1. У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі ролі конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій у механізмі гарантування їх права на свободу віросповідання. Висвітлено низку теоретичних і практичних питань зазначеної юридичної регламентації, сформульовано науково обгрунтовані висновки стосовно її значення в механізмі гарантування свободи релігії, опрацьовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства в цій сфері. Дослідження ролі конституційно-правового регулювання відносин Української держави і об’єднань віруючих у правомірній реалізації і охороні свободи віросповідання необхідно для всебічної характеристики такої регламентації і розроблення цілісного механізму гарантування названого права, теоретичного забезпечення розвитку відповідного законодавства України. 2. Конституційно-правове регулювання відносин Української держави і релігійних організацій відіграє значну роль у гарантуванні таким групам свободи віросповідання. Передусім це пояснюється залежністю правового захисту свободи релігії від характеру вказаних взаємозв’язків, їх становлення, моделі і юридичної регламентації, причому вихідна роль у регулюванні відносин держави і об’єднань віруючих, забезпеченні правомірної реалізації і охороні зазначеного фундаментального права належить Конституції і конституційному законодавству України в цілому. 3. Значення вказаного конституційно-правового регулювання в гарантуванні свободи релігії обумовлено і його предметом, який охоплює основоположні суспільні відносини в сфері свободи віросповідання, взаємозв’язків Української держави і релігійних організацій, у тому числі модель цих відносин. 4. Для правомірної реалізації і охорони свободи релігії має значення й те, що норми Конституції і конституційного законодавства України переважно базуються на ліберальному підході до свободи віросповідання, що забезпечує гарантування цього права більшою мірою. 5. У гарантуванні свободи релігії значну роль відіграють і конституційно-правові принципи відносин Української держави і об’єднань віруючих: гарантування свободи віросповідання, відокремлення держави, державних, комунальних навчальних закладів і релігійних організацій, їх рівність перед законом, заборона дискримінації груп віруючих. 6. Значна роль конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання покладає на таку юридичну регламентацію, відповідне законодавство і правозастосовчу діяльність низку вимог. Одними з них є нейтралітет Української держави в питаннях світогляду і віросповідання, неприпустимість з боку держави будь-яких визначень релігії як передумов або підстав гарантування та реалізації об’єднаннями віруючих свободи віросповідання. 7. Ці засадничі вимоги і зобов’язання Української держави гарантувати свободу релігії обумовлюють нейтральність конституційно-правових норм, які регулюють взаємозв’язки держави і об’єднань віруючих, гнучкість і чутливість таких приписів до релігійних потреб цих груп, єдину для всіх них нормативну базу, заборону встановлення юридичних приписів на підставі уявлень законодавця про певну релігійну організацію. 8. У конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і об’єднань віруючих слід також ураховувати неоднорідність за змістом суспільних відносин, які складають його предмет, і відповідних норм права. Це обумовлює різні способи нормативного впливу на зазначені взаємозв’язки, відмінність підходів вказаної юридичної регламентації, з однієї сторони, до засад компетенції органів державної влади, їх посадових осіб, а з іншої, до прав релігійних організацій. З наведеного випливає і вимога невичерпності регламентації реалізації такими групами своїх прав та можливість регулювати нерегламентовані законодавством взаємозв’язки держави і об’єднань віруючих домовленостями між учасниками таких відносин. 9. Широкі можливості зазначеної юридичної регламентації в гарантуванні свободи віросповідання висувають вимоги і до конституційно-правового статусу релігійних організацій в Україні. Так, вказаний статус повинен надавати цим групам можливість здійснювати весь спектр законної діяльності, пов’язаної з їх переконаннями. 10. Термінологія і дефініції основних понять, використовувані в конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і об’єднань віруючих, мають спрямовуватися на гарантування свободи віросповідання, вільну діяльність релігійних організацій, чітке визначення повноважень органів державної влади, їх посадових осіб. Зазначені формулювання повинні відповідати Конституції України, бути науковими, нейтральними, не мати дискримінаційного або зневажливого характеру щодо віруючих та їх об’єднань. | 