У Висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, отримані при вирішенні наукової проблеми визначення концептуальних засад розвитку інституту адміністративної відповідальності, а також проблем реалізації цього інституту.
Зокрема відзначається, що адміністративна відповідальність представляє собою механізм реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення, а інститут адміністративної відповідальності представляє собою нормативну модель цього механізму.
Адміністративна відповідальність як відносини існує в межах більш широкого кола відносин, а саме адміністративно-деліктних відносин. При цьому виділяються відносини об’єктивної адміністративної відповідальності та суб’єктивної адміністративної відповідальності, а також сформульовано закономірності, згідно з якими відбувається розвиток адміністративно-деліктних відносин.
Для адміністративної відповідальності головною відмінністю від інших видів юридичної відповідальності є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо–розпорядчих повноважень. При цьому процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками.
Уявлення про роль адміністративної відповідальності в умовах сучасного суспільства дають три її основні концепції – управлінська, публічно-сервісна та правозахисна. Відповідно до управлінської концепції адміністративна відповідальність представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління. У контексті публічно-сервісної концепції, адміністративна відповідальність може виступати як засіб забезпечення виконання зобов’язань, що випливають із договорів та інших відносин, що не відносяться до державного управління. З точки зору правозахисної концепції, адміністративна відповідальність є елементом механізму захисту прав і свобод громадян.
У структурі системи права інститут адміністративної відповідальності є функціональним інститутом адміністративного права, а сама адміністративна відповідальність може вважатись однією із форм реалізації виконавчої влади.
Основу інституту адміністративної відповідальності складає його нормативна конструкція. Під нормативною конструкцією в даному випадку слід розуміти сукупність правових норм, які визначають адміністративну відповідальність безвідносно до конкретних складів її підстав, і ця сукупність норм може бути використана як основа для адміністративно-деліктного регулювання багатьох видів суспільних відносин.
Адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів: безпосередня та опосередкована. Відповідно до цих видів протиправності існує два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання та деліктне регулювання
Усі види юридичної відповідальності, в тому числі й адміністративна, мають спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу відповідного правового регулювання. При цьому побудова нової або удосконаленої нормативної моделі адміністративної відповідальності має здійснюватись з обов’язковим урахуванням цих принципів.
Вихідним для побудови такої системи принципів є принцип відповідальності у нормативному регулюванні. Його сутність полягає в тому, що у випадку відхилення поведінки адресата відповідної норми від припису цієї норми, з боку суб’єкта, що встановив цю норму або ним уповноваженого, повинна мати місце певна реакція. Така реакція повинна бути спрямована на суб’єкта, який допустив відхилення від норми, і мати характер виховного або превентивного впливу. Відповідно мають бути сформовані нормативна модель відхилення від норми та нормативна модель реакції на відхилення, а також принципи їх побудови. У висновках охарактеризовано зміст кожного з принципів, які мають бути покладені в основу побудови обох зазначених нормативних моделей.
Ключовим для розмежування видів юридичної відповідальності є принцип подолання неочевидності між суб’єктом та об’єктивною стороню правопорушення, і залежно від характеру неочевидності існує три процесуальні конструкції юридичної відповідальності: автоматична, адміністративна і правосуддя.
Нормативна модель адміністративної відповідальності має створюватись з урахуванням фундаментального принципу верховенства права. Дія принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності проявляється у принципах адміністративної відповідальності та принципах провадження у справах про адміністративні правопорушення, які є похідними від принципу верховенства права. Такими, зокрема, є: принцип відповідальності за вину; принцип презумпції невинуватості; принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності; принцип об’єктивності істини та принцип абсолютної оскаржуваності рішень у справах про адміністративні правопорушення.
Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів, мають стати наступні:
- для подолання об’єктивного ставлення у вину та урахування формальності складів адміністративних правопорушень необхідно розширити існуючий перелік форм вини для адміністративних правопорушень за рахунок введення таких її форм, як намір та необачність;
- обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, мають братись до уваги тільки в тих випадках, коли буде встановлено зв’язок між їх наявністю та фактом і характером вчиненого діяння;
- слід визнати, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, якщо його вчинення було обумовлене необхідністю реалізації її прав, законних інтересів або трудових чи службових обов’язків та водночас неможливістю діяти іншим чином, або утриматись від дії внаслідок незабезпечення державою або державними органами чи органами місцевого самоврядування, або їх посадовими чи службовими особами умов для її правомірної поведінки;
- запровадження порядку оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення у випадках, коли такі рішення приймаються судами. Порядок такого оскарження має бути аналогічним апеляційному та касаційному провадженням у кримінальному та цивільному процесах.
Формалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності має відбуватися через систематизацію законодавства про адміністративну відповідальність (адміністративно-деліктного законодавства) з урахуванням досвіду систематизації відповідного законодавства в зарубіжних країнах.
Систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Україні може здійснюватися двома основними способами, які умовно можна назвати “суцільна кодифікація” та “концептуальна кодифікація”. Суцільна кодифікація полягає в тому, що до кодифікованого акту включаються абсолютно всі норми, які передбачають адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб. Концептуальна кодифікація передбачає не об’єднання в одному нормативно-правовому акті абсолютно всіх норм, що стосуються адміністративної відповідальності, а створення в окремому нормативно-правовому акті єдиної, логічної і стабільної нормативної конструкції адміністративної відповідальності на основі системи відповідних принципів.
Більш прийнятною для України виглядає концептуальна кодифікація. Перевагами реалізації цього способу є стабільність кодифікованого акту, можливість чіткого описання нормативної конструкції адміністративної відповідальності та принципів її реалізації.
Реалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності також має базуватися на системі відповідних принципів. Принципами реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності, які мають бути враховані при удосконаленні інституту адміністративної відповідальності, є принцип реординації, принцип адекватності та абсолютної реалізації стягнення; принцип забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності (правопорушень).
Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів мають стати наступні:
- забезпечення відповідності адміністративних стягнень у вигляді штрафу рівню фактичних доходів правопорушника та встановлення таких розмірів штрафів, щоб інтерес в уникненні адміністративної відповідальності переважав інтерес у вчиненні адміністративного правопорушення і, таким чином, утримував би особу від його вчинення;
- забезпечення абсолютного виконання адміністративних стягнень незалежно від особистих характеристик та майнового стану правопорушника. При цьому має бути створений механізм заміни стягнень з використанням такого їх виду, як громадські роботи;
- з огляду на обмеженість підстав застосування конфіскації в арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб необхідно передбачити такі, яки б на законних підставах давали б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов’язкових вимог щодо визначення права власності на це майно (“безкомпенсаційне вилучення”);
- адміністративне стягнення у вигляді позбавлення будь-якого суб’єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права.
- у сферах, де здійснюється державне регулювання за допомогою нормативно-правових актів, що встановлюють обов’язки або заборони для адресатів відповідних норм, має забезпечуватись достатній контроль для виявлення і фіксації правопорушень.
- коли організація належного державного контролю є неможливою, справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися в тому випадку, коли особа, чиї права порушені, звертається, наприклад, до адміністративного суду із адміністративним позовом на рішення, дії або бездіяльність відповідного державного органу і в процесі розгляду справи за цим позовом буде встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення відповідними посадовими особами.
- надання громадянам права прямого звернення до органів адміністративної юрисдикції із заявами про притягнення певних осіб до адміністративної відповідальності.
- заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб можуть застосовуватися у строк, що не перевищує встановленої законодавством періодичності планових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами);
- заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, виявлених під час позапланових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами), можуть застосовуватися протягом трьох місяців після виявлення відповідного адміністративного правопорушення;
- якщо за вчинення адміністративного правопорушення передбачена відповідальність одночасно юридичної та її посадової (службової) особи, правила щодо застосування заходів адміністративної відповідальності, передбачені для юридичних осіб, застосовуються і до фізичних осіб.
Процесуальну основу реалізації адміністративної відповідальності становить адміністративний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, який базується на принципах деліктного процесу розшукового типу.
Серед проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб виділяються такі їх види:
1) за особливостями стадії адміністративного розслідування: автономне провадження та об’єднане провадження.
2) за характеристиками типу деліктного процесу: адміністративне провадження та квазісудове провадження.
Багатоманітність проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб значною мірою ускладнює систематизацію відповідного законодавства з огляду на неможливість встановлення єдиної уніфікованої процедури порушення, розгляду і вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і ця проблема має бути врахована в процесі систематизації законодавства про адміністративну відповідальність.
Слід визнати недоцільним розширення кола справ про адміністративні правопорушення підвідомчих судам з огляду на очевидний характер правопорушень і відсутність у таких справах елементів спору, які потребують вирішення у судовому порядку. Проте до компетенції судів мають бути віднесені:
– справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування адміністративного арешту, позбавлення спеціального права, а також конфіскації;
– справи про адміністративні правопорушення в тих випадках, коли регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою норм особливої частини КпАП і в цих сферах відсутнє інше законодавче регулювання;
– справи про адміністративні правопорушення, об’єктом яких є суспільні відносини, регулювання яких хоча і здійснюється державою, але відсутні державні органи, наділені контрольними і юрисдикційними повноваженнями у сфері цих суспільних відносин.
| 