На основі проведеного дослідження автором зроблено такі висновки. 1. Зародився інститут іпотеки як застава землі в Давній Греції, отримав свій подальший розвиток у римському праві. Шляхом рецепції іпотека, яка дала назву іпотечній системі, перейшла до західноєвропейського законодавства. 2. Інститут іпотеки виник і набув свого поширення лише в тих державах античності й раннього середньовіччя, в яких існувала писемність та інтенсивно розвивалися товарно-грошові відносини. Поступовий розвиток інституту іпотеки зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обороту, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності. 3. Законодавство, що становить сучасну правову базу іпотеки земельних ділянок, має багатовекторний характер і включає: а) загальне законодавство, на підставі якого здійснюється функціонування і розвиток усіх правових інститутів; б) спеціальне земельне законодавство про заставу земельних ділянок; в) галузеве (земельне, аграрне, цивільне та ін.) законодавство, що закріплює певні однорідні суспільні відносини. 4. Першим етапом формування іпотечного права на українських землях став період протодержавних утворень на території Північного Причорномор'я і Приазов'я. Другий етап формування іпотеки пов'язаний зі становленням та розвитком держави і права Київської Русі ІХ – ХІІ століть, періодом феодальної роздробленості Русі, існуванням Галицько-Волинського князівства наприкінці ХІІІ – ХІV століть. Третій етап охоплюється періодом ХІV – ХVІІ століть, коли українські землі перебували в складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Четвертим етапом є період створення Української національної держави і обмеження її суверенітету в другій половині XVII ст. Період ХVІІІ - XIX століть є самостійним п’ятим етапом розвитку іпотеки землі в Україні. В Україні створено окремий інститут іпотеки та визначено його місце як органу публічної діяльності в правовій системі українських земель. Наступним, шостим етапом, є радянський період, що характеризується існуванням виключної державної власності на землю, і, як наслідок, забороною застави земельних ділянок. З набуттям Україною незалежності почався новий, сьомий, етап у розвитку іпотечного права в Україні 5. Інститут іпотеки на українських землях з ХІV ст. до кінця 30-х років XX ст. розвивався, ґрунтуючись на європейських правових традиціях. 6. Характерними рисами іпотеки у законодавстві європейських країн є такі: по-перше, вона застосовувалась тільки до нерухомості; по-друге, продаж закладеного маєтку проводиться не самим кредитором, а за допомогою суду. Для кредитора іпотека стає найвірнішим способом одержати “забезпечення по боргах”, не приймаючи у своє володіння маєток боржника і не побоюючись конкуренції кредиторів. Іпотека стає надійним речовим правом, але тільки після внесення спеціального запису про іпотеку до особливої книги. 7. Визначаючи юридичну природу іпотеки, український законодавець поєднав дві класифікаційні ознаки іпотеки, коли, по-перше, предметом застави є нерухоме майно, і, по-друге, воно залишається у володінні та користуванні заставодавця, тобто має місце змішаний підхід до визначення та розуміння іпотеки. Іпотека має похідний характер і не наділена ознаками самостійності. Через відсутність основного зобов'язання, виконання якого може забезпечуватись, іпотека встановлюватись не може, оскільки дані відносини матимуть безпредметний характер. 8. Історія формування правового інституту іпотеки в Україні свідчить про те, що іпотека – це самостійний вид забезпечення виконання зобов’язання. Оскільки за Законом про іпотеку встановлено, що іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном. 9. В Україні існує нагальна потреба у створенні та дії системи державної реєстрації прав на нерухоме майно (власності) та її законодавчому врегулюванні. Ця система є принципово важливим елементом у сфері правового регулювання іпотеки і дозволятиме на засадах прозорості, загальної доступності і відкритості встановлювати пріоритет прав та вимог іпотечних кредиторів щодо переданого в іпотеку нерухомого майна на підставі факту державної реєстрації іпотеки. 10. Іпотека, як окремий вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, має забезпечувальний характер. Наявність лише нерухомого майна та права власності на нього, яке становить предмет іпотеки, у іпотекодавця чи майнового поручителя є швидше своєрідною особливістю правової конструкції, спрямованої на забезпечення ефективного регулювання іпотечних відносин та надійного захисту прав кредиторів за основним зобов'язанням. Тому думка про походження іпотеки від права власності чи іншого речового права не є переконливою. 11. Закон України “Про іпотеку” продублював визначення нерухомості, даного в ЦК України, і зазначає, що предметом іпотеки завжди є нерухоме майно. Оскільки предметом іпотеки є конкретно визначений вид майна, яке може бути передано в заставу, або майно, за допомогою якого можна забезпечити виконання основного зобов'язання, то предметом іпотеки може бути сукупність нерухомих речей. 12. При подальшому вдосконаленні механізму правового регулювання інституту іпотеки в Україні потрібно вжити заходів щодо: розгляду можливостей дострокового скасування обмежень права розпорядження земельною власністю; розроблення власних схем довгострокового кредитування під заставу земель; організації випуску іпотечних цінних паперів та їх ефективного використання; завершення формування законодавчої бази стосовно запровадження ринку земель в Україні. |