Протягом досліджуваного періоду відбулися певні демографічні зміни як у складі населення України взагалі, так і в складі російського етносу країни. Вони були зумовлені перетвореннями, в першу чергу, в соціально-економічному, а також у суспільно-політичному та мовно-культурному житті. Вивчення сукупності демографічних змін в Україні за даними переписів 1989 та 2001 рр., зумовлено відсутністю комплексного дослідження з проблеми, нез’ясованістю низки питань щодо причин та механізмів зменшення їхньої чисельності, впливу політичних, економічних та культурних факторів на кількісний та на інші демографічні показники, необхідністю наукових розробок, де російське населення розглядається не стільки як об’єкт державної політики, скільки як суб’єкт сучасних демографічних процесів. Зменшення чисельності росіян в Україні свідчить про глибинні трансформації як в середині російського населення, так і в цілому в українському суспільстві. Безперечно, вони потребують подальшого вивчення, однак вже зараз очевидно, що вплив міграції та природного руху населення не був головною причиною його зменшення. При цьому, чисельність російського населення в Україні залишається досить значною, поступається лише українцям і впливає на загальну демографічну ситуацію в країні. На сьогодні росіяни є однією з найбільш соціально успішних етнічних спільнот в країні, про що свідчить їхній високий соціально-культурний статус, який пов’язаний передусім з високим освітнім рівнем та історично зумовленою поширеністю російської мови. За соціально-економічними показниками вони не поступаються українцям, а за деякими з них – наприклад, за питомою вагою працівників зайнятих розумовою працею, працівників сфери обслуговування і торгівлі, а також кваліфікованих працівників з інструментом – навіть переважають останніх. Отже, за роки, які пройшли між двома останніми переписами, якісні соціально-економічні показники росіян в українському суспільстві залишаються на високому рівні. Враховуючи ступінь інтеграції росіян в українське суспільство та етнічну близькість українського та російського етносів, не варто відмовлятися від такого позитиву. У перспективі росіяни, не втрачаючи етнічної ідентичності, стануть одним із найвагоміших компонентів нової єдності, яка формується нині в Україні – української політичної нації. Стосовно політизації російського населення треба сказати, що на сучасному етапі при значній кількості російських організацій частка залучених в їх структури росіян залишається незначною. Крім того, у досліджуваний період серед росіян України взагалі незначна кількість знала про існування подібних організацій. Російське населення України захист своїх інтересів довіряє загальнодержавним партіям. Отже, у зазначений період передумов для посилення суто етнічних російських політичних сил не було. Відсутність широкої підтримки в Україні, за винятком Криму, у таких партій та громадсько-політичних об’єднань, як Руський Рух України, Слов’янська партія, Руський Блок тощо, свідчить про незначний вплив російського суспільно-політичного руху на життя країни та її російську громаду. Однією з важливих передумов інтеграції росіян в українське суспільство є розв’язання мовної проблеми. Найбільш оптимальним виходом з неї є українсько-російська двомовність. З іншого боку, приклад країн, в яких двомовність закріплено на державному рівні, не зовсім підходить до наших умов. Спорідненість російської та української мов та одночасна слабкість останньої, пов’язана з фактичним постколоніальним статусом, зумовлює пошук власної моделі вирішення мовного питання. Важливе значення матиме поглиблення вивчення української мови. У перспективі надання російській мові статусу офіційної можливе, але задля цього українська мова повинна реабілітуватися. Лише у випадку досягнення українською мовою належного рівня в усіх сферах життєдіяльності можливо говорити про підвищення статусу російської мови де-юре. Де-факто цей рівень залишається достатньо високим, особливо в російськомовних регіонах. Серйозну небезпеку для української мови становить той факт, що її функціонування переважно обмежено територією України, а метрополія російської мови розташована в Росії. Отже, загроза російській мові полягає у звуженні ареалу поширення, тоді як стосовно української мови йдеться про сам факт її подальшого існування. Окремо стоїть питання про явища російської культури, створені в Україні, про майбутнє російських форм культурного життя в самій державі. Ймовірно, що обсяг цих явищ поступово зменшуватиметься: по-перше, через зростання української освіти й культурного потенціалу, отже, й привабливості української культури, по-друге, через повернення до української самоідентифікації та української культурної орієнтації частини зрусифікованих українців та їхніх нащадків; по-третє, через добровільну інтеграцію в українську культуру частини росіян, для яких вона даватиме духовні імпульси. Отже, дані переписів 1989 та 2001 років дають нам можливість з’ясувати вагу та вплив росіян в українському суспільстві та його динаміку. За багатьма показниками росіяни якщо не переважають, то принаймні не поступаються українцям. Зважаючи на рівень урбанізованості та освітньо-професійної кваліфікації, масова еміграція росіян з України негативно б вплинула на економіку та інші сфери життя нашої держави. На фоні демографічної кризи відплив російського населення створив би дефіцит кваліфікованої робочої сили та спеціалістів. Більш ефективним є залучення росіян до процесу розбудови української політичної нації. Без росіян, а тим більше без російськомовного населення, побудова потужної Української держави неможлива. Отже, росіяни є впливовим етнодемографічним фактором у сучасній Україні. |
