Анотація до роботи:

Гронська М.В. Розвиток інноваційно-орієнтованого землекористування – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02. – Економіка сільського господарства і АПК– Миколаївський державний аграрний університет Міністерства агропромислової політики України - Миколаїв, 2006.

Дисертація присвячена поглибленню теоретико-методологічних положень та удосконаленню практичних засад управління інноваційними процесами у землекористуванні. Розроблено методичні положення організації інвестиційних програм земельно-майнових комплексів та обґрунтовано необхідність створення інвестиційних компаній. Проведено класифікацію інновацій у землекористуванні, досліджено понятійний апарат у галузі земельних відносин, обґрунтовано модель інноваційного землекористування.

Обґрунтовується ефективність створення господарських структур на основі цілісності земельно-майнових комплексів, куди б входили не тільки земельні частки, але й польові дороги, лісосмуги, водойми, господарські будівлі, вкраплені в масиви орних земель сіножаті, пасовища, ліси і інші земельні угіддя.

У дисертації, яка є завершеною науковою роботою, здійснено теоретичне узагальнення, що виявляється у формуванні основ інноваційно-орієнтованого землекористування, яке спрямоване на вирішення проблем раціонального використання та охорону земель.

Найбільшу цінність мають наступні результати:

1. Стратегією економічного та соціального розвитку України є утворення інноваційної моделі розвитку. Найважливішим організаційно-господарським механізмом інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки є наявність приватної власності на землю, основні засоби та майно. Тільки інститут приватної власності на землю і майно, інститут земельного ринку є фундаментом розвитку інноваційної діяльності щодо ефективного розвитку землекористування.

2. Ефективність інноваційної діяльності потрібно розглядати через призму інноваційної інфраструктури землі: інвестиції, іпотеки оцінки землі та нерухомості, маркетингу земельного ринку, кредитно–фінансової діяльності, коучінгу тощо та науково-технічної інфраструктури, яка забезпечує функціонування взаємозв’язків учасників інноваційного процесу і просування науково-технічних розробок на ринку інновацій

3. Однією з причин низької інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств є хибна теорія додаткової вартості, з якої випливає, що тільки праця і капітал є основою економічного зростання. Земля, як ресурс, і технології її використання були проігноровані, що і призвело до повного упадку аграрного сектора, в тому числі земельних ресурсів. Але ж земля приймає участь у сільськогосподарському виробництві, вона формує вартість створеного продукту. ЇЇ вартість повинна входити у склад основного капіталу будь-якого сільськогосподарського підприємства

4. Нині ще передчасно говорити про продаж земель сільськогосподарського призначення, оскільки вона як товар дуже дешева. ЇЇ реальна ціна повинна бути у 10-15 разів вищою від існуючої ціни. Лише за цієї умови економічно вигідною буде іпотека землі розвиток орендних відносин у землекористуванні, як пряме підтвердження обґрунтованості пошуку шляхів ефективного господарювання на землі.

5. Між інновацією і її інвестуванням має пролягати прозорий коридор інноваційного бізнес-проекту, який служитиме зв’язуючою ланкою інтеграції інноваційного процесу. Враховуючи те, що ближчим часом очікувати збільшення прямого фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету не приходиться, тому потрібно шукати порятунок у селективній підтримці інноваційної діяльності. Фінансування програм, схем використання і охорони земель, здійснення моніторингу земель, науково-дослідні роботи в галузі охорони земель потрібно здійснювати за рахунок держбюджету .

За рахунок коштів землевласників і землекористувачів потрібно розробляти проекти організації території, протиерозійні агротехнічні заходи, залуження і заліснення деградованих і малопродуктивних земель, поліпшення природних кормових угідь тощо.

6. Щоб гарантувати успіх інвестованих інновацій потрібно, щоб інвестиції носили системний характер, вони не повинні розпорошуватись за окремими адміністративними районними чи сільськогосподарськими, а концентруватись у рамках яружно–балкових зон чи водозбірних басейнів, на території яких розміщується агроформування.

7. Для інвестора, який хоче залучити інвестиції в подальший розвиток землекористування з метою отримання доходу від господарської діяльності на землі вигідно об’єднувати капітал власний і позичковий, оскільки зменшується при цьому фінансовий тягар на інвестора і знижується ризик втрат власного капіталу у випадку форс-мажорних обставин (банкрутство, стихійне лихо і ін.)

8. Визначальною умовою ефективної інвестиційної діяльності, надання інвестиційним процесом наукового та економічного обґрунтування є розробка інвестиційних програм області, району, сільської ради чи конкретного підприємства, які потрібно розглядати через призму планомірного створення інвестиційних земельно-майнових комплексів та випереджаючій широкомасштабній підготовці привабливих інвестиційних проектів і їх продажу через інвестиційну біржу. Це забезпечує прозорість об’єктів інвестицій, незалежно від волі чиновника, зводяться до ”нуля” ситуації, що породжують корупцію при розгляді питань щодо надання земельних ділянок фізичним та юридичним особам.

9. З метою ефективного управління Програмою, активного залучення первинних інвестиційних ресурсів доцільним є створення інвестиційних компаній. Головне завдання інвестиційної компанії – заснування якомога більшого числа господарських структур на землі, незалежно від того чи їх площа складатиме 1000 і більше гектарів, чи 10-20 квадратних метрів. Щоб виробити і здійснювати політику розробки земельно–майнових проектів доцільно створити Департамент інвестиційного розвитку земельно–майнових комплексів, які повинні координувати роботу в області чи районі.

10. В основу створення господарських товариств на землі потрібно брати не земельні частки (паї), а цілий земельно – майновий комплекс, куди б входили польові дороги, лісосмуги, водойми, господарські будівлі, вкраплені в масиви орних земель сіножаті, пасовища, ліси і ін. Ці угіддя потрібно внести до статутного фонду створеного господарства. Сторона, яка передала до статутного фонду ці землі може отримувати частку чистого прибутку, що розподіляється як дивіденди, виходячи з частки вартості орних земель. Причому, вартість таких внесків повинна бути відображена в установчих документах товариства.

Тільки передача “в одні руки” земельно–майнового комплексу забезпечить порядок на землі, високу ефективність його функціонування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Гронська М.В. Ретроспективний аналіз кредитних відносин у землекористуванні // Вісник аграрної науки Причорномор’я.– Миколаїв, 2004, №2(26).– С.99-104.

2. Гронська М.В. Вдосконалення організаційно-господарського механізму інноваційної моделі землекористування //Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 202: В 4 т. Том IV.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2005.– С. 957-968

3. Гронська М.В. Проблеми оптимізації кредитного портфеля комерційних банків України // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Миколаїв, 2005, №2(30). – С.142-149.

4. Гронська М.В. Оцінка інвестиційної ситуації в аграрному секторі // Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону: Матеріали наукового зібрання, присвяченого пам’яті В.І. Вернадського –Т. 1. Вип.. 1. –Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2005. – С.101-104.

5. Гронська М.В. Особливості інноваційного потенціалу стратегічного управління земельними ресурсами // Економічний вісник Національного гірничого університету. – Дніпропетровськ, 2004, №4. – С.86-91.