності курсів і програм післядипломної педагогічної освіти; підготовка та підвищення кваліфікації викладачів системи післядипломної педагогічної освіти. |