1. Дисертація містить теоретичні узагальнення, пов’язані з вивченням механізму функціонування економічних інститутів, зокрема інституту освіти. Особлива увага приділяється особливостям розвитку цього інституту в період соціально-економічної трансформації як складової інституціональної структури економіки, що включає інститути власності, держави, грошей, інститути ринку й приватного підприємництва, інститут національного майна. Взаємодія інститутів забезпечує впорядкованість у межах економічної системи, сприяє підвищенню рівня розвитку економіки, впливає на макроекономічні показники. 2. Проведений аналіз різних підходів до визначення терміна «інститут» дозволяє визначити інститут освіти як систему економічних відносин індивідів, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання освітнього продукту, що функціонує в межах визначених норм, правил поведінки, механізмів, що виконують ряд функцій. Аналіз інституту освіти доводить, що цей інститут суспільства виступає одним з інститутів ринкового обміну, що функціонує в межах певних правил і обмежень, які мають прихований імперативний характер. Крім того, інститут освіти взаємодіє з іншими економічними інститутами, виконує ряд економічних функцій, базуючись на принципах економічної ефективності. Кожний індивід, що вступає у взаємодію з інститутом освіти, робить це на основі особистої ініціативи, економічної вигоди, корисності й раціонального вибору. 3. У ході дисертаційного дослідження доведено, що освіта є соціально-економічним інститутом, який має характеристики, властиві як економічному, так і соціальному інституту, як-от: являє собою соціальний і економічний суб’єкт. Освіта є економічним інститутом, оскільки освітня установа є самостійним господарюючим суб’єктом економічних відносин, що виступає від свого імені в господарських операціях на ринку освітніх послуг, підкоряється ринковим законам, бере участь у конкурентній боротьбі, організує свою діяльність на принципі економічно раціонального використання ресурсів. Соціальним інститутом – через те, що об’єднує групу осіб, які здійснюють спільну діяльність і виконують певний комплекс функціональних обов’язків, спрямованих на формування й розвиток як загальнодержавної, так і індивідуальної цінності у вигляді знань, професійних навичок, забезпечення освіти населення. 4. Інституціональна структура освіти являє собою взаємодію таких суб’єктів освітнього процесу, як держава, що виконує стосовно освітнього процесу нормативну, регламентуючу, регулюючу та контролюючу функції; освітній заклад (ВНЗ або школа) – основна ланка в інституціональній структурі освіти, що надає спектр освітніх послуг і є творцем, носієм і організатором освітнього процесу. Підприємство або фірма є самостійно господарюючий економічний суб’єкт, що вступає у взаємовідносини зі студентом чи ВНЗ щодо формування необхідних вимог як до студента, так і до ВНЗ, і споживач освітнього продукту. 5. Дослідження природи освіти як товару й послуг дозволило запропонувати й розкрити зміст поняття «освітній продукт», що являє собою сукупність освітніх товарів – кінцевих знань, спеціальної професійної інформації, кваліфікації, закріплених у дипломі встановленого зразка, і освітніх послуг – безпосереднього процесу передачі знань, умінь, навичок. Знання, будучи об’єктом купівлі-продажу на ринку освітніх послуг, як і будь-який інший товар, набувають споживчої вартості, тобто здатність освіти задовольняти потреби, що виражається в користі для споживача від споживання благ або послуг, у даному випадку після здобуття освіти за певною спеціальністю. Мінова вартість освітніх послуг полягає в здатності або властивості освіти обмінюватися на інші корисні речі в певних співвідношеннях, найчастіше – на кошти, які платить студент за отримання знань, або роботодавець, який оплачує виконання низки функцій відповідно до здобутих знань. 6. У ході дисертаційного дослідження обґрунтовано доцільність умовного поділу споживача освітніх послуг на такі категорії: споживач-інвестор і споживач-одержувач освітнього продукту. В особі споживача-інвестора освітніх послуг найчастіше виступають батьки студента, які інвестують в інтелектуальний капітал і майбутнє своїх дітей. Ним можуть бути держава шляхом формування державного замовлення й бюджетного фінансування освіти, а також фірма, що оплачує навчання своїх кадрів. Безпосередніми одержувачами освітнього продукту є студенти, що здобувають освіту найчастіше безкоштовно, на правах подарунка, за рахунок капіталовкладень батьків у майбутнє кар’єрне зростання або за рахунок державного бюджету. Відсутність матеріальної відповідальності перед інвестором освіти породжує поширення опортуністичної поведінки студента, зниження якості навчання, роботу не на повну силу, навчання для формального оволодіння певними спеціальними знаннями. 7. Проведення аналізу умов функціонування інституту освіти свідчить про те, що ринок освітніх послуг являє собою ринок монополістичної конкуренції, на що вказує конкуренція через використання нецінових методів – надання спектра додаткових супутніх послуг-комплементів, а саме: організація позанавчальної діяльності, розширення асортименту освітніх послуг. Тобто, проведення занять з додаткових спеціальностей, факультативів, організація наукової діяльності студентів, проведення наукових заходів. 8. Функціонування інституту освіти визначається розміром економії на трансакційних витратах. Економія трансакційних витрат при співробітництві «ВНЗ і фірма, представник ринку праці і студент» у кругообігу освітнього процесу виникає як результат сталих взаємовідносин, вибудованих на визначених нормах співробітництва, стандартах поведінки, збігу сподівань у діях один одного, яке можливе у процесі тривалого контакту, в якому зацікавлені всі сторони. Розвиток інституціональних освітніх форм являє собою одну з форм зниження трансакційних витрат інституту освіти, оскільки безпосередньо за їх допомогою реалізується можливість більш тісного контакту між учасниками освітнього процесу, формування нових стандартів і норм їх взаємодії. 9. На основі статистичних даних у дисертаційному дослідженні виявлено, що інститут освіти є одним із базових елементів інституціонального устрою господарської системи, цінність якого для суспільства в економічних межах держави полягає в можливості одержання значних вигод на макроекономічному рівні у вигляді підвищення продуктивності праці, збільшення темпів зростання ВВП, підвищення рівня життя населення. Процес розвитку суспільства прямо або приховано виступає як процес функціонування інституту освіти, бо будь-яка технічна зміна або інновація ґрунтується на попередньому навчанні
і перебуває в прямій залежності від особливостей інституту освіти. Отже, потенційні можливості безлічі альтернативних відкриттів залежать від того, яким чином люди навчаються, досліджують, тобто безпосередньо від організації процесу навчання, а отже, від інституту освіти. 10. Вивчення трансформації інституту освіти під впливом соціально-економічних чинників сьогоднішньої дійсності дало змогу зробити висновок про необхідність розвитку інституціональних форм освітньої діяльності, що більш гнучко відповідають потребам споживчого попиту. Держава, виходячи зі своїх інтересів підвищення рівня розвитку економіки, нарощування темпів економічного зростання, зацікавлена в розвитку інституту освіти, тому, на погляд автора, необхідне сприяння держави в розвитку різних інституціональних освітніх форм, які здебільшого розвиваються як суб’єкти підприємницької діяльності, через надання умов пільгового оподатковування, державних дотацій. Держава може стимулювати споживача до постійного самовдосконалення через надання умов пільгового кредитування, субсидування. Саме процес постійної освіти суспільства протягом усього людського життя буде сприяти підвищенню рівня розвитку економіки, тому що освіта суспільства безпосередньо впливатиме на продуктивність праці, підвищення якої веде до розвитку науково-технічного прогресу і впливає на збільшення темпів зростання ВВП. 11. Завершенням будь-якого процесу інституціоналізації є інтеґрація нового виду економічної діяльності в існуючу структуру соціально-економічних відносин. У результаті трансформації інституту освіти відбулося зародження, розвиток і включення в єдиний освітній простір України інституціональних форм освітньої діяльності, потреба й актуальність розвитку яких відповідає вимогам часу. Інституціональні освітні форми – корпоративні, дистанційні, безперервні – являють собою результат упровадження інноваційного процесу в систему освіти, що дає можливість гнучкого і швидкого реагування на будь-які зміни споживчого попиту у сфері нових наукових і технологічних досягнень, що мають відбиток в освітньому процесі. Підтвердженням інституціоналізації освітніх форм є виділення й закріплення окремих принципів, концепцій, методологій, норм функціонування. 12. Вивчення особливостей функціонування інституту освіти довело: освіта сьогодні являє собою не тільки галузь економіки, об’єднуючи установи, що займаються навчанням, вихованням, передачею знань, випуском навчальної літератури, підготовкою вчительських кадрів. Це невід’ємна частина народногосподарського комплексу, що розвивається в нерозривній єдності з наукою, технікою, економікою, культурою, має значний вплив на формування інтелектуального і науково-технічного потенціалу країни. Вища освіта є найважливішим соціальним інститутом, що функціонує з метою задоволення суспільних потреб, і гнучко реагує на всі суспільні зміни і процеси. Поступово інститути освітньої сфери перетворюються на повноправних суб’єктів ринкових відносин, що стимулює трансформацію її структури, зміну функцій, знаходження нових джерел фінансування, пошук нових методів навчання і контролю знань. |
