Результати дисертаційного дослідження дозволяють сформулювати наступні теоретично-методологічні та практичні висновки: 1. Обґрунтовано та узагальнено сукупність теоретичних положень щодо сутності і змісту реформування як економічної категорії, її відмінність від близьких по значенню; розширено понятійний апарат функціональних і організаційних складових як підсистем реформування. Визначено, що конкретний зміст організаційно-функціонального реформування проявляється у вирішенні сукупності наступних завдань: перерозподілу повноважень і функцій управління регіональним розвитком від держави до регіонів і органів місцевого самоврядування; нормативно-правовому закріпленню делегованих повноважень і функцій за рівнями управління; обґрунтування доцільних форм і типів організаційних структур і їх оновленого функціонального наповнення на різних ієрархічних рівнях; адміністративно-територіальному упорядкуванню існуючого економічного простору до вимог європейської практики. 2. Визначено закономірності і наукові принципи реформування як основи методології здійснення реформаційних дій; виокремлено загальні принципи, що обґрунтовують розвиток управлінських систем в цілому та визначено спеціальні, які слугують підґрунтям реформування їх організаційного і функціонального змісту, зокрема: ієрархічності, субстаціонарної єдності, цільової орієнтації регіональних управлінських структур, зворотного зв’язку, ефективності новоствореної чи удосконаленої організаційної структури, доцільної і необхідної різноманітності організаційних структур. 3. Узагальнено методичні концептуальні підходи стосовно методики проведення практичного реформування з поетапністю дій (визначення цілей і складу об’єкта реформування; формування завдань під визначені управлінські цілі; ранжування вимог, що висуваються до майбутніх організаційних структур; визначення ієрархії структур управління регіональним розвитком; визначення загального складу ланок управління із завданнями, що за ними закріплюються; здійснення розподілу функціональної і адміністративної відповідальності між керівниками підрозділів, формування внутрішньої структури самих підрозділів і системи їх підпорядкування; розподіл трудових і матеріальних ресурсів; документальне оформлення вже розробленого проекту структури управління, включаючи організаційно-структурну схему апарату, штатний розпис і положення про структурні підрозділи, посадові інструкції виконавців) та класифікацією організаційних форм залежно від складності функції управління: блок перспективного розвитку, блок оперативного регулювання, блок продовольчого забезпечення, блок горизонтальної координації, блок соціального розвитку. 4. Здійснено наукове дослідження еволюції регіонального управління з класифікацією на етапи; доведено, що чотири із них відносяться до постсоціалістичного періоду і тільки п’ятий, розпочинаючи із 1990 року, спрямований на демократизацію суспільних процесів і регіоналізацію економічних відносин шляхом розширення функцій і повноважень регіонів. 5. На основі застосування індексного методу оцінки привабливості адміністративних районів Вінницької області здійснено аналіз активності їх просторового виробництва, що дозволило обґрунтувати залежність розвитку економічного середовища територій від організації управлінської діяльності. Аналіз стану організації управління в регіоні показав на існуючі диспропорції економічного відтворення та відсутність комплексності розвитку територій. Виявлено, що місцеві органи влади неоднозначно здійснюють свої повноваження і функції стосовно здійснення регулюючого впливу на характер економічного відтворення територій. 6. Проведено порівняльну оцінку результатів оптимізації очікуваних прибутків у адміністративних районах і містах Вінницької області від резервів управління в органах місцевої влади на основі математичного моделювання. Реалізація потенційних резервів у господарській діяльності регіону вбачається у збалансуванні операційних та інвестиційних витрат при умові поліпшення заходів контролю з боку регіональних органів влади і управління. Обрахування цільової функції через сукупність змінних даних і обмежень дозволяє додатково одержати 800 млн. грн. доданої вартості регіону при рентабельності виробництва у 19,4%. 7. Поглиблено методичні підходи щодо обґрунтування структури і змісту регіонального управління в державі, пропонуючи його п’ятирівневу організацію (загальнодержавний, міжрегіональний, регіональний, районний, місцевий рівні, при чому окремим видом (базовим) слід вважати рівень місцевого самоврядування, який не відноситься ні до державного, ні до регіонального), визначено організаційні форми та виявлено функції і повноваження, що відповідає вимогам регіоналізації та європейській практиці. 8. Запропоновано удосконалення нормативно-правових засад реформування через необхідність прийняття першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, втілення яких на практиці дозволить закріпити пропоновані організаційні форми органів місцевої влади і делеговані їм функції і повноваження за рівнями управління, зумовить формування механізму взаємовідносин між центром, регіонами і місцевим самоврядуванням, який може включати в себе етапи, форми і технологію здійснення. 9. Обґрунтовано необхідність зміни адміністративно-територіального устрою країни і регіонів у рамках системного реформування. Це дасть можливість оптимізувати облаштування економічного простору на основі утворень: громада, адміністративний район, місто-регіон, власне регіон і держава із закріпленням обґрунтованих територіальних меж, розширеного функціонального змісту управління та оновленого організаційного оформлення. Пропонована модель організації економічного простору України дозволить забезпечити: створення на основі базових адміністративно-територіальних одиниць – громад з дотриманням принципу первинності місцевого самоврядування; затвердження трирівневої територіальної системи управління: громада, район, регіон з визначенням розширених повноважень адміністративно-територіальної одиниці відповідного рівня; ліквідацію на районному рівні державних адміністрацій та передачу їх функцій органам місцевої влади відповідно до Європейської Хартії про місцеве самоврядування; удосконалення механізму формування представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів та оптимізацію їх структури. |
