У Висновках сформульовано найбільш істотні положення і пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження цієї теми, даються рекомендації щодо вдосконалення цивільних та сімейних правових норм. Пропонується положення про те, що рецепція візантійського світського права мала у Київській Русі «вільний» характер, що процес рецепіювання починає активно розгортатися тільки під впливом християнства та формування церкви. Ядром рецепійованого світського і церковно-канонічного законодавства були церковно-юридичні (кормчі або номоканони) збірники, пов'язані з візантійською традицією права. Свобода рецепції у давньоруському законодавстві виявляється у переробці змісту візантійського законодавства. Досліджуючи співвідношення давньоруської і візантійської правових систем у їхньому розвиткові, можна зробити висновок про дуже малий ступінь подібності візантійського цивільного права з руським. Однак слід відзначити подібність систем у більш широкому плані, не в правових нормах, а в загально християнському погляді на інститути і казуси: інститут заручин, визнання фактичного (цивільного) шлюбу, майнова самостійність чоловіка та жінки, умови та перешкоди до укладання шлюбу, правила спадкування тощо. Рецепція візантійського права Еклоги була частковою, у формі запозичення законодавчих рішень та принципових засад, оскільки сприймалися не усі, а частина ідей та рішень. Вона - похідна (опосередкована), бо сприйняття положень права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб. Про це свідчить загальна тенденція проектів розвитку права України у X - XIX ст. ст. В дослідженні були виявлені концептуальні підходи Еклоги, розглянуті об'єктивні чинники її рецепції, межі і форми впливу, а також виявлені рецепійовані положення Еклоги в сучасному праві України. Порівнюючи слов'янські правові норми з візантійськими у галузі сімейних та спадкових правовідносин, ми можемо стверджувати про наявність так званої рецепції положень візантійського права, в тому числі й Еклоги у давньоруському законодавстві, передусім сімейному та спадковому, оскільки саме на цих положеннях відбився вплив візантійських християнських законів, концепцій та поглядів на регулювання цих правовідносин. Розділ про правила укладання християнських шлюбів являє собою виписки з двох дуже розповсюджених збірників візантійського права VIII - IX ст. ст. - Еклоги та Прохірона. Порівнявши сімейні правовідносини, урегульовані Еклогою, і сімейні відносини, урегульовані новим Сімейним кодексом України в цілому, авторка дійшла висновку, що церковний елемент, який мав величезне значення у VIII столітті (приналежність тих, хто укладав шлюб до християнської релігії, церковне вінчання, духовне споріднення як перешкода до укладання шлюбу і т.д.) на сьогодні зовсім утратили своє колишнє значення в сімейних правовідносинах (ст. 20 СК). Шлюб в Еклозі розглядався як угода, якій передувало заручення з обов'язком вступити у шлюб, і забезпеченням виконання цього зобов'язання служив завдаток. У Сімейному кодексі України не згадується передшлюбний договір і тим більше не згадується про такий спосіб забезпечення зобов'язання укласти шлюб як завдаток. Продовжують застосовуватися принципи моногамності шлюбу (ст. 21 СК), одношлюбності (ст. 25 СК) та добровільності (ст. 24 СК). Зберіг своє існування і понині принцип майнової рівності чоловіка і дружини (гл. 7, 8 СК), принцип самостійної відповідальності за своїми обов'язками (ст. 73 СК). Що стосується перешкод до укладання шлюбу, то положення Еклоги дублюються у новому Сімейному кодексі України (ст. 26 СК), але перелік таких перешкод значно коротший (не згадуються духовні родичі, свояки). Що стосується спадкового права за новим Цивільним кодексом України, то і тут ми можемо простежити відгомони цивільних постанов візантійської Еклоги, а саме у принципі когнацького споріднення, тобто споріднення по крові, як кращого при визначенні прав на спадщину (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК), принципи рівності прав спадкоємців незалежно від статі Принцип усунення спадкоємців від спадкування теж мало зазнав змін із часів Еклоги. Трохи іншим виглядає у новому законодавстві правило про обов'язкову частку спадщини осіб, інтереси яких повинні були бути порушені в заповіті - однак правило дотепер застосовується (ст. 1241 ЦК). На основі порівняльного аналізу сучасного сімейного та спадкового законодавства України і цивільного права Еклоги дисертанткою пропонується внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення цих інститутів у вигляді змін та доповнень до Цивільного та Сімейного кодексу України. Пропонується внести зміни до Цивільного кодексу України щодо визначення черг спадкоємців за законом (ст.ст.1261 - 1265) і викласти їх у такій редакції: Стаття 1261. Перша черга спадкоємців за законом 1.У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, хто його пережив. 2. У першу чергу право на спадкування за законом мають також батьки, якщо у спадкодавця не було дітей, або вони не дожили до моменту відкриття спадщини. Стаття 1262. Друга черга спадкоємців за законом 1. У другу чергу право на спадкування за законом мають батьки спадкодавця. Стаття 1263. Третя черга спадкоємців за законом 1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Стаття 1264. Четверта черга спадкоємців за законом 1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Стаття 1265. П'ята черга спадкоємців за законом 1. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Стаття 1265-1. Шоста черга спадкоємців за законом 1. У шосту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. 2. У шосту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним, або основним джерелом засобів до існування. Пропонується внести зміни до ст. 31 Сімейного кодексу України і викласти її у такій редакції: Стаття 31. Заручини. 1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Зарученими вважаються особи, які уклали договір заручення. 2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб, якщо договором заручення не передбачено інше. 3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні витрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Особа, яка відмовилася від шлюбу, відповідає й по іншим зобов'язанням, якщо вони були передбачені договором заручин. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). 4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору дарування особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість. Пропонується доповнити главу 4 СК України статтею «Договір заручин» і викласти у такій редакції: Договір заручин - це договір, який укладають між собою особи, які мають намір у майбутньому укласти шлюб. В договорі зазначається час його дії, обов'язок сторін укласти шлюб, інші умови укладання шлюбу за згодою сторін, майнова відповідальність сторін у разі порушення умов договору. Розірвання угоди допускається за бажанням сторін та в односторонньому порядку по серйозних мотивах із сплатою неустойки стороною, яка порушила угоду. | 