1. На сучасному етапі розвитку суспільного виробництва в АПК функціонально виділено три основні сфери: виробництво матеріально-технічних ресурсів для забезпечення сільського господарства; сільськогосподарське виробництво; галузі, які забезпечують заготівлю, транспортування, зберігання і переробку сировини. Агропромисловий комплекс як організаційна система виступає структурним оформленням зв’язків, які створюються за рахунок кооперації і інтеграції. Ці процеси здійснюються як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. На мікрорівні інтегруються сільськогосподарські і промислові підприємства по виробництву і переробці сільськогосподарської сировини. Інтеграція на макрорівні заснована на територіальному розподілі праці і виражається в розвитку виробничих зв’язків в регіонах. На рівні регіонального АПК формуються його сфери: сільське господарство, промисловість, а також галузі обслуговування. 2. Відповідно до спеціалізації у складі АПК виробничі сфери розглядаються по двох напрямах: функціонально-галузевому та її похідної – продуктово-технологічному. Функціонально-галузева структура АПК обумовлена технологічними процесами, в яких кінцевий продукт однієї галузі є проміжним для інших і комплексу в цілому. Відповідно до функціонально-галузевої структури АПК можна розглядати як сукупність продуктово-технологічних процесів по виробництву товарів народного споживання з сільськогосподарської сировини. 3. Господарський механізм з виробництва та реалізації зерна уявляє із себе систему дій, яка включає організаційний, економічний, соціальний механізми, а також форми і стимули. Організаційний механізм: організаційні форми виробництва, праці і управління - організаційні структури і функції управління, норми і нормативи, правові акти, які регламентують організаційні відносини; порядок складання планів; співвідношення самостійності і централізованого управління; техніко-економічні норми і нормативи; порядок укладення договорів по постачанню і збуту продукції. Економічний механізм: використання прибутку, доходу, умови оплати праці, умови формування і використання фондів, в першу чергу економічного стимулювання, господарський розрахунок, умови фінансування і кредитування, умови оподаткування тощо. Соціальний механізм: розвиток самоврядування трудових колективів, рівень доходів різних категорій працівників і пенсійного забезпечення, умови життя різних верств населення тощо. Розвиток всіх організаційних форм господарювання вимагає створення адекватного економічного середовища і відповідної системи управління, зокрема структури управління. 4. На регіональному рівні характеристика зернового виробництва виражається системою показників, що свідчать про різні сторони його ефективності. З метою аналізу ефективності виробництва зерна і пошуку резервів росту методику оцінки ефективності виробництва зерна поділено на виробничо-технологічну, виробничо-економічну і соціально-економічну. Виробничо-технологічна характеризує рівень використання ресурсів виробництва, для її оцінки використовуються показники врожайності зернових культур, трудомісткості, матеріаломісткості, обсяги виробництва зерна в розрахунку на 100 га ріллі й інші натуральні показники. Виробничо-економічна ефективність виробництва зерна обумовлена фактором виробничо-технологічної ефективності і діючим економічним механізмом господарювання і характеризується вартісними показниками - валовою і чистою продукцією, прибутком на 1 гектар посіву зернових, а також ефективністю використаних фондів і інвестицій (рівень рентабельності, норми прибутку тощо). Соціально-економічна відбиває реалізацію економічних інтересів суспільства, підприємств і трудових колективів, характеризується умовами праці у виробництві зернових і рівнем його оплати, тобто показниками економічних інтересів безпосередніх товаровиробників. Економічну оцінку ефективності функціонування підприємств по заготівлі і зберіганню зерна, його переробки пропонується проводити шляхом зіставлення результатів виробництва (обсягів продукції, виконаних робіт, послуг) з обсягом витрачених ресурсів. Для сільськогосподарських товариств ефективність виражається прибутком, а для фермерських господарств – валовим доходом. 5. Важливим принципом комплексного розвитку регіонів країни і раціонального використання їхніх природноекономічних ресурсів є ефективне самозабезпечення продовольством, зокрема, зерном. Відповідно до даного принципу важливе значення в задоволенні власних потреб у зерні має Запорізька область, у якій показники виробництва зерна в розрахунку на душу населення знаходяться на рівні чи навіть перевищують середні по країні. Цей регіон при підвищенні рівня інтенсивності і результативності зернового виробництва може збільшити обсяги і повніше задовольнити внутрішні потреби в зерні. Зернове виробництво є рентабельною галуззю землеробства і маються реальні резерви росту економічної ефективності його виробництва. 6 Перспективні обсяги виробництва зерна в Запорізькій області визначаються виробничими можливостями області. Це досягається при дотриманні двох основних положень: повна зайнятість та повний обсяг виробництва. Здійснено прогноз розвитку зернового виробництва через визначення часової точки перспективного розвитку на короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий періоди. Кількісні параметри розвитку зернового виробництва базуються на факторі росту його матеріально-технічної бази. До 2010 року корінних змін по її зміцненню не відбудеться, оскільки невелике збільшення щорічних надходжень техніки буде тільки заповнювати її вибуття через знос. Наступний етап розвитку матері-альної бази до 2015 року характеризується щорічним приростом надходження техніки та інших матеріальних ресурсів у межах 6-8 % до існуючого рівню 2005 року. За період 2010-2015 рр. повинно бути надано сільському господарству області 7-8 тис. тракторів, 3-4 тис. комбайнів та пропорційне збільшення обробних, посівних та інших машин. Відновлений у такий спосіб виробничий потенціал, кількісно і якісно поліпшений, дозволить забезпечити стабільне виробництво до 2,4 млн. т зерна, краще задовольнити потреби області в зерновій продукції та вивозу її за межі області. Розвиток зернового виробництва за період 2015-2020 рр. буде характеризуватися прискореною інтенсифікацією зернового виробництва на базі науково-технічного прогресу на всіх його напрямках. 7. Запропоновано комплекс заходів щодо забезпечення збільшення обсягів виробництва зерна на основі інтенсивної технології: впровадження передпосівної обробки насіння пшениці; впровадження нових районованих сортів зернових культур; проведення комплексу агротехнічних заходів з використанням нової техніки тощо. Кількісні параметри перспективного розвитку зернового виробництва регіону на основі функціональної залежності результатів виробництва і його матеріально-технічної бази на передових підприємствах дозволили сформулювати положення Регіональної Програми розвитку зернового підкомплексу. Головною галуззю сільського господарства Запорізької області залишається зернове виробництво, а тому цільовим завданням області стає збільшення його обсягів. Саме в цю галузь варто направляти максимальну кількість виробничих ресурсів: землі, техніки, інвестицій тощо. Вивчення можливостей максимального насичення різних типів сівозмін зерновими культурами показало, що при відсутності посівів соняшника, картоплі й овочів частку зернових в загальної посівної площі можна збільшити до 75%, а при виділенні близько 8% ріллі під чисті пари зернові культури будуть займати близько 70% ріллі. 8. Визначення раціональної видової структури виробництва зерна в короткостроковому періоді здійснено методом лінійного програмування. Здійснено оптимізацію розмірів і структури посівів зернових культур для модельного господарства по розмірах земельної площі і структурі виробництва типового для Запорізької області. Загальна площа ріллі в господарстві складає 3200 га, під зернові культури відведено 1760 га або 53% загальної площі ріллі, а інша рілля зайнята технічними і кормовими культурами, а також близько 8% знаходиться під чистими парами. У середньому ж на одне господарство області в 2002 році приходилося 3020 га ріллі, зернові займали 1520 га або 50,4%, технічні культури – 126 га або 4,2%; кормові – 712 га або 23,6%; під чистими парами знаходилося 569 га, або 21,8%. Різниця в посівах зернових культур модельного і середнього по області господарств в основному визначається часткою чистого пару у ріллі. Очікуваний ефект від оптимізації полягає у одержанні максимального прибутку від реалізації товарної частини зерна, максимальної кількості фуражного зерна і зерна на насіннєві цілі. Приведені розрахунки свідчать про те, що модельне господарство по площі ріллі на невелику частку перевершує середнє для області господарство, а по площі зернових культур, а саме: озимої пшениці, гороху, проса - розходження в посівах дуже істотні, відповідно у 1,6; 2,4; 1,7 разів. 9. Стабільність і ефективність функціонування регіональної асоціації зерновиробників визначається погодженою дією всіх членів-засновників по виконанню прийнятих рішень. Крім функцій по захисту економічних інтересів зерновиробників і формуванню регіональної науково-технічної політики, а також заходів по її впровадженню в зерновому виробництві, регіональна асоціація зерновиробників представляє інтереси своїх засновників у державних органах управління АПК, фінансово-кредитних установах, в судах, у постачальницьких і збутових організаціях, а також надає у державні і регіональні органи пропозиції щодо розвитку зернового господарства. 10. Асоціації зерновиробників покликані вирішувати дуже важливі питання функціонування зернового підкомплексу тільки на стадії виробництва, зберігання і реалізації зерна. А ефективність усього підкомплексу визначається умовами збалансованого, взаємовигідного розвитку всіх його технологічних стадій, тобто виробництва, заготівлі і переробки зерна, реалізації кінцевої продукції. Проблема підвищення ефективності виробництва і реалізації кінцевої продукції, у чому зацікавлене насамперед населення, вирішується на основі удосконалення агропромислової інтеграції. Її соціально-економічна сутність полягає в тому, що усі ланки загального технологічного ланцюжка функціонують у єдиному кількісному, якісному і часовому режимі у відповідності з попитом на вироблену продукцію і зиском, який одержує кожний учасник сукупного виробництва. 11. Розвиток вітчизняного зернового ринку можливий за умови наявності правових, економічних і матеріально-технічних заходів на державному і регіональному рівнях по формуванню і регулюванню ринку зерна. Визначено заходи удосконалення ринку зерна: зміна порядку формування державних і регіональних зернових фондів на основі взаємної відповідальності сторін за матеріально-технічне і фінансове забезпечення виробництва зерна з боку замовників, а також за дотримання кількісних та якісних параметрів постачання зерна в ці фонди з боку сільськогосподарських підприємств, причому ціновий механізм повинен забезпечувати для всіх сторін вигідність збільшення його обсягів і якості; дотримання органами влади принципу повної економічної самостійності для всіх суб'єктів зернового ринку при виробництві і збуті зерна; розвиток кооперації та інтеграції в зерновому підкомплексі з метою зміцнення прямих зв'язків між виробниками і споживачами зерна, ліквідації посередницьких структур, здешевлення виробництва кінцевої продукції з зерна; політика держави з розвитку зернового підкомплексу повинна виходити з пріоритетної його ролі у вирішенні проблеми продовольчої безпеки і надійного забезпечення країни зерном для продовольчих і кормових цілей. Причому державне регулювання зернового ринку повинне передбачати задоволення однаковою мірою інтересів суспільства в цілому, окремих регіонів, підприємств усіх галузей АПК і кожного трудового колективу. 12. Визначено, що ефективне регулювання виробництва та реалізації зерна можливо саме через державне регулювання виробництва, переробки і реалізації зерна. Під державним регулюванням виробництва та реалізації зерна розуміється безпосередній вплив державних і регіональних владних структур через матеріально-технічні, кредитно-фінансові, податкові та інші фактори на відтворювальний процес у даної галузі продовольчого комплексу. Виділено типи участі держави в такому регулюванні. Перший тип – негативний вплив, коли держава не стимулює законотворчу діяльність, направлену на захист і підтримку зернового виробництва, а дії виконавчих органів не сприяють ефективній роботі підкомплексу, не перешкоджає діяльності багатьох підприємницьких структур, яка негативно впливає на відтворювальний процес. Другий тип – слабка участь держави в забезпеченні функціонування продовольчого комплексу і його складових. Розрізнені, малопомітні і неефективні заходи впливу у вигляді окремих дотацій на придбання деяких виробничих ресурсів практично не вирішують ні одну з ключових проблем розвитку продовольчого комплексу, але все-таки припиняють розвиток кризових явищ в АПК. Третій тип – яскраво виражений державний протекціонізм АПК, коли функціонує система матеріально-технічної, кредитно-фінансової й інших видів підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що забезпечує сприятливі умови для розширеного відтворення в заданих темпах. Причому держава створює необхідні економічні й організаційно-правові умови для збалансованого розвитку всіх галузей продовольчого комплексу. Поки що такої аграрної політики не вироблено, але її розробка і реалізація на сучасному етапі розвитку АПК виступає як об'єктивна необхідність. 13. В реалізацію Регіональної Програми розвитку зернового підкомплексу пропонується включити близько 15% зерновиробничих сільськогосподарських організацій. Фінансування АЗВ здійснюється за рахунок як власних коштів підприємств – членів асоціації, так і регіональних коштів. Решта виробників зерна розвиватиметься за рахунок власних і приватних коштів. Для реалізації Програми асоціації надаються функції: взаємодія із законодавчими і виконавчими органами державної влади; міжгалузева координація виконання програмних заходів регіонального рівня; нормативно-правовий і методичний супровід Програми; інформаційне забезпечення учасників; організація підвищення кваліфікації кадрів; створення Союзу товаровиробників зерна і Асоціації учасників зернового ринку на регіональному рівні; представлення інтересів держави. 14. Подальший розвиток і регулювання виробництва і реалізації зерна здійснювати за рахунок удосконалення господарського механізму через впровадження проекту організаційно-технологічних зв’язків з виробництва та реалізації зерна в рамках Регіональної Програми розвитку зернового підкомплексу, який передбачає проведення маркетингових досліджень потреби зерна; попереднє виявлення обсягів зерна необхідного виду; укладання контрактів з продавцями зерна; розробку технологічних, фінансово-економічних, соціальних, санітарних, екологічних заходів, які можуть забезпечити своєчасний прийом зерна; прийом зерна в державний, регіональний фонд, на власні потреби; взаємоузгодженість етапів ланцюга обробки, зберігання та продажу зерна споживачам; формування однорідних партій зерна. |