Економічні зв’язки в зернопродуктовому підкомплексі АПК слід поділяти за такими ознаками: призначенням (ресурсозабезпечуючі, виробничі, обслуговуючі), ступенем стійкості (постійні, тимчасові, випадкові), місцем виникнення (внутрішньогалузеві, міжгалузеві, зовнішньоекономічні). Під їх оптимізацією необхідно розуміти мінімізацію витрат на їх встановлення й підтримку при забезпеченні запланованого обсягу виробництва продукції.
У зернопродуктовому підкомплексі варто виділити три основних сфери. Він є системою взаємозалежних галузей, у якій першу сферу становлять галузі виробництва засобів виробництва. Другу – безпосередньо сільське господарство й переробна промисловість. Третя – це основні ланки маркетингу (оптова та роздрібна торгівля).
Регіональний зернопродуктовий підкомплекс становить собою складну систему, усі частини (елементи) якої є взаємозалежними, доповнюють одна одну, виконуючи функції закупівлі, транспортування, збереження, переробки та збуту хлібопродуктів. Основне виробництво хлібопродуктів у Запорізькій області зосереджено в районах, що входять до трьох кластерів із семи. Мінімальний рівень виробництва простежується в кластері, що є найбільш численним (12 районів з 26).
Аналіз свідчить про нестійку динаміку економічних показників виробництва зерна в Запорізькій області. Тут структурні зрушення в бік скорочення посівних площ пшениці та збільшення інших видів зернових культур зумовлені кон’юнктурою ринку. Значне скорочення площі, з якої зібрано врожай зернобобових, незважаючи на велику потребу цього товару на ринку, пов’язане з недосконалістю збиральної техніки та пристроїв для доробки цих культур. Виробництво зернових культур зосереджене в основному в сільськогосподарських підприємствах, але частка особистих селянських господарств постійно збільшується.
Майже повна відсутність протягом останніх років фінансування закупівель до Держрезерву призвела до того, що в 2002 р. заготівельним організаціям Запорізької області за прямими зв’язками було реалізовано всього 0,2% зерна порівняно з 55,7% у 1990 р. Однак пропозиції щодо насичення ринку зерна тільки ринковими методами себе не виправдовують.
Склалася парадоксальна ситуація з огляду на динаміку цін та обсяги продажу зернових культур. Сільгосптоваровиробники Запорізької області, реалізувавши протягом 2002 року на 7125 тонн зерна більше, одержали на 37978,5 тис. грн менше, ніж у 2001 р. Отриманих коштів було, як правило, недостатньо для того, щоб розрахуватися за банківські кредити, отримані раніше, поповнити обігові кошти для продовження осінньо-польових робіт, провести розрахунки з працівниками та пайовиками в рахунок орендної плати та виплатити заборгованість по заробітній платі.
Внутрішній та зовнішній попити на зерно в Запорізькій області складаються із залишкових ресурсів під значним впливом наявної кон’юнктури та прогнозованої на світовому ринку зерна. Найбільші запаси зерна в регіоні забезпечують недержавні агроформування. За станом на 1.01.2003 р. їх запаси сягали 218,1 тис. т, а в цілому по області – 232,2 тис. т. Це майже вдвічі менше, ніж на 1.01.2002 р. У 2002 р. вилучення значної кількості зерна з внутрішнього обороту було безпідставним, оскільки значно скоротило перехідні запаси. Несприятливі агрометеорологічні умови зими та весни 2003 року, що призвели до загибелі майже половини озимих та зумовили погіршення стану ярини, загострили проблему забезпечення Запорізької області власним зерном на 2003/04 маркетинговий рік.
Аналіз цінової ситуації на 1 листопада 2003 р. свідчить, що вже в цей період на зерновому ринку відбулося підвищення середньої ціни закупівлі зерна до 625,3 грн/т. Крім того, дослідження цінової ситуації 2003 р. доводить, що для внутрішнього ринку в цілому характерний нееластичний рівень попиту на відміну від світового. За цих умов значні коливання в обсягах пропозиції на внутрішньому ринку, що відбуваються під впливом ряду екзогенних чинників (зростання експортного попиту тощо) при відсутності державного регулювання спричиняють істотні зміни в динаміці ринкових цін та завдають збитків товаровиробникам. У сільськогосподарських товаровиробників зерна також досі відсутня єдина узгоджена цінова політика, тоді як у трейдерів вона є визначеною.
Оптимізація економічних взаємовідносин у зернопродуктовому підкомплексі АПК полягає у створенні агропромислових фінансових груп. Взаємини АПФГ із зовнішніми суб’єктами ринку пропонується будувати на взаємовигідних договірних принципах. Відносини групи з державними органами мають базуватися на основі чинних законодавчих документів, що стосуються регулювання її діяльності. Найбільш важливим джерелом підвищення ефективності при об’єднанні підприємств АПК в АПФГ є можливість організації широкого інформаційного обміну, що дасть змогу чітко координувати плани та графіки постачань сировини, матеріалів і напівфабрикатів, їх збереження, переробки та доставки кінцевої продукції споживачу.
У роботі пропонується система критеріїв, що дають можливість визначити ефективність від участі окремих підприємств в агропромисловій фінансовій групі: структурної рівноправності, пропорційності, безперервності, прямопотоковості, ритмічності тощо. Основним є критерій економічної доцільності, який вказує на те, що при вступі до АПФГ кожний з учасників цього формування одержить прибутку на одиницю вкладених засобів більше, ніж при всіх інших варіантах власного розвитку, а також більше, ніж кожен із суб’єктів аналогічного напрямку, який не бере участі в групі.
Запропоновано створити АПФГ на базі зернопродуктового підкомплексу. Саме промислові підприємства з переробки зернової продукції мають бути центром такого об’єднання, як АПФГ. Для центральної компанії агропромислової фінансової групи, а також для інвестора одним із головних аспектів організації виробничого процесу, без сумніву, є процес добору підприємств – потенційних учасників у рамках технологічного ланцюжка. Для добору контрагентів використовується набір показників, що мають одну спільну рису – базуються на вивченні виручки від реалізації. Це – показник корпоративної участі, показники ефективності використання основних, оборотних засобів, коефіцієнт якості управління.
Застосовано описану методику на прикладі добору підприємств-кандидатів в учасники технологічного ланцюжка на етапі переробки зерна. Зокрема, було проаналізовано два борошномельні заводи, розташовані в м. Запоріжжі: ЗАТ “Запоріжхлібопродукт” і ЗАТ “Запоріжжя-млин”. Аналіз засвідчив, що більш вигідним кандидатом може бути ЗАТ “Запоріжхлібопродукт”, оскільки розраховані показники його фінансового стану є оптимальнішими.
Для більшої ефективності здійснення етапу планування виробничого циклу в рамках агропромислової фінансової групи шляхом об’єднання технологічно взаємозалежних підприємств запропонована економіко-математична модель, метою якої є розробка ефективного механізму функціонування групи. Цільова функція виражає максимум прибутку від реалізації готової продукції, зокрема хлібопродуктів, за рахунок досягнення максимально можливої рівноваги між ціною на готову продукцію та сукупними витратами на її виробництво. У результаті рівень рентабельності всіх підприємств АПФГ становить 115,5%.
