У висновках дисертації підкреслюється думка про важливість і необхідність контекстуального вивчення російськомовних творів Гребінки, визначаються характерні особливості поетики прози письменника, встановлюється специфіка впливу на неї російської літератури 30–40-х років ХІХ століття. Російськомовна проза Гребінки значна за обсягом і різноманітна за тематикою. У ній чітко виокремлюються три основні тематичні блоки: тема України, тема провінції, тема Петербурга. Для ранніх романтичних оповідань Гребінки про Україну («Рассказы пирятинца», «Мачеха и панночка», «Вот кому зозуля ковала!», «Так иногда люди женятся», «Братья») характерні романтичні пейзажі, урочисто-сентиментальний тон оповіді, мелодраматичні епізоди. У багатьох ранніх творах («Страшный зверь», «Двойник», «Потапова неделя», «Месяц и Солнце», «Мачеха и панночка») письменник наслідує стиль фольклорних казок, використовує символічні образи, елементи казкової обрядовості, архетипні мотиви. Проте оповідання Гребінки за своєю структурою є значно складнішими, ніж народні казки, оскільки автор доповнив їх новими епізодами, другорядними образами, ліричними відступами, надав окремим мотивам нового смислу. В історичній повісті «Нежинский полковник Золотаренко» та романі «Чайковский» Гребінка використовує традиційні прийоми романтичної поетики. Важливими особливостями його історичних творів є фольклоризм, поетизація героїчного минулого, поєднання легендарного, міфологічного та історичного, національний колорит зображуваних характерів. У творах письменника про провінцію та творах, присвячених петербурзькій тематиці, присутні риси, властиві поетиці «натуральної школи». Автор нерідко звертається до гротескового зображення негативних рис провінційної або петербурзької дійсності, змальовує похмурі, сумні пейзажі столичного брудного міста. Письменник використовує прийоми типізації персонажів, дає детальні побутові описи, широко застосовує прийом порівняння персонажів із речами або тваринами. Важливим засобом характеротворення у російськомовних творах митця є діалоги та полілоги. У його прозі знайшов розвиток жанр «фізіологічного нарису», який вважається провідним у творчості представників російської «натуральної школи». Для нарисів Гребінки «Петербургская сторона», «Провинциал в Петербурге», «Хвастун» характерні документальність, деталізація в зображенні побуту, відсутність сюжету, увага до характеристики соціальних типів, акцент на соціальній проблематиці. Утім, аналіз російськомовної прози письменника свідчить про те, що він не був послідовним у дотриманні принципів «натуральної школи». Адже навіть у фізіологічних нарисах автора реалістичні мотиви постійно поєднуються з романтичними. Прозаїк звертається до міфологізації зображуваної дійсності, в багатьох сюжетах спирається на легенди, перекази, анекдоти, чутки. Застосовуючи реалістичні прийоми художнього зображення, він змальовує сюжетні ситуації, які були популярними в романтичній літературі, пропонує незвичайні шляхи вирішення соціальних проблем, звертається до типових романтичних тем (наприклад, розходження мрії з дійсністю). З одного боку, автор прагне зображувати «типи», а з іншого – у його російськомовній прозі з’являються виняткові, незвичайні характери (Яків Петрович, Севрюгін). Часто письменник використовує засоби та прийоми школи «несамовитого» романтизму. Він змальовує маргінальні постаті (монаха Францішка, єврея Герцика, Силу Кіндратовича, скнару Канчукевича) та інфернальні персонажі (відьом, чортів, померлих), таємничі містичні події, фатальні пристрасті. Його герої блукають темними підземеллями із загадковими коридорами («Нежинский полковник Золотаренко») або страшними неприємними вулицями («Верное лекарство»), потрапляють до божевільні («Перстень») тощо. Контекстуальне вивчення прози Гребінки свідчить про те, що він був продовжувачем традицій Пушкіна і Гоголя в літературі. У багатьох його творах знайшли втілення прийоми гоголівської поетики. Обох письменників зближує манера оповіді, для якої є характерним поєднання комічного начала з сентиментально-мелодраматичним. Техніка змалювання персонажів у творах Гребінки також має багато спільного з особливостями портретування та характеротворення у прозі Гоголя. Оповідання Гребінки «Двойник», «Телепень», «Страшный зверь», «Вот кому зозуля ковала!», «Первый концерт Рубини», повісті «Братья», «Приключения синей ассигнации» перегукуються з повістями Гоголя, що увійшли до його збірок «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Миргород», «Петербургские повести», на сюжетному та тематичному рівнях. Близькість між творами письменників має типологічний характер. Обидва митці були вихідцями з Полтавщини, походили з родини дрібного шляхтича; обидва здобували освіту в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, і, відповідно, мали спільне підґрунтя, на якому формувалися їхні письменницькі смаки. У прозі Гребінки присутні й генетичні зв’язки з творами Гоголя. Той факт, що в прозових творах Гребінки зустрічаються деякі мотиви та образи, характерні для творів Гоголя (ярмаркові мотиви, мотив шинелі, мотив судового позову, мотив переслідування незнайомки петербурзькими вулицями, образ петербурзького художника), не є свідченням слабкості таланту прозаїка. Навпаки, у його текстах вони набувають нового, оригінального колориту, своєрідної семантики. У більшості випадків митець свідомо включає гоголівський текст у свій власний, використовуючи прийоми гри. Це говорить про те, що він ішов шляхом творчого засвоєння окремих гоголівських прийомів художнього зображення дійсності. У художніх текстах Гребінки важливу роль відіграють численні цитати, епіграфи, ремінісценції з творів Пушкіна (поезій, поем «Граф Нулин», «Полтава», «Цыганы», «Руслан и Людмила», «Кавказский пленник», роману у віршах «Евгений Онегин»). Вони підкреслюють зв’язок між образами та мотивами творів обох літераторів, направляють читацькі асоціації в необхідне русло, розширюють художній простір твору, характеризують дійових осіб та їхні почуття, узагальнюють, пояснюють події. Інтертекстуальні зв’язки поглиблюють смисли художніх творів Гребінки. Текстуальне й контекстуальне дослідження російськомовної прози митця дало можливість простежити широкий діапазон типологічних сходжень та інтертекстуальних зв’язків його творів із Біблією, українським фольклором, історичними джерелами та творами інших російських письменників – Є.А. Баратинського, Ф.В. Булгаріна, Я.П. Буткова, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, М.Ю. Лермонтова, В.Т. Нарєжного, В.Ф. Одоєвського, І.І. Панаєва, М.П. Погодіна, А. Погорєльського, М.О. Полєвого, О.С. Пушкіна, В.А. Соллогуба, О.М. Сомова. Зв’язки з творчістю цих авторів у прозі Гребінки простежуються як на генетичному, так і на типологічному рівнях. Аналіз російськомовної прози Гребінки свідчить про те, що він брав активну участь у розвитку російської літератури 1830–1840-х років і був типовим представником романтичного напряму. Цю думку підтверджують сюжетно-композиційні, стильові особливості, своєрідність художньої образності його російськомовних творів. Проза Гребінки не була «периферійним» явищем, вона викликала зацікавленість у сучасників і користувалася у свій час популярністю. Інтертекстуальні та типологічні зв’язки його російськомовної художньої спадщини з літературними, фольклорними, біблійними творами розширюють межі його прозових творів. Цитати, асоціації, ремінісценції з творів інших літераторів у його художніх текстах сприймаються як елементи гри з читачем, а також сприяють створенню системи «багатоголосся» в художній прозі письменника. Російськомовна проза Гребінки відзначалася оригінальністю та самобутністю. |
