Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Українознавство


Марченко Олена Анатоліївна. Роль національного характеру у формуванні української музичної культури ХІХ століття : Дис... канд. наук: 09.00.12 - 2003.



Анотація до роботи:

Марченко О.А. Роль національного характеру у формуванні української музичної культури ХІХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12. – “Українознавство” (філософські науки) – Академія митної служби України, Дніпропетровськ, 2003.

Дисертація присвячена визначенню ролі національного характеру у формуванні української музичної культури та виявленню типологічних ознак матеріальних форм української музичної культури для вдосконалення контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України.

Предметом дослідження є роль національного характеру у формуванні української музичної культури XIX століття.

В дисертації доведено, що типологічно подібна до феномена перехідності, культура українського романтизму утілює специфіку національного художнього образу світу та функціонує невід’ємно від національного характеру. Риси українського національного характеру обумовлюють специфічно “музичний” засіб світосприйняття українців. Музика як архетипна форма мислення обумовлює культурну самобутність, формує психоінформаційний простір етносу, утворюючи послідовність “звук – інтонація – знак – символ – мова – сенсова спільність”.

Романтизм як універсальна художня система глибинно відповідає українській етнічній ментальності. Романтичний світогляд, гармонійно засвоєний і перетворений національною музичною школою, властивий кращим зразкам декорованих нотних видань XIX століття.

Особливості українського національного характеру мають матеріальне втілення на рівні національного народного інструментарію.

Формування національної музичної культури ХІХ століття обумовлено ментальними особливостями українців. Виявляючи типологічну подібність із художніми феноменами перехідності, культура українського романтизму утілює специфіку національного художнього образу світу, функціонуючи невід’ємно від національного характеру, складники якого тісно пов’язані між собою у єдиному психічному комплексі. Останній вияскравлюється у різноманітних ситуаціях буття й реакціях на них, тлумачиться зі змісту конкретних ситуацій історичного розвитку народу, існує у вигляді усталених комплексів поведінки, практичних настанов, автоматизмів і реакцій, домінантною рисою якого є “часова стабільність”.

Наявно виділяється музична компонента українського національного характеру, обумовлена частково надзвичайно високим потенціалом музичних здібностей (узалежненим від антропологічних, географічно-кліматичних і соціально-історичних чинників), здебільшого – рисами українського національного характеру (“сентименталізмом”, “мрійливістю”, “чутливістю” та “чуйністю”, “меланхолійністю”, “інтровертизмом”), які є запорукою схильності до творчості, глибоких особистісних переживань, пов’язані з можливістю швидкого емоційного відгуку. Ці риси свідчать не тільки про музичну обдарованість нації, а й гарантують успішність музичної діяльності у будь-якому її вигляді. Музикальність українців – це передусім специфічно “музичний” у філософському розумінні засіб світосприйняття. Звукові феномени, найпростіші закономірності українських музичних структур перетворюються на символічні форми, міфологізовані метафори духовного досвіду, на універсальні умоглядні структури, достатньо місткі для вміщення різнохарактерного змісту, вираження того чи іншого смислу. Активне функціонування музики в українській культурі, “музичність” поданих у такий спосіб результатів мислення не є перешкодою для їх осмислення. Наявність досвіду активного музичного сприйняття перетворює сферу музичного на загальносхвалений семантичний простір. Ритмо-інтонаційний комплекс музики, обумовлюючись емоційною чутливістю, становить конкретний сенсовий код тієї чи іншої культури, базується на архетипних звукотипах і звичних національних засобах звукоутворення, виступає як родовий знак, етнічний пароль до культурної самобутності. Тому аспект взаємодії музичного строю та музичної культури етносу з рисами національного характеру дозволяє звернутися до першоформ культури і водночас до етапу формування архетипів. Отже, музика обумовлює культурну самобутність, бере участь у формуванні психоінформаційного простору етносу, утворюючи послідовність: “звук – інтонація – знак – символ – мова – сенсова спільність”.

Романтизм як універсальна художня система найглибше відбиває українську етнічну ментальність, стабільність якої підтверджує аналіз музичної духовної спадщини ХІХ століття, яскраво індивідуально виявлений у професійних школах.

Музичне мистецтво долисенківської доби переживає період відбору мовних норм. У творах знаходимо співіснування двох складників – класицистичного синтаксису й різноманітних проявів романтичної естетики (особливо в галузі мелодики) – у якому друга компонента надалі заміщує першу.

Ґрунтом української національної музичної мови стає музична мова М. Лисенка – етнохарактерна знакова система, яка детермінує виникнення національного музичного стилю як типологізованої основи закономірності мислення та базується на перетворенні мелодичних, ладових і ритмічних особливостей народної музики. У міфі Лисенка Україна – це стан буття, екзистенціальна категорія в теперішньому часі, а в майбутньому, після свого остаточного перетворення, – форма ідеального.

Особливості українського національного характеру мають матеріальне втілення на рівні національного народного інструментарію та оформлення нотних текстів.

Розмаїття інструментарію обумовлюється унікальним українським індивідуалізмом на рівні адаптування кожного інструмента до виконавських можливостей людини, визначає розмаїття конструкцій, стрій, матеріал виробу, особливості музикування, підтверджує високий творчий та музичний рівень українців, за яким – певний етап розвитку суспільства, світоглядно-філософське підґрунтя. Український інструментарій із-поміж інших вирізняє наявність інструментів, які функціонують у ролі співучасників виконання морально-етичного репертуару (кобза, бандура, ліра). Сталість етнічних стереотипів українців підтверджується використанням інструментарію з метою, яку традиційно реалізовували українські барди, спілкуючись з своїм народом за допомогою уживаних і перевірених часом невідчужуваних смислів національної топіки. Адекватні ментальності українців – релігійність, патріотизм, незалежність, усвідомлення власної соціальної спільності, “носіївство” символів народного життя – матеріалізувалися в особливій манері виконання, що поєднує не стільки спів, скільки співпереживання.

Невід’ємна риса українського інструментарію – його багата декорованість комплексом виражальних засобів: розписом, різьбленням, профілюванням, випалюванням, інкрустацією, інтарсією, аплікацією та іншими техніками або їх сполученням. Характер оздоблення та композиційні схеми декору музичних інструментів відповідають основним законам української орнаментики (узагальненості, схематизації форм, графічності, упорядкованості, досконалому відчуттю ритму і внутрішній розробці елементів) та підтведжують ментальний естетизм в усталеності графічних і колористичних уподобань.

Романтичний світогляд, гармонійно засвоєний і перетворений національною музичною школою, властивий кращим зразкам декорованих нотних видань XIX століття і має власні прояви. Нотні видання XIX століття мають цінність не лише тому, що вони характеризують особливості розвитку музичної та побутової культури через уміщення в них визначеного виконавчого репертуару. Особливості декору титульного аркуша дають можливість визначити художній образ епохи – віддзеркалення благородних, сповнених романтичного пориву прагнень людини, що були породжені новою системою цінностей.

Отже, відзначена типологічною подібністю до перехідних епох, українська музична культура ХІХ століття функціонує як прояв комплексу рис національного характеру, що зберігає специфіку українського світу.

ДОДАТОК – уміщує розроблені на основі дисертаційного дослідження форми описів матеріальних фактів культури – музичних інструментів і нотних текстів – для атрибуції пам’яток української музичної культури у практичній роботі митника.

Список наукових праць, опублікованих з теми дисертації.

Основні праці:

  1. Українські музичні інструменти та національний характер // Вісник Харківського національного університету № 499/2001. Серія: теорія культури і філософія науки. – вип. № 31. – 2001. – С. 73-81.

  2. Ознаки романтичного в оформленні нотних видань XIX століття // Вісник Харківського національного університету № 505’1. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. – 2001. – С. 114-119.

  3. Музична культура як відбиток ментальності етносу // Грані 2(22) – науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 102-105.

Додаткові праці:

статті:

  1. Типологічні ознаки українських нотних текстів як об’єктів контрабандного вивозу // Митна справа. – 2000. – №6. – С. 40-44.

  2. Польський романтизм і російська музична культура XIX століття // Проблемы современной русистики. – Краков: Институт русской филологии. – 2001. – С. 576-581.

  3. Рідкісні музичні інструменти як об’єкти інтелектуальної власності // Матеріали науково-методичної конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців з митної справи” 23-24 листопада 2000 р. – Дніпропетровськ: АМСУ, 2001. – С. 197-199.

тези доповіді:

Ментальність. Мова. Музичне мислення // Сьомі міжнародні читання молодих учених до пам’яті Л.Я. Лівшиця. – Харків: ХГПУ ім. Г.С. Сковороди. – С. 27-28.

словник (у співавторстві):

“Словник культурних цінностей та їх складових частин: на допомогу митнику. Частина ІІ. Музика”. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2002. – 1, 38 у.д.а.).