У дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу розробки науково-методичних основ визначення регіонально-галузевих напрямків включення держав до інтеграційних процесів на основі використання міжнародних конкурентних переваг національних економік. Основніі висновки зводяться до такого: 1. В результаті проведеного дослідження обґрунтовано, що в процесі міжнародної економічної інтеграції для країн виникають можливості більш ефективної економічної спеціалізації за рахунок об’єднання ресурсів країн у випадку нестачі коштів кожного окремого учасника інтеграційної взаємодії. Запропоновано визначення інтеграції як об'єктивного процесу розвитку стійких економічних зв'язків та зрощування національних і регіональних господарських систем, який охоплює різні рівні інституціонального розвитку держав-учасниць та призводить до появи нових сінергійних зв'язків та нових механізмів взаємодії між країнами. 2. Доведено, що утворення регіональних інтеграційних блоків необхідно розглядати як реакцію захисного характеру країн на втрату частини суверенітету в результаті глобалізації. Зроблено висновок, що в умовах глобалізації суттєво зростає роль інфраструктурної складової розвитку міжнародних економічних зв’язків, особливо транспортної складової – інтернаціоналізації транспортного обслуговування світогосподарських зв’язків, розвитку міжнародних транспортних коридорів, використання мультимодальних транспортних технологій тощо. 3. В результаті дослідження теоретичних аспектів розвитку регіональної політики в умовах глобалізації (традиційної парадигми дослідження регіонів з позиції розміщення продуктивних сил та директивного планування, парадигм «регіон як квазікорпорація», «регіон як ринок», «регіон як квазідержава», «регіон як соціум») обґрунтовано, що дослідження розвитку міжнародної регіональної політики має відбуватись на основі інтегральної парадигми (розгляд регіонів як складних об’єднаних ієрархічних комплексів різного таксономічного рівня внаслідок мультипарадигмального характеру світової спільноти). Зроблено висновок, що для постсоціалістичних країн доцільним є використання парадигми «регіон як квазідержава» з подальшим зрушенням в бік парадигми «регіон як квазікорпорація» і «регіон як соціум». Обґрунтовано необхідність розробки методологічного забезпечення розвитку внутрішніх регіонів та їх поступової адаптації до умов глобалізації. 4. Аналіз розвитку міжнародної економічної діяльності країн світу в регіональному, товарно-галузевому та соціально-економічному аспектах свідчить про поглиблення міжнародного розподілу праці, при цьому провідні позиції у даному процесі належать регіональним об’єднанням, до складу яких входять високорозвинуті країни – ЄС, NAFТA, ASEAN, MERCOSUR, в яких значна частина зовнішньої торгівлі припадає на внутрішньорегіональну торгівлю. 5. На основі проведеного аналізу серед пріоритетних напрямків інтеграційних взаємодій за участю України визначено такі: ЄЕП, ЄС, ОЧЕС, країни Центральної та Південно-Східної Азії. Обґрунтовано, що розвиток зовнішньоекономічної діяльності України має спиратись на оцінку ризиків, що виникають при розбудові багатовекторної інтеграції за участю держави. Зроблено висновок щодо необхідності розбудови відносин України з країнами ЄЕП на стандартах ЄС, що в перспективі забезпечить створення загального європейського економічного простору, сприятиме утвердженню в Східній Європі зони постійного розвитку (на базі створення зони вільної торгівлі) і темпів економічного зростання на рівні 6-7%. 6. В результаті використання економіко-математичної моделі GTAP 6.0 для оцінки ефективності європейської економічної інтеграції для країн Європи (на основу розрахунку впливу скасування торгових тарифів на зміну обсягів виробництва в країнах ЦСЄ та ЄС, на зміну імпортних та експортних цін в даних країнах, на зміну обсягів імпорту та експорту) встановлено позитивний ефект у вигляді зростання економічного добробуту країн ЦСЄ внаслідок їх інтеграції до ЄС, зроблено висновок, що позитивний ефект від євроінтеграції для країн ЦСЄ є необхідним, але недостатнім фактором для оцінки даного процесу з точки зору його соціально-економічної ефективності. 7. В результаті дослідження основних напрямків диверсифікації зовнішньоторгівельних відносин України в умовах глобалізації визначено, що основним перспективним напрямком розвитку зовнішньоекономічної діяльності держави є машинобудування. Стратегічним завданням при цьому має стати реструктуризація національної економіки, швидка докорінна модернізація промисловості на базі модернізації машинобудування (в першу чергу – важкого) з метою створення конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. 8. Зроблено висновок щодо необхідності розбудови Національної транспортної стратегії, яка має базуватись на Концепції сталої національної транспортної політики розвитку всіх видів транспорту, участі у спільному розвитку Пан’європейських коридорів та у програмі ТРАСЕКА, державному фінансуванні пріоритетних транспортних об’єктів («shadow-tolling» тощо), розвитку співробітництва у сфері супутникової навігації. 9. Обґрунтовано, що для успішної реалізації можливостей розбудови міжнародного економічного співробітництва в умовах глобалізації необхідним є використання потенціалу регіональних кластерів, розроблено алгоритм формування і оцінки функціонування регіональних кластерів як основи забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національних економік. 10. Запропоновано структуру машинобудівного кластеру як найбільш перспективного напрямку розбудови міжнародної економічної співпраці України в рамках інтеграційних об’єднань, який передбачає використання можливостей технічно-конструкторсько-технологічних матриць, що акумулюють нагромаджений досвід в проектуванні нових машин і механізмів і здійснюють нові розробки в суміжних галузях (в металургійній тощо) і використання якого дозволяє забезпечити: модернізацію виробництва з впровадженням нових прогресивних технологій на основі енергозбереження; використання високих технологій для виготовлення продукції загального промислового призначення; зростання питомої ваги сертифікованого устаткування, що виготовляється в машинобудівній галузі; прискорення еволюційного розвитку за рахунок реалізації інноваційно-інвестиційних процесів; підвищення ефективності кадрової політики підприємств і удосконалення системи управління виробництвом; удосконалення маркетингової політики щодо вивчення ринків збуту продукції з метою збільшення обсягів експорту. | 