У дисертації подане теоретичне обґрунтування і нове рішення наукового завдання, що полягає: у з'ясуванні рівня поширеності, особливостей клінічних проявів хламідійної інфекції у неповнолітніх; розробці нового підходу для оптимізації виявлення хламідій у дівчат-підлітків і жінок репродуктивного віку; визначенні місця антибіотиків групи макролідів та етіотропної терапії хламідіозу у вагітних жінок, дітей різного віку і підлітків; пропозиції оптимальних організаційних форм і методів профілактики хламідійної інфекції у дітей різного віку і підлітків. 1.Аналіз результатів комплексного клініко-лабораторного обстеження дітей і підлітків (506 - дівчаток, 45 - хлопчиків) різних вікових категорій (від періоду новонародженості до 18 років), вказує на дость високий рівень виявлення хламідійної інфекції. При цьому, найбільш часто хламідії виявлялись серед дівчаток у віці від 14 до 18 років та у хлопчиків у віці від 12 до 14 років. Відносно висока питома вага виявлення хламідій, як у дівчаток, так і в хлопчиків відзначається у вікових групах до 1 року (49,5%) і 3–5 років (46,0%), а в 8–12 років у 47,1% дівчаток і в 81,8% хлопчиків. Як правило, у пацієнтів виявлялася моноінфекція (72,7%). Сполучене інфікування (хламідії й уреаплазми, гонококи, трихомонади або інші мікроорганізми) спостерігалося в 27,3% обстежених. Внутрішньоутробна хламідійна інфекція констатована у 27,5% новонароджених дітей, 49,5% – заразилися при проходженні через інфіковані хламідіями родові шляхи матері. Відзначено і побутовий шлях інфікування дітей у вікових групах 3–5 і 8–12 років. При обстеженні їхніх батьків установлене формування сімейних вогнищ. В одного з батьків хламідії виявлені в 36,3%, а в обох чоловіка і жінки – у 63,7% родин. 2. Виявлені особливості характеру і тяжкості клінічного перебігу хламідійної інфекції у обстежених дітей в залежності від віку. Гострий хламідійний процес з тенденцією до генералізації спостерігався у дітей першого року життя. Гострота клінічних проявів знижувалася в старших вікових групах. Торпідний перебіг хламідіозу у віковій групі 8-12 років встановлено в 51,4% пацієнтів, а у віковій групі 14 років і більше – у 63,6% хворих. Хламідії уражають атрофічний сквамозний епітелій препубертатної піхви, ще не підданий впливові естрогенів, і викликають істинні вагініти у дівчаток першого року життя й у 2–3-річному віці. У 6,5% новонароджених спостерігалися: кон’юнктивіт, риніт, отит, пневмонія. У перші місяці життя і до 5 років у дітей розвивався фіброзно-ексудативний плевріт, бронхіт, із хвилеподібним підйомом температури тіла на тлі тривалого, сухого кашлю. В міру дорослішання в 28% дітей відзначалися рецидивуючі вульвовагінити, гострі і хронічні захворювання верхніх і нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія, синусіт, тонзиліт, аденоїди). У старших за віком дівчаток поряд з вульвовагінітом у 16,5% був пієлонефрит, у 13,7% – артрит, у 10,5% – кон’юнктивіт, у 10,7% – отит. У таких пацієнтів відзначалися ознаки імунодефіциту (лімфаденопатія, підвищена стомлюваність, пітливість), а також синдром тривалого субфебрилітету. 3. Встановлено більш продуктивну діагностичну значимість лабораторних досліджень у дівчат-підлітків, у яких був овуляторний менструальний цикл, та жінок репродуктивного віку у визначені дні менструального циклу. При наявності запальних процесів у сечостатевих органах збільшення виявлення хламідій спостерігалося в ранню лютеінову фазу циклу й у передменструальний період: на другому тижні (8–12-й день) у 6,2%; на третьому тижні (12–18-й день) – у 11,9%; на четвертому тижні (22–26-й день) – у 73,5% обстежених. Середня величина титру хламідійних антитіл вірогідно вища в середині проліферативної фази менструацій у порівнянні з периовуляторним періодом: величина хламідійних антитіл з 8-го по 12-й день циклу складала 46,08±2,29; з 12-го по 18-й день – 39,72±2,3; з 22-го по 26-й день – 42,29±2,1. 4. Порівняльна оцінка інформативності методів цитологічної діагностики хламідіозу констатувала достовірне підвищення частоти виявлення хламідійного антигену в клітині методом прямої флюоресценції (ПІФ) у лютеіновій фазі в порівнянні з фолікулярною фазою менструального циклу і підвищення частоти виявлення цитоплазматичних включень хламідій по методу Романовського-Гимзи в лютеіновій фазі в порівнянні з фолікулярним та періовулярним методом. При дослідженнях ПІФ-методом у фолікулярній фазі позитивні результати зареєстровані в 20,37±5,48% випадках; у середині менструального циклу 54,29±8,42%; у лютеіновій фазі 44,23±6,89% обстежених. Методом Романовського-Гимзи хламідії виявлялися у фолікулярній фазі в 20,37±5,48%, у середині циклу – у 25,71±7,39%; у лютеіновій фазі – у 55,76±6,59% обстежених. Ефективність ПІФ-методу максимальна в періовулярний період менструального циклу і зберігається високою протягом секреторної фази, зростаючи в 2,7 рази в порівнянні з проліферативною фазою, а ефективність методу Романовского-Гимзи зростає в 2,44 рази в лютеіновій у порівнянні з фолікулярною фазою. 5. При лабораторному обстеженні жінок з метою діагностики хламідійної інфекції має значення не тільки вибір часу (фаза менструального циклу), але і забір матеріалу для досліджень з середовища ураження. Порівняльна оцінка частоти виявлення хламідій з цервікального і сечовипускного каналу з урахуванням фаз менструального циклу показала, що в препаратах з цервікального каналу, отриманих у проліферативній фазі, хламідії виявлені в 16,5±5,06%, у періовуляторний період – у 37,1±8,1%, у секреторній фазі в 59,6±6,8% обстежених. У препаратах з уретри, узятих у проліферативній фазі циклу, хламідії виявлені в 24,1±5,8%, у періовуляторний період – у 45,7±8,4%, у секреторній фазі – у 42,3±5,8% обстежених. Приведені дані показують, що частота виявлення хламідій з цервікального каналу до кінця секреторної фази зростає в 3,6 рази, а частота виявлення хламідій з уретри вірогідно відрізняється в залежності від фаз менструального циклу, хоча розходження не настільки виражене. 6. Встановлено, що антибіотики групи макролідів (ерітроміцин, азітроміцин, кларітроміцин, спіраміцин, джозаміцин) володіють високою протихламідійною дією і є на теперішній час препаратами вибору в лікуванні хламідійної інфекції у вагітних жінок, дітей різного віку і підлітків. Повне клініко-етіологічне вилікування було досягнуто у 95,2% пацієнтів. Термін клініко-лабораторного спостереження після закінчення лікування становив від 3 місяців до 2 років. Незначні побічні ефекти, які реєструвались у окремих хворих під час прийому антибіотіків групи макролідів, зокрема, з боку шлунково-кишкового тракту (печія, гастралгія, діарея) у 8,2% пацієнтів, а також поява шкірної висипки і сверблячка у 2,8% пацієнтів не були протипоказаннями для продовження курсу відповідної етіотропної текрапії хламідійної інфекції. 7. Для запобігання розповсюдженості хламідійної інфекції визначена необхідність невідкладного запровадження цілої низки заходів медичної та соціальної направленості. Зокрема, ефективність профілактики хламідіозу серед новонароджених, дітей раннього віку і підлітків може бути забезпечена за умови: наступності і взаємодії в роботі дерматовенерологів, акушерів-гінекологів, педіатрів, урологів; налагодження зв’язків між фахівцями інших напрямків (психологів, педагогів, інспекторів центрів медико-соціальної реабілітації, кримінальної міліції по справах неповнолітніх); інтеграції існуючих заходів щодо охорони здоров’я дітей і підлітків, що проводяться в рамках програм боротьби із захворюваннями, придбаних під час сексуальних контактів. |
