У результаті проведеного дослідження автором вирішено важливу наукову задачу удосконалення теоретико-методичних основ регулювання соціально-трудових відносин у національній економіці та розробки науково-практичних рекомендацій щодо формування демократичної моделі соціально-трудових відносин українського суспільства. В результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки. 1. При регулюванні соціально-трудових відносин в національній економіці необхідно використовувати системний підхід, сутність якого полягає в застосуванні єдиного механізму в особливій сфері соціуму, який має як власні внутрішні (ендогенні) зв'язки, взаємозумовленості та закономірності, так і екзогенні взаємодії з зовнішнім середовищем. Така система повинна існувати в умовах одночасної дії двох макроекономічних регуляторів – ринкового і державного. Її суб'єктами повинні стати найманий робітник, роботодавець, держава, громадські організації, трудові колективи. Зазначений підхід надає можливість розробити напрямки науково обґрунтованої політики в сфері соціально-трудових відносин, що гармонізує взаємодію основних факторів суспільного виробництва і виходить з імперативів соціального господарства, громадянського суспільства і правової держави. 2. В результаті дослідження теоретичних основ соціально-трудових відносин як закономірностей зв'язків і взаємодій між суб’єктами даних відносин, що складаються в різних сегментах і на різних рівнях соціально-трудової сфери на певних етапах розвитку, розроблено класифікацію соціально-трудових відносин, використання якої забезпечує необхідний рівень диференціації при проведенні аналізу соціально-трудової сфери як системи з метою визначення соціально конструктивних видів відносин і норм в процесі регулювання соціально-трудової сфери національної економіки. 3. Результати досліджень свідчать, що на стан національної економіки соціально-трудові відносини здійснюють переважно непрямий вплив. Він розкривається через систему взаємодії фірм та домогосподарств. Така взаємодія без належних соціально-трудових відносин ускладнюється та уповільнюється. Соціально-трудові відносини поєднують елементи системи господарського комплексу (домогосподарства та фірми), призводячи до запровадження конкуренції, розширення ринків збуту, в тому числі й зовнішніх, підвищення якості вхідних трудових ресурсів через підвищення їх кваліфікації. Механізм функціонування економічної системи з урахуванням впливу соціально-трудових відносин передбачає таку взаємодію елементів економічної системи, наслідком якої є структурні зміни, економічний прогрес та зростання. Реалізація такого механізму дозволить зменшити витрати фірм на пошук трудових ресурсів і у зв’язку з цим – на виробництво продукції. 4. Проведений аналіз дозволив визначити основні пріоритети правової політики в сфері соціально-трудових відносин: розробка нових соціально-трудових правовідносин як головного напрямку політики суспільства та держави; розробка на державному рівні ряду законодавчих актів, що дозволяли б повноцінно регулювати ключові сфери функціонування соціально-трудових відносин в національній економіці, включаючи вирішення важливих трудових питань; чітка відповідність законотворчої та правової політики в сфері соціально-трудових відносин конституційним нормам, міжнародним стандартам МОП; реалізація ідеалів гуманізації сфери праці, соціальної злагоди і партнерства, демократизації; дотримання балансу між правами і свободами найманих працівників, з одного боку, і роботодавців, суб'єктів підприємництва – з іншого. Формування таких пріоритетів забезпечить ефективне використання системи найманої праці, гармонізацію партнерських відносин між найманою працею і капіталом, працівниками і роботодавцями, гуманізацію умов праці і трудового життя в цілому, демократизацію соціально-трудових відносин, зростання ефективності виробництва і продуктивності праці. 5. З метою запровадження ефективного механізму здійснення соціального діалогу між органами виконавчої влади, профспілками і організаціями роботодавців проведено оцінку діяльності об'єднань організацій роботодавців та профспілкових комітетів. Результати свідчать, що кількість всеукраїнських профспілок та профоб’єднань, зареєстрованих Мін’юстом, зростає. Крім того, зростає кількість укладених колективних договорів як в цілому по Україні, так і за окремими регіонами. При цьому найвища результативність виконання укладених колдоговорів закономірно спостерігається у промислово розвинених регіонах, де поштовхом виступає внутрішня конкуренція на робочу силу. 6. Визначено аномічність стану соціально-трудових відносин Україні, що обумовлена бездіяльністю в принципово мінливих соціально-економічних умовах багатьох старих інституціональних відносин і норм. Тому у соціально-трудовій сфері розвинулися латентні неінституціональні відносини і норми, значна частина яких на даний час носить соціально деструктивний характер щодо зайнятості й оплати праці. Цьому сприяла непослідовна і нераціональна політика держави в оподатковуванні, пенсійному забезпеченні, бюджетному фінансуванні й інших сферах господарського регулювання, а також в області реформування економічного законодавства 7. В процесі дослідження встановлено, що механізм регулювання соціально-трудових відносин повинен ґрунтуватись на засадах соціального партнерства: щодо суспільства держава бере на себе відповідальність за підвищення рівня життя населення країни, забезпечення соціальних гарантій та безпеки; щодо бізнесу держава забезпечує гарантії прав власності, сприятливий підприємницький клімат та сприяння бізнесу; рівновага між суспільством та капіталом створюється за принципом: чесний бізнес – підтримка суспільством його інтересів та дій. З появою соціального партнерства державні владні структури, розробляючи законодавчі акти, мають враховувати пропозиції, що напрацьовані в органах тристороннього представництва. Більш правового характеру набудуть колективні договори і угоди через створення оптимальних структур примирення, посередництва, арбітражу, трудового судочинства, інспекцій праці тощо. 8. Формування демократичної моделі регулювання соціально-трудових відносин в національній економці необхідно будувати на основі поєднання механізмів економічного (реалізація соціально-економічної політики, спрямованої на вирішення проблем формування соціально-трудових відносин), соціального (реалізація соціальної політики, направленої на виробництво соціальних благ і забезпечення гармонійного соціального розвитку суспільства), організаційного (реалізація адміністративно-державного управління, спрямованого на досягнення загальних цілей у сфері соціально-трудових відносин і ліквідації їх криміналізації) регулювання з використанням принципів державної політики заохочення гнучких систем їх організації в умовах загострення конкуренції і глобалізації, гармонізації матеріальних інтересів усіх категорій працівників за рахунок встановлення загальних фінансово-економічних стимулів в системі координат нових відносин власності. Такий механізм забезпечує одночасне включення і поєднання двох факторів виробництва – праці та капіталу, перетворення працівника праці у працівника капіталу за безпосередньої участі держави. 9.При формуванні нової системи соціально-трудових відносин, виходячи з імперативів соціально орієнтованої ринкової економіки, громадянського суспільства і правової держави, необхідно змінити деформовану структуру мотивації праці, і деструктивну модель соціально-трудових відносин. Для оздоровлення соціально-трудової сфери необхідно реалізувати програму демократизації системи соціально-трудових відносин за рахунок переходу на двофакторну модель ринкової економіки. Відмінною її рисою стає домінування соціальної рівноваги в національній економіці, баланс соціально-економічних інтересів всіх учасників виробничого процесу, що дозволяє знизити ризики для економічної і соціальної безпеки національної економіки. 10. Стратегічне планування науково-інноваційної діяльності у сфері соціально-трудових відносин повинно виходити з кон'юнктури ринку інновацій, врахування економічних інтересів інноваціонера, що забезпечує їх дотримання за допомогою прийняття комплексу заходів економічної, структурно-організаційної, фінансово-інвестиційної, маркетингової і іншої спрямованості, існуючого рівня керованості процесом створення наукових розробок і реалізації інновацій у діяльності суб'єктів господарювання національної економіки. Оптимальне планування повинне передбачати зниження витрат на ресурсосбереження інноваційного суб'єкта господарювання, підвищення ефективності створення, експлуатації нововведень в соціальній сфері. |
