У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо регулювання агропромислового сектору Чернігівської області на основі оцінки ефективності діяльності агропромислових формувань та функціонування аграрного ринку області. Проведені дослідження дають підстави зробити наступні висновки. 1. У сучасних соціально-економічних умовах ефективність державного регулювання АПК прямо обумовлена раціональним поєднанням заходів, що використовуються на центральному і регіональному рівнях, при цьому регіональна аграрна політика повинна забезпечувати не лише зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, але й комплексний економічний, екологічний та соціальний розвиток регіону. 2. Однією з найбільш аграрно-розвинутих в Україні областей, є Чернігівська, що займає 4,3% у структурі загальнодержавного сільськогосподарського вироб–ництва та має значний сільськогосподарський потенціал, що підтверджує позитивна динаміка стабільного нарощування обсягів виробництва у останні п'ять років. 3. Внаслідок значного скорочення обсягів виробництва у сільськогосподарсь–ких підприємствах, нині основними виробниками сільськогосподарської продукції на Чернігівщині є господарства населення (59,3% валової продукції у 2004 р.). Проте резерви розвитку дрібнотоварного виробництва практично вичерпано, тому у перспективі його частка поступово скорочуватиметься, а основними виробниками сільськогосподарської продукції будуть великі підприємства. 4. Рентабельність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від розмірів підприємства та продуктивності землі та праці, а спеціалізація господарства та його організаційно-правова форма не мають статистично значимого впливу на результати його діяльності. 5. Групування сільськогосподарських підприємств залежно від їх фінансово-економічного стану, проведене із використанням коефіцієнтів, що характеризують їх здатність за рахунок виручки від реалізації покривати свої факторні витрати, свідчить про існування суттєвих відмінностей між різними групами підприємств у рівні рентабельності та ефективності використання виробничих ресурсів, причому ці показники пов’язані між собою. Зважаючи на це, до різних груп підприємств на регіональному рівні повинна здійснюватись диференційована політика. 6. Фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств значною мірою обумовлюється якістю менеджменту, тому одним із важливих напрямів державної аграрної політики повинна бути робота по підвищенню якості управління у сільськогосподарських підприємствах, зокрема підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів, навчання персоналу підприємств основним методам фінансового і виробничого менеджменту та маркетингу. 7. Одним із основних напрямів державної підтримки сільського господарства є бюджетне фінансування, разом з тим нині воно не є оптимальним. З метою удосконалення державної підтримки при прийнятті рішення про надання фінансування потрібним є диференційований підхід з орієнтацією на перспективні підприємства, крім того, будь-яка із програм підтримки сільськогосподарських виробників повинна бути перш за все стимулюючою. Також існує потреба у збільшенні частки обласного бюджету у фінансування аграрного сектору. 8. Поточна структура виробництва у Чернігівській області потребує вдосконалення у напрямку збільшення частки продукції тваринництва, у першу чергу молока, а також розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства. Щодо розвитку рослинництва, то існуючий напрям спеціалізації галузі в регіоні в цілому відповідає наявним природнокліматичним та соціально-економічним передумовам, разом з тим необхідною є оптимізація розміщення посівів сільськогосподарських культур залежно від природнокліматичної зони. 9. Важливим елементом державної політики щодо аграрного сектору є використання обґрунтованих інструментів регулювання агропродовольчого ринку, зокрема регулювання попиту та пропозиції сільськогосподарської продукції, запровадження постійного моніторингу і прогнозування ситуації на ринку та покращення інформаційного забезпечення його учасників, удосконалення міжрегіональних зв’язків АПК області, а також підтримка виробничої та соціальної інфраструктури. |