Найменування хвороб і людських недуг у російській мові початкового періоду формування російської нації здебільшого являють собою тематичну групу, що чітко сформувалася, яка має складну внутрішню структуру і позначає певну систему понять. Тематична група «назви хвороб і людських недуг» складається з двох тематичних підгруп «родові назви хвороб і людських недуг» і «видові назви хвороб і людських недуг». На відміну від видових найменувань хвороб, родові назви на позначення захворювань мають високий ступінь абстрагованості, що слугує для репрезентації умовно-узагальненого поняття «хвороба взагалі», розгалужену словотвірну базу, більш тісні семантичні зв'язки, які приводять до полісемії й синонімії, здатність до утворення антонімічних пар. Видові назви хвороб позначають патологічні процеси, які мають місце у різних органах і системах органів людського організму. Семантичні й функціональні особливості лексем, що складають тематичну підгрупу «видові назви хвороб і людських недуг», зумовили її членування на такі лексико-семантичні групи: «назви шкірних захворювань», «назви інфекційних хвороб», «назви хірургічних хвороб», «назви внутрішніх хвороб», «назви нервово-психічних хвороб». Лексико-семантичні групи, які аналізувалися у дисертаційному дослідженні, складаються з ґенетично неоднорідних лексем. Найчисельніший шар лексики становлять лексеми спільнослов'янського походження. Усі лексеми, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», мають праслов'янський архетип (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь.). У тематичній підгрупі «видові назви хвороб і людських недуг» більшість термінів, які позначають захворювання, що мали зовнішні прояви і були відомі людині з давніх часів, є спільнослов'янськими за походженням. У лексико-семантичних групах, що складають цю тематичну підгрупу, ґенетично спільнослов'янські лексеми представлені в такому процентному співвідношенні: «назви шкірних захворювань» (бородавка, короста, лишай, проказа, пhгота, корь та ін. – 71 %), «назви інфекційних захворювань» (бhгунка, желтуха, моръ, мытъ, огневица, повhтрие, понизовка, поносъ, сухотка та ін. – 83 %); «назви хірургічних хвороб» (болячка, болятокъ, вередъ, грыжа, кила, почечуй, ракъ та ін. – 76 %); «назви внутрішніх хвороб» (дыхавица, жаба, задышка, кашель, костоломъ та ін. – 62 %), «назви нервово-психічних захворювань» (дhтинецъ, пострhлъ, родимецъ та ін. – 44 %). До складу тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг» у розглянутий період входять іншомовні терміни, які були запозичені в російську мову з грецької (астма, гангрена), латинської (ангина, апостема, канцеръ, та ін.), французької (грипп), німецької (геморой, дизентерия, параличь, ревматизмъ) і тюркських мов (камчугъ). Наявність іншомовних термінів у лексичній системі російської мови досліджуваного періоду можна пояснити такими причинами: Росія підтримувала культурні зв'язки з європейськими країнами, більша частина спеціальної медичної літератури перекладалася в XVII – XVIII ст. з іноземних мов на російську, у результаті чого засвоювалося багато медичних термінів, що мали в Європі вже інтернаціональний характер. Запозичення термінів могло відбуватися безпосередньо з латинської мови (ангина, апоплексия та ін.) або за допомогою німецької (диабет), французької (эпилепсия) і польської мов (гонорея, карбункулъ, подагра, рожа та ін.). Усі іншомовні медичні терміни засвоювалися російською мовою шляхом зміни свого фонемного й графічного складу, словотвірної й морфологічної форм. Запозичені терміни могли мати варіативну вимову й орфографію, що зумовлено їх уживанням без жанрових і територіальних обмежень. У більшості випадків засвоєння термінів відбувалося шляхом імітації іншомовних звуків звуками, властивими російській мові (franca – франца, cancer – канцер, roa – рожа, tripper – триппер та ін.). У мові початкового періоду формування російської нації функціонують терміни, що засвоювалися шляхом пристосування до російського правопису (apostuma – апостема, hmorre – геморой, honorrhoea – гонорея та ін.). У деяких іншомовних медичних термінах відбулися процеси, пов'язані з їхньою фонетичною адаптацією в російській мові: випадіння декількох звуків (carbunculus – карбункул), заміни іншомовних звуків російськими (Dysenterie – дизентерия) та ін. Серед основних змін у словотвірній і морфологічній формі запозичених термінів можна виділити такі: трансформація морфем (суфіксів і флексій) і поява нових афіксів (apoplectique – апоплексический, diabetisch – диабетический). Ці зміни зумовлені входженням термінів до складу нової словотвірної парадигми. У результаті активного функціонування запозичених термінів у розмовній мові й у спеціальній медичній літературі у них відбуваються зміни в плані змісту, що приводить до пристосування слів до лексичної системи російської мови. Змінюється характер семантики – розвивається й спеціалізується значення (апоплексия), відбувається термінологізація запозиченої лексеми (канцеръ). Семантика запозиченого терміна могла зазнавати також кількісних змін. Так, наприклад, лексема параличь у грецькій мові, з якої її було запозичено, функціонує в трьох значеннях, у російській мові – в одному. У результаті процесу семантичного пристосування запозиченої лексики в російській мові розглянутого періоду термін здобуває нову семантику (рожа), розвиває переносне значення (параличь), утворює словотвірні гнізда (геморой – гемороидальный, гемороидный, гемороидический, канцеръ – канцеровъ та ін.). Принципи номінації у споконвічній російській термінології досліджуваного періоду зумовлено екстралінгвістичними чинниками – емпіричним рівнем знань людей і релігійно-містичними уявленнями про причини появи захворювань (жаба, пострhлъ та ін.). Основним шляхом розвитку номінативних одиниць назв хвороб і людських недуг є словотворення. Основні способи словотворення російських медичних термінів початкового періоду формування російської нації – афіксальний, лексико-семантичний, синтаксичний, словоскладання, транспозиції й запозичення. За словотвірною структурою медичні терміни поділяються на прості (боль, грыжа, жаба, кашель, корь, моръ, ракъ та ін.), похідні (бородавица, понизовка, прокажение та ін.) і складені (антоновъ огонь, возметный недугъ, жабная болhзнь, желтая болhзнь, черный недугъ та ін.). Афіксальний і лексико-семантичний способи словотворення характерні для простих і похідних термінів. Більшість досліджуваних лексем утворено афіксальним способом за допомогою суфіксації (болhзненность, болhзнь, лишай, огница та ін.), префіксації (недугъ, немочь, немощь, повhтрие та ін.) і префіксально-суфіксального способу (понизовка). Деякі похідні терміни утворено способом словоскладання (водотрудие). Для простих і похідних медичних термінів характерними словотворчими моделями є віддієслівна, відсубстантивна й відад'єктивна суфіксація (грызть – грыжа, желтый – желтуха, огонь – огница). Лексико-семантичний спосіб словотворення термінів був продуктивним на початковому етапі становлення медичної термінологічної системи. У результаті метафоризації одного зі значень слів за зовнішніми або функціональними властивостями утворилися терміни жаба, огонь, ракъ та ін. У російській мові досліджуваного нами періоду такий спосіб є малопродуктивним. Складені медичні терміни досліджуваного періоду утворювалися синтаксичним способом. У роботі виділено номінативні словосполучення двох типів: одні не мають переосмислених компонентів і характеризуються формальною членованістю (дhтинцовая болhсть, недугъ головний, огненый недугъ, очна болhзнь, язычна болhзнь та ін.), інші – нерозкладні, у яких мотивація компонентів переосмислена (антоновъ огонь, водотрудная болhзнь, черный недугъ, французская болhзнь, та ін.). У російській мові XVII – XVIII ст. окреслюється тенденція до заміни аналітичних найменувань синтетичними, котра реалізується шляхом семантичної конденсації (падучая болhзнь – падучка). Проаналізовані нами терміни утворені способом транспозиції (поносъ) і запозичення (подагра, ревматизм). Медичним термінам, що функціонують у мові початкового періоду формування російської нації, властиві явища полісемії, омонімії, антонімії, синонімії, фонетичної й морфологічної варіативності. У розглянутий нами період в одному значенні функціонують переважно запозичені терміни (апостема, гонорея, грипп та ін.). Споконвічні російські терміни ставали однозначними в процесі розвитку й становлення медичної термінології (грыжа). Ряд термінів при цьому отримали спеціальне граматичне оформлення і зазнали певної ізоляції у мові (терміни ракъ і сухота вживаються тільки у формі однини). Полісемія медичних термінів пов'язана з тим, що значний шар медичної лексики було утворено шляхом розвитку спеціальних значень у загальновживаних лексем, у результаті чого за одним фонетичним комплексом закріплювалося кілька значень. Багатозначність яскраво виражається у лексем, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг» (болhсть – «хвороба, нездоров'я, фізична недуга», «біль», «щиросердечне страждання, скорбота, мука», «виразка, болячка»). Полісемія менш розвинута у слів тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг». Це пов'язано насамперед із тим, що неунормованість медичної термінології досліджуваного періоду була причиною недостатньої кількості мовних засобів для конкретизації хвороб. Багатозначними є тільки ті видові назви, що утворилися в результаті транспозиції (жаба – «хвороба порожнини рота й горла при запаленні язика, залоз», «запалення, пухлина в горлі», «ангіна»). Значну частину багатозначних термінів було витиснуто однозначними (термін огонь було замінено словами тиф і горячка). Медичній термінологічній системі XVII – XVIII ст. притаманна омонімія. У результаті функціонально-стилістичної омонімії термін омонімізується із загальновживаним словом (огонь – «вогонь», «гарячка»). Медичний термін міг омонімізуватися з ідентичним за звучанням терміном, що функціонував у мові інших наук (ракъ – у медицині «злоякісна пухлина», у біології «тварина»). У розглянутих тематичних підгрупах антонімія побудована на ознаці поляризації семантики, що діє в межах семантичного поля (болhсть – здоровье, внешняя болhзнь – внутренняя болhзнь та ін.). Особливістю медичної термінології досліджуваного періоду є наявність у її сфері широко представленої синонімії. Ця множинність репрезентації відтінків значення була зумовлена відсутністю в період феодальної роздробленості єдиних норм, зразків у позначенні понять, пов'язаних із медициною, у результаті чого в різних місцях російської території виникали і тривалий час існували терміни, що відтворювали різні ознаки тих самих реалій. При цьому синонімія збільшувалася за рахунок запозичень із старослов'янської та європейських мов, а також внаслідок існування термінів різних епох. Відсутність чіткої унормативності медичної термінології призводила до того, що в одному синонімічному ряді співіснували книжні (переважно запозичені), розмовні й діалектні слова (гемморой – почечуй, грыжа – грызь – кила, короста – краста та ін.). У рукописних і друкованих лікарських порадниках XVII – XVIII ст. нерідко спостерігаються іншомовні терміни, семантика яких пояснюється шляхом добирання російських еквівалентів (асма, астма – дыхавица, одышка; гемморой – почечуй; лепра – проказа; эпилепсия – дhтинецъ та ін.). Уже в цей період у російській літературній мові намічається тенденція до витіснення багатьох споконвічних російських термінів запозиченими, що сприяло становленню й упорядкуванню медичної термінологічної системи. Лексична синонімія поповнювалася за рахунок фонетичної варіантності як результату звукових трансформацій у живій розмовній мові XVII–XVIII століть і її діалектах (апостема, опостема, апестима, апостюм та ін.). Морфологічна варіантність у медичній термінології досліджуваного періоду виявлялась у численних поєднаннях однокореневих лексем з різними, але синонімічними суфіксами (бородавка – бородавица). У тематичній групі «назви хвороб і людських недуг» на діахронічному рівні спостерігається семантичний процес переходу родового найменування у видове (болячка,грыжа). Більшість термінів, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», функціонує у російській мові протягом її становлення й розвитку. Вони документуються вже давньоруськими пам'ятками писемності (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь). Терміни, що позначають родові назви хвороб, фіксуються в російській мові XVII – XVIII ст. без територіальних і жанрових обмежень, маючи певні особливості функціонування. У релігійній літературі ці лексеми, крім основної семантики, могли реалізовувати переносні значення «горе, покарання» і «гріх, відступ від віри», виконуючи експресивну функцію. Деякі терміни, що позначають видові назви хвороб, у релігійній літературі використовувались як засоби експресивності при описі звільнення від хвороб (короста, проказа та ін.). В основному терміни, що входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», фіксуються спеціальною медичною літературою XVII – XVIII ст. (травниками і лікарським порадниками), саме тут зі споконвічними російськими термінами вживається запозичена термінологія (апостема – чирей, геморрой – почечуй, параличь – пострелъ та ін.). Літописні джерела фіксують переважно ті медичні терміни, які мали вплив на розвиток суспільства у певний час. Так, наприклад, у літописах зустрічаються терміни, що позначають інфекційні хвороби, які викликають велику смертність людей (моръ, моровое повhтрие, повhтрие, моровая язва та ін.). У розглянутий період припиняє функціонування багато складених термінів із стрижневими словами болячка, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь, зникає множинність вираження одного змісту, у результаті чого в мові початкового періоду російської нації з’являється тенденція до позначення кожного поняття медицини одним або двома (споконвічним російським і запозиченим, інтернаціональним) термінами (терміни проказа і лепра витісняють ті терміни, що існували раніше недугъ прокаженъ, прокажение, пhгота, і т.д.). Досліджувана медична лексика складає основу сучасної медичної терміносистеми. Багато лексем на позначення людських захворювань перестало вживатися у процесі становлення медичної термінологічної системи, що пов'язано з безпосереднім зв'язком слів, які входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», з іншими науками й удосконаленням медичних знань на кожному етапі розвитку медицини взагалі. Більшість термінів, що фіксуються джерелами писемності початкового періоду формування російської нації, функціонує у сучасній російській мові, позначаючи загальні й конкретні захворювання: в літературній мові (ангина, апоплексия, болезнь, гангрена, геморрой, гонорея, грыжа, дизентерия, карбункул, недуг, рак, рожа, эпилепсия та ін.), у діалектах (антонов огонь, болесть, детинець, дыхавица, жаба, костолом, понизовка, сухота та ін.). |
