У дисертаційній роботі запропоновано вирішення науково-практичного завдання щодо теоретичних і методичних основ регулювання зайнятості населення в умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки. Основні висновки і результати, отримані в ході дослідження, зводяться до наступного: Уточнено визначення категорії “зайнятість”. Це визначення включає всі параметри відносин зайнятості в умовах ринкової економіки, а саме: вказує на соціальну й економічну сторони зайнятості, розкриває ринковий характер реалізації механізму зайнятості; виявляє головну метаморфозу постіндустріальної епохи: із засобу для задоволення потреби праця сама перетворюється в потребу.
Визначено, що зайнятість має двосторонній характер: сторону сутності (соціальну), якою визначається соціальний стан людей і сторону ринкового прояву (економічну) – купівля-продаж робочої сили як одного з факторів виробництва. Причому соціальна сторона підпорядкована в умовах ринкової економіки економічній. Встановлено, що зайнятість в ринковій економіці стикається з головним протиріччям – відділенням виробника від засобів виробництва, що призвело до відчуження праці і, як наслідок, до безробіття – явища протилежного зайнятості. Виділено новий вид безробіття – трансформаційний.
Обгрунтовано, що сучасний ринок праці не відповідає неокласичному ідеалу конкурентного ринку. Попит адаптується до умов пропозиції тільки за умови наявності прямого зв’язку, за допомогою якого держава модифікує сам зміст і умови зайнятості. Уточнено визначення категорії “продуктивна зайнятість”.
По-перше, на відміну від існуючих запропоноване визначення виключає можливість оплати, розмір якої достатній лише для задоволення фізіологічних потреб працюючого. В період постіндустріального розвитку суспільства зайнятість не може вважатися продуктивною, якщо здатна задовольнити потреби відповідні винятково доіндустріальній епосі розвитку людства. По-друге, в сформульованому визначенні чітко обговорюються дві основні умови досягнення продуктивної зайнятості в сучасній економіці, а саме: продуктивна праця й ефективна соціальна політика з боку держави. Визначено, що на нинішньому етапі розвитку людського співтовариства забезпечення зайнятості саме по собі стає недостатнім. Тільки продуктивна зайнятість відповідає потребам сучасного суб’єкта економічних відносин. Сучасна економічна наука повинна вирішити задачу формування нової парадигми ринку праці, з огляду на те, що коло проблем у цій області розширилося, а успіх в їхньому подоланні залежить безпосередньо від ступеня і якості втручання держави в ринкову економіку. Наголошено на необхідності державного регулювання зайнятості. Доведено, що державне регулювання є об’єктивно необхідним, але має ряд недоліків. Майбутнє світової економіки за соціально орієнтованими ринковими програмами, гарантом виконання яких виступить держава. Доведено, що соціальна політика виступає особливим напрямком державного регулювання, нехарактерним йому з моменту виникнення, але, що з’явилося на певному етапі суспільного розвитку з метою пом’якшення соціальних протиріч ринкової економіки. Як критерій соціальності державної політики запропоновано використовувати факт наявності в країні середнього класу. На вітчизняному ринку праці в структурі відносин зайнятості виділено наступні проблеми: наявність хронічного безробіття трансформаційного типу, переважно прихованого характеру; перевага непродуктивної зайнятості; зростання середньої тривалості зареєстрованого безробіття; високий рівень молодіжного безробіття; зростання трудової еміграції, в структурі якої переважає кваліфікована робоча сила; значна регіональна диференціація в рівнях безробіття і термінах його тривалості; наявність диспропорцій в професійно-кваліфікаційній структурі робочої сили. Удосконалено методику оцінки зміни зайнятості шляхом розрахунку чисельності робочих місць, що скорочуються в економіці країни. Скорочення зайнятості в Україні в 1995-2002 рр. обумовлювалося значною мірою скороченням кількості робочих місць. На основі аналізу вітчизняного ринку праці встановлено джерела кризової деформації відносин зайнятості в Україні: деформації в системі зайнятості, що склалися ще в період існування планової економіки; економічна політика, що проводиться, не відповідає інтересам зайнятості; процес дезорганізації, тобто руйнування старих і відсутність нових інституціональних обмежень; збереження старої “авторитарно-патріархальної” моделі трудових відносин, в рамках якої керівники підприємств і профспілок діють як союзники; недотримання правових норм трудового законодавства в регіонах і на підприємствах; процес глобалізації, що обмежує можливості макроекономічної політики і робить її залежною від економічних рішень більш розвинутих в економічному плані країн і кон’юнктури світового ринку. Обгрунтовано, що цілі соціальної політики повинні визначати ціль і зміст політики зайнятості як одного з її компонентів. Формування середнього класу вимагає забезпечення повної і продуктивної зайнятості – двох невід’ємних елементів стабільного розвитку сучасного ринку праці. Якщо виходити з аналізу факторів, що визначають кон’юнктуру ринку праці, то для вирішення проблем зайнятості в Україні наголошено на необхідності становлення реально діючої правової держави, удосконалення політики зайнятості і формування економічної політики в інтересах зайнятості. Сформульовано методичний підхід і запропоновані конкретні заходи щодо регулювання зайнятості в умовах переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки, що містять у собі:
реформування державної політики зайнятості: визначено цілі, функції державної політики зайнятості та основні напрямки її здійснення в сучасних умовах; удосконалення регіональної політики зайнятості: визначено переваги цього рівня регулювання та головні напрямки його реформування; оптимізацію кадрової політики підприємства: визначено цілі та напрямки реформування. |
