Підсумовуючи наше дослідження, ми сформулювали низку висновків. По-перше, романтизм як формотворча основа політичних ідей та політичної практики – це не чергове неприродне відгалуження у становленні духовних способів осмислення дійсності епохи Нового часу, це не занепад грандіозної вибудови раціоналізму буржуазної доби і не розгублене, спрощене пояснення у багатьох своїх формах новонародженої буржуазної епохи. Це, на наш погляд, рефлексія стосовно об’єктивного процесу, яка не лише робить спробу дослідити особливу динаміку змін і процесів ( особливо загострене їх відчуття та переживання як участь), котрі відбувалися тут, а й здійснює своєрідне розпредмечення „тотальної” технології політики, що стала вже позалюдською за своєю сутністю і вперше виявилася як простір буття всього суспільства, сформувавши складну систему владних відносин. У такий спосіб впродовж тривалого (класичного) періоду формувалась політико-філософська та правова думка в Німеччині XVIII-XIX ст. Кульмінацією німецького романтизму було створення філософських і політико-правових доктрин Ф. Фіхте, Ф. Шеллінга, І. Канта, Г.В. Гегеля. Саме логіка формування держави, яка б ґрунтувалась на справедливих законах, суть яких визначали б право та мораль, стала об’єднуючою ланкою для соціально-політичних теорій цих мислителів. По-друге, дослідження дало можливість визначити наступні критерії політичного романтизму: 1. Одним з критеріїв є те, що Х. Ортега-і-Гассет назвав “онародненням” духовних культурних надбань історії, тобто “переведення” їх у ранг цінностей, доступних всім. Це відбувається у зв’язку з тим, що найбільш значущими стають (виокремлюються свідомо чи підсвідомо) загальнонаціональні цінності: свобода, справедливість, рівність, державність, національна пріоритетність, феномени культури, як системозапочатковуючої основи людського буття. 2. Актуалізація життєво-значущих історичних цінностей, що виражали б цілісність духовних, соціально-культурних та інших форм буття, які історично виявлялись у втрачених формах чи нездійсненних способах, умовах життя. Історія має здатність робити своєрідний відбір, акцентуацію найсуттєвіших ціннісних факторів, що впливають (або могли б впливати) на процеси життєствердження, в тому числі, а, може, і насамперед на процеси розбудови держави. 3. Особливе відчуття значущості людського буття як суб’єктних можливостей світотворення те розуміння, що дав Новий час і особливо примножила доба буржуазних революцій, коли з’являється спокуса, за словами Г.В.Гегеля, звернутися за допомогою до народу, що привело б не просто до певних реформ, а до революції. Саме таке розуміння місця і ролі людини дало можливість привернути уявлення стосовно логічної вибудови системи цінностей, де визначальну роль виконує людина з її надлюдськими і майже над божественними цінностями. 4. Критерій “народності”, світобачення і світотворення, на нашу думку, тісно пов’язаний зі своєрідним способом оформлення ідей романтичного спрямування, тобто звернення до народних, фольклорних, релігійних засобів їх висвітлення. 5. Особливо піднесене ставлення до функцій права в суспільстві, як всерегулюючого і всезначущого засобу, здатного вибудувати нову систему комунікативних зв’язків, яка б змогла відтворити в собі відносини, засновані на етичних принципах, закладених у християнстві. 6. Не раціональна схема логіки поступу (прогресу), а синтезована в історичну цілісну систему “минуле – теперішнє - майбутнє” первинно чуттєво емоційна парадигма, що визначає передусім ціннісні аспекти значущості людини, суспільства, нації, держави, тощо. По-третє, для суспільно-політичної сфери відносин у І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г.В. Гегеля основним, домінуючим принципом у формуванні закону, права, влади, політико-правових відносин, громадянського суспільства, держави є принцип моральності, бо саме моральність становить ту основу, ту детермінанту, яка визначає ці інститути. Наступний визначальний факт – реальне утвердження романтизованої свободи особи, її права в житті суспільства та держави як гаранта реалізації цієї свободи. Мислителі романтизують саме право, владу, надаючи їм гуманістичного сенсу. Така влада та право можуть реалізувати себе в особливій інституції – громадянському суспільстві – як системі особливого стану поєднання солідаризму та корпоративізму. Отже, романтичні ідеї в Новий час стають, на нашу думку, творчим началом у формуванні суспільно-політичних теорій, що прагнули мирними засобами змінити політичне життя суспільства та держави. По-четверте, аналіз романтичних ідей політичного змісту та політичної практики дав можливість дослідити діалектику суб’єктивних (розум, рівність, свобода) та об’єктивних (політико-правові норми, система політичних інституцій, влада) чинників, що найбільш суттєво вплинули на історичні форми та способи трансформації держав, форм організації суспільства, форм політичної влади тощо. По-п’яте, сучасна Україна переживає складний період утвердження своєї державності, нової системи демократичних відносин, створення якісно нового типу соціальних стосунків, в основу яких покладається толерантність, рівноправність, плюралізм. Доцільно зазначити, що ці трансформації відбуваються в нових умовах, хоча за дещо традиційною схемою, яку мала Європа в період формування буржуазних відносин. З впевненістю можемо констатувати: політичний романтизм водночас з буржуазним економічним прагматизмом, з нашої точки зору, стають домінантними основами у підходах щодо бачення нової моделі суспільства. З цією проблемою Україна стикалась неодноразово у XVIII-XIX і у XX ст. Отже, український політичний романтизм характеризує особливо велична ідеалізація своєї культури, традицій, мови, історичного минулого як суттєвих чинників формування всієї системи політики, державних відносин. Сучасний стан розвитку України відтворює історично сформовані ідеї політичного романтизму. Державність України сучасного типу започатковувалась у 90-х роках XX ст. на основі етнокультурних, національних, історичних змін, особливого піднесення в осмисленні здійснюваних процесів через призму минулого, традицій. Саме це і є виявом особливого апелювання до традицій політичного романтизму, що становить не лише самодостатнє духовне відображення складних процесів буття та практики, а й стає дієвою основою прогресування українського суспільства. |
