Здійснений у дисертаційній роботі метрологічний аналіз проблем ефективності дерегулятивних процесів в економіках перехідного (постсоціалістичного) типу дає підстави сформулювати низку узагальнених висновків, що мають теоретичне та практичне значення: 1. Основним предметом вивчення в макроекономічній регулятивній і дерегулятивній теорії є з’ясування характеру і ступеня впливу регулювання і дерегулювання на ефективність функціонування національної економічної системи. Науковий аналіз макроекономічного дерегулювання (як одного із функціонально-системних типів дерегулювання взагалі) доцільно здійснювати, по-перше, з позицій виявлення номінальної і реальної ефективності макроекономічних дерегулятивних процесів; по-друге, в площині таких типів макроекономічного дерегулювання, як ефективне, афективне і дефективне дерегулювання; по-третє, з позиції ефективності коротко–, довго– і гіпердовготривалого макроекономічного дерегулювання. Вважаємо, що на характер співвідношення між номінальною і реальною дерегулятивною ефективністю впливає масштабна еластичність дерегулятивної ефективності, яка відображає зв’язок між масштабами дерегулювання, з одного боку, і величиною дерегулятивного ефекту – з іншого. За незначних масштабів дерегулювання національної економіки масштабна еластичність дерегулятивної ефективності є позитивною і зростає , за нормального рівня дерегулювання позитивні і негативні ефекти дерегулювання зрівноважуються, а тому відповідне дерегулювання в роботі кваліфікуємо як нормальне, чи зрівноважувальне. За його умов економічна ефективність національної економіки є стабільною і не зростає. Коли ж дерегулювання є гіперзначним, то економічна ефективність національної економіки починає знижуватися, а відповідна дерегулятивна еластичність є від’ємною. 2. Макроекономічна дерегулятивна ефективність залежить не тільки від масштабів дерегулювання, а й від тривалості ринкового періоду. В короткотривалому ринковому періоді макроекономічне дерегулювання супроводжується, як правило, зростанням економічної ефективності функціонування національної економіки, а тому таке дерегулювання слід кваліфікувати як ефективне. За нього відповідний коефіцієнт еластичності (залежності ефективності від дерегулювання) більший від нуля. Ефективне макроекономічне дерегулювання з боку суто метрологічного ступеня його впливу на економіку може бути різним. По-перше, наднормальним (надодиничним) або гіперефективним. В його умовах залежність між змінами рівня ефективності функціонування національної економіки і масштабами дерегулювання є інтенсивною. По-друге, нормальним (одиничним), або власне ефективним, за якого зазначена вище залежність є екстенсивною. По-третє, донормальним (доодиничним), за якого зв’язок між аналізованими параметрами детенсивний. 3. Здійснений у роботі порівняльний аналіз кооперативної і некооперативної сфер національної економіки послужив підставою для такого висновоку: кооперативний сектор слабше реагує на дерегулювання, ніж некооперативний (“решта економіки”), а тому його дерегулятивна політика повинна бути обережнішою, виваженішою. У кооперативній сфері економіки короткострокове макроекономічне дерегулювання менш ефективне, ніж у некооперативному секторі. З іншого боку, власне кооперативна сфера також є неоднорідною за ступенем чутливості до короткотривалого дерегулювання. Ця чутливість різна через різний ступінь регульованості кооперативних систем. Гіперрегульовані, помірно регульовані і квазірегульовані кооперативні системи реагують на ефективне (короткотривале) дерегулювання, відповідно, сильно, помірно і незначно. У зв’язку з цим дерегулятивна політика держави щодо кооперативної сфери економіки також повинна бути диференційованою, найзначніші дерегулятивні ефекти отримуємо лише у випадку дерегулювання гіперрегульованих кооперативних систем. 4. У короткотривалому ринковому періоді дерегулювання позитивно впливає на функціонування національної економіки, а в довготривалому (за значних масштабів дерегулювання) – нейтрально. Таке довготривале макроекономічне дерегулювання, яке ніяк не впливає на зміну (ні підвищує, ні знижує) рівня економічної ефективності функціонування національної економіки, в роботі кваліфіковано як афективне. За афективного дерегулювання позитивні ефекти зрівноважуються негативними, а тому загальний рівень ефективності функціонування економіки стабільний. У точці зрівноваження позитивних і негативних ефектів дерегулювання економічні системи перебувають у стані так званої довготривалої дерегулятивної рівноваги. Концепцію довготривалої дерегулятивної рівноваги економічної системи повинна враховувати практика дерегулювання, якщо позитивні і негативні ефекти дерегулювання зрівноважилися, то це не означає, що дерегулювання потрібно призупинити або цілком згорнути. За умов призупинення чи згортання будуть формуватися вмінені дерегулятивні витрати. Цим терміном окреслюється такий недоотриманий економічний ефект (грошовий дохід чи вигода), який формується за умов “призупинення” дерегулятивних процесів і внаслідок чого ефективність функціонування економіки починає знижуватися. 5. У довготривалому ринковому періоді дерегулювання національної макроекономічної системи супроводжується зниженням рівня економічної ефективності її функціонування. Тому таке дерегулювання визначено як дефективне. В Україні дефективне дерегулювання, на нашу думку, почало проявлятися впродовж другої половини 90-х років ХХст., про що свідчило постійне зниження рівня ефективності функціонування економіки, яке ще додатково підсилюється іншими (позадерегулятивними) чинниками. Це означає, що номінальний рівень зниження економічної ефективності функціональної економіки є вищим, ніж це обумовлюється власне дерегулятивними факторами. 6. Мікроекономічні системи в гіпердовготривалому ринковому періоді негативно реагують на дерегулювання. Державна дерегулятивна політика щодо будь-яких мікроекономічних систем повинна бути, по-перше, обережною, оскільки в гіпердовготривалому ринковому періоді дерегулювання буде проявлятися негативно; по-друге, диференційованою і враховувати той очевидний емпіричний і теоретичний факт, що квазірегульовані системи чутливіші до дерегулювання, ніж власне регульовані чи гіперрегульовані; по-третє, вона повинна формуватися таким чином, щоб інтегральний динамічний ефект дерегулювання (за весь досить тривалий період функціонування тієї чи іншої економічної системи) був максимально можливим. 7. Державні, кооперативні і приватні системи по-різному реагують на дерегулювання: перші – слабко, другі – помірно, треті – сильно. За умов, коли позитивні ефекти дерегулювання перевищують негативні, потрібно здійснювати програму дерегулювання. Коли ж негативні ефекти стають більшими за позитивні, то тоді програму дерегулювання необхідно змінювати на програму ререгулювання. Ререгулювання є ефективним до досягнення точки ререгулятивної гіпердовготривалої рівноваги систем, коли його позитивні і негативні ефекти зрівноважуються. За цією точкою ререгулювання неефективне і шкідливе. За умов досягнення ререгулятивної рівноваги систем розподіл ресурсів між різними секторами економіки буде оптимальним, в інших випадках він буде або надмірним, або недостатнім. |