Дванадцять років “передрозстрільного відродження” дали Україні все розмаїття форм культурного розвитку в зразках, наслідувати які не завадить і нині. Національна книжкова справа розвивалася українськими культурними силами на питомих основах та з залученням усього асортименту засобів, наявних тоді у практиці культур світу. Національна свідомість українців утверджувалася через друковане слово, освіту, змінилося ставлення мас до інтелектуальної праці і її наслідків. Цьому сприяла діяльність усіх національно орієнтованих та інформаційно зацікавлених політичних, культурних лідерів, громадських діячів, митців і господарників. Проведене дослідження дозволило зробити ряд основоположних висновків, а саме: 1. Явище під назвою “український кооперативно-громадський книгодрук” пройшло в 1890 – 1934 роках повний цикл свого розвитку: від зародження перших видавничих товариств на громадських і кооперативних засадах до ліквідації основних його організаційних структур. Система української видавничої кооперації пройшла на цьому шляху через усі організаційні стадії та форми (гурток за інтересами – концерн типізованих видавництв). Частина цієї структури у вигляді системи книгопоширення Книгоспілки була потім затребувана менш ефективною формою керівництва книжковою галуззю в рамках тоталітарного періоду історії СРСР. 2. Український кооперативно-громадський книгодрук як один з виявів громадянського суспільства сягнув своїх найвищих форм під час книжкового руху 1917 – 1921 років. Найбільш типово його репрезентує Всеукраїнська книговидавнича і книготорговельна спілка “Книгоспілка”, що змогла відродитися після занепаду національного друку в 1920 – 1923 роках і явила приклад найбільшої інформаційно-культурної та економічної ефективності в книжковій галузі України за часів непу. З 1922 до 1930 року Книгоспілка підготувала 3096 назв літератури загальним тиражем понад 40 млн. примірників. Плани Книгоспілки були зорієнтовані на переважання в асортименті її продукції: а) навчальної літератури для школи і самоосвіти; б) художньої літератури українських та зарубіжних (сучасних, класичних) письменників/поетів винятково на українській мові; в) літератури з питань кооперації, економіки, сільського господарства, призначеної головно для сільських споживчих товариств; г) аркушевої продукції агітаційного (листівки, відозви), рекламного (гасла) і наочного (портрети, плакати) характеру; д) наочного приладдя для навчальних закладів (діапозитиви, таблиці, препарати, радіо та інші товари культурно-освітнього призначення). Книгоспілка мала власні періодичні видання – журнали “Книга” (“Нова книга”), “Кооперативний книгар”, “Нова громада”, газету “Кооперативне життя”. Складові економічного успіху Книгоспілки: - збільшення середньої тиражності видань; - зменшення пересічного обсягу книг; - зниження організаційно-господарських витрат (вартості 1 друк. арк.), не рахуючи гонорарів авторам; - швидкий обіг коштів (до 43% – за даними Т. Скрипник); - головний наголос робився на удосконалення системи розповсюдження друкованої продукції; - вивчення потреб ринку на певні різновиди друків; - створення системи підготовки і перепідготовки книгарських кадрів (курси). Головні здобутки Книгоспілки: теоретичні - започатковано регулярне вивчення читацької аудиторії та кон’юнктури книжкового ринку з переданням цих відомостей у системі спеціальної освіти (практичні курси книгарства Українського наукового інституту книгознавства – Книгоспілки); - розроблено концепцію і програми навчання для системи вищої книгознавчої освіти в Україні (факультет на базі Харківського кооперативного інституту, в перспективі – поліграфічний інститут); - статистично-аналітичні студії з практики книговидання, спеціальна навчальна література з книготорговельного фаху (Ант. Козаченко, Ю. Меженко, М. Нечаєв, Н. Фрідьєва тощо); практичні - взято ключову участь у започаткуванні інформаційної бази для інтелектуалізації українського землеробського суспільства вихованням спільноти письменних виробників, які в змозі коригувати свої знання з нових джерел інформації; - створено корпус перших академічних видань (Л. Українка, Б. Грінченко, Т. Шевченко) та програм класичних творів літератури для шкільного студіювання (базова гуманітарна складова національної освіти); - утворення й розвиток системи поширення творів друку на госпрозрахункових засадах з опертям на систему низових кооперативних організацій в селі і місті (частково була задіяна в пізніших системах адміністративного розподілу книг Укоопкнига – Укркнига); 3. Наслідком практичної й теоретичної діяльності працівників видавничої кооперації загалом і Книгоспілки зокрема було усталення національної традиції читання, виникнення інфокультурного простору в Україні та регульований обіг друкованої інформації в національно-культурних формах; 4. Кооперативними інституціями національного друку здійснювалися великі видавничі проекти (програми випуску підручників, різноманітні бібліотеки творів красного письменства, нотні видання, календарі) як у рамках окремих структур (КНС, “Рух”, ”Час”, “Слово”, ДВУ), так і в кооперуванні міжвидавничому (КНС – ДВУ, “Час” – ДВУ) і міждержавному (КНС – КультурЛіга, видавництво І. Ситіна), а також порядком міжкультурної взаємодії з видавничими організаціями національних меншин (КультурЛіга); 5. Редакційно-видавничі функції в Книгоспілці та інших кооперативних та громадських видавництвах досить скоро були відділені від функцій реклами і книгопоширення; було вироблено перші методики редакційного опрацювання видань (М. Зеров) та книжкової реклами (М. Нечаєв); 6. У 1920-х роках зафіксовано спроби Книгоспілки та інших кооперативних книгарів України впливати на українські діаспори у формі поширення національних підручників і книг українською мовою (Далекий Схід, Кубань, Ставропілля); 7. Утворена кооперативно-громадськими видавництвами на чолі з Книгоспілкою система друку була відносно стійка до зовнішніх негативних впливів (адміністративний тиск у галузі ціноутворення, затоварювання неходовою літературою, брак обігових коштів і витратних матеріалів тощо); 8. Значна варіативність (пристосовуваність до потреб моменту) була характерною рисою всіх кооперативних і громадських видавничих структур; внаслідок цього типізація роботи по галузях у видавничій кооперації відбувалася непримусово; 9. Кооперативні й громадські за формою організації видавництва в Україні 1920-х років ХХ ст. були суспільно доцільними (орієнтація на місцеві потреби, українська мова викладу, культуртрегерські функції тощо), давали безсумнівний економічний ефект (бездотаційність, самооплатність) і носили національний характер незалежно від мови друків (інформаційне обслуговування процесів національного відродження у питомих культурних формах). Перелік праць автора дисертації, опублікованих за темою дослідження: 1. Левчук О.М. Кооперативно-громадський книгодрук доби революцій // Друкарство. – 1998. – №5–6. – С.26–29. 2. Левчук О.М. Книга і неп // Друкарство. – 1999. – №2. – С.8–10. 3. Левчук О.М. Українська навчальна книга на етапі становлення // Друкарство. – 2000. – №4. – С.12–14. 4. Левчук О.М. Книгоспілка: становлення кооперативного книговидання в Україні. – К.: Наукова думка, 2000. – 160 с. | 