У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у наступному: 1. Клопотання, як одна з процесуальних форм звернення осіб – учасників кримінального судочинства, визначається як письмове чи усне прохання учасника процесу, що звернене до органів і осіб, які здійснюють провадження в справі, про вчинення ними певних процесуальних дій чи прийняття процесуального рішення з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, забезпечення прав і законних інтересів особи, що звернулася з клопотанням або особи, інтереси якої захищають (представляють), за винятком прохань, що заявляються за спеціальною процедурою (відводи, подання, скарги, зауваження на протокол судового засідання тощо). 2. Клопотання у кримінальному судочинстві є самостійним кримінально-процесуальним інститутом, загальні норми якого слід виділити в окрему главу КПК України, в якій повинні бути врегульовані питання щодо кола осіб, які мають право на заявлення клопотань і порядку їх заявлення, органів і посадових осіб, наділених повноваженнями по розгляду та вирішенню клопотань, предмета, форм і строків розгляду, а також строків і порядку оскарження рішень, які приймаються за заявленими клопотаннями. 3. Інститут клопотань у кримінальному процесі має важливе значення для забезпечення принципу змагальності, охорони прав і законних інтересів осіб – учасників кримінального судочинства, повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, а також виступає засобом попередження та виправлення слідчих і судових помилок. 4. Особливий характер кримінально-процесуальних правовідносин з приводу заявлення клопотань, їх поширеність на всі стадії кримінального процесу дозволяють розглядати систему норм, що регулюють дії суб'єктів кримінального процесу по заявленню, розгляду та вирішенню клопотань, як самостійний кримінально-процесуальний інститут. Самостійність інституту клопотань також підтверджується його предметом, колом осіб, які мають право на заявлення, та осіб, уповноважених на розгляд і вирішення клопотань. 5. Правом на заявлення клопотань, крім прокурора (в судовому провадженні), підозрюваного, обвинуваченого, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, представників потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, експерта, також мають бути наділені: свідок (будь-які види клопотань, а не тільки ті, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 522, п. 7 ч. 1 ст. 691 КПК України), перекладач (будь-які види клопотань, а не тільки ті, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 522 КПК України), спеціаліст (будь-які види клопотань, а не тільки ті, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 522 КПК України), законний представник обвинуваченого (підсудного), представник служби у справах неповнолітніх та деякі інші учасники кримінального процесу в прямо передбачених законом випадках. 6. Реалізація норм інституту клопотань в своєму перебігу проходить три тісно взаємопов'язаних між собою етапи: заявлення, розгляд і вирішення клопотань, кожен з яких має власні алгоритми діяльності. 7. У процесі заявлення клопотання особливе значення має обґрунтування викладеного в ньому прохання, що повинно мати обов'язковий характер при заявленні клопотань про виключення доказів зі справи як недопустимих, у зв'язку з чим пропонується доповнити КПК України статтями, що визначають порядок заявлення, розгляду і вирішення клопотань про виключення доказів у досудовому провадженні (статті 2211, 2212). 8. Чинний КПК України необхідно доповнити відповідними положеннями, а в практику діяльності органів досудового слідства і прокуратури запровадити спеціальну форму (бланк) протоколу прийняття усного клопотання, в якому, крім загальних його реквізитів, які притаманні будь-якому протоколу в кримінальній справі, слід вказати коли, від кого й за яких обставин надійшло клопотання, зафіксувати зміст клопотання (по можливості, дослівно). 9. Механізм розгляду клопотання на досудовому слідстві утворюють послідовні дії слідчого, спрямовані на встановлення попередньої оцінки обґрунтованості викладених у клопотанні фактичних даних, доводів і аргументів, вивчення доказів і матеріалів, що були подані разом з клопотанням, або доказів, які є в матеріалах справи і на які посилається особа в своєму клопотанні. При цьому, з метою заміни оціночного поняття "обставини, що мають значення для справи" іншими, визначеними своєю видо-родовою характеристикою поняттями, пропонується нова редакція статей 129, 221 чинного КПК України, із закріпленням приблизного переліку явищ, які утворюють зміст таких понять. 10. На заключному етапі вирішення клопотань діяльність слідчого спрямована на прийняття кінцевого рішення по заявленому і розглянутому ним клопотанню, що включає в себе формування і оформлення рішення слідчим, а також доведення прийнятого рішення до відома зацікавлених осіб. У зв'язку з непоодинокими випадками неправильного вирішення слідчими клопотань учасників процесу і відсутністю відповідного реагування на це з боку керівників слідчих підрозділів, прокурорів, суддів, пропонується доповнити ч. 2 ст. 232, ч. 2 ст. 1141, ст. 228 чинного КПК України відповідними положеннями. 11. Найбільш прийнятною і такою, що відповідає загальному змістові кримінально-процесуального закону, повинна бути наступна форма повідомлення зацікавлених осіб про результати розгляду клопотання: про задоволення такого клопотання особі слід повідомити шляхом направлення письмового повідомлення; при повній або частковій відмові в задоволенні клопотання особі повинна бути направлена копія постанови, а до матеріалів кримінальної справи долучені відповідні документи. Письмове повідомлення та копія постанови має передаватися особі, яка заявила клопотання, не пізніше доби з дня прийняття відповідного рішення. |
