Узагальнюючи результати дослідження діяльності суб’єктів індивідуального підприємництва в умовах становлення ринкових відносин, можна дійти до таких висновків: 1. Самостійна зайнятість населення – це вид підприємництва, спрямований на самостійне задоволення індивідом своїх соціально-економічних потреб, що характеризується персоніфікованим характером економічної діяльності й економічних відносин, які функціонують на приватних (орендованих) засобах виробництва та особистій відповідальності за результати господарювання. Запропонована дефініція самозайнятості відрізняється від існуючих в економічній літературі тим, що індивідуальне підприємництво розглядається не у вузькому розумінні, а як процес особистого і системного вдосконалення і самореалізації в ході трудової діяльності. 2. Основним факторами стійкості самозайнятості є: етнокультурні та історичні традиції у сфері праці, що склалися в регіоні, схильність населення до підприємництва, його трудова мобільність, поєднання в його діяльності прав власності і відповідальності за результати господарювання. 3. Створення умов для розвитку підприємницької діяльності є важливим напрямом реалізації принципів державної політики зайнятості населення України. Із 1,6 млн. робочих місць, що передбачається ввести в дію в найближчий час, 60-70 відсотків їх буде створено у сфері самозайнятості. Реалізація цього завдання на макроекономічному рівні вимагає: формування сприятливого економічного середовища для розвитку індивідуальних форм зайнятості; створення економічної і правової бази, що забезпечує розвиток ділової активності населення; орієнтація широких верств населення на добровільну і чесну підприємницьку діяльність як чинник соціально-політичної та економічної стабільності країни; формування ефективних механізмів стимулювання підприємницької ініціативи з метою локалізації масштабної неформальної зайнятості та її легалізація. 4. Основними сферами трудової діяльності самозайнятих в Закарпатській області є селянські господарства – 75,0%, вулична торгівля – 6,0%, побутові послуги населенню – 1,9%, послуги, пов’язані з будівництвом – 10,8%, промисловість – 4,0%, пасажирські перевезення населення – 2,3%. У структурі самостійно зайнятого населення 51,4% займають жінки, а 48,6% – чоловіки. 5. Аналіз економічної ефективності діяльності самозайнятих дозволив виявити 4 основні фактори, що зумовлюють необхідність підтримки її з боку держави: функціонування різних видів одноосібного підприємництва створює реальне підґрунтя для здійснення глибоких структурних змін в економіці, розвитку її багатоукладності, формування динамічного сегменту ринку праці; певною мірою знімається соціальна напруга на субрегіональних ринках праці, розширюється сфера доступу населення до підприємницької діяльності, підвищується мобільність робочої сили, її адаптація до умов ринкової економіки; залежно від кон’юнктури ринку праці, через різні форми самозайнятості органи місцевого самоврядування мають реальну можливість оптимального вибору моделі зайнятості – працезберігаючої або працепоглинаючої, в межах якої може бути досягнута продуктивна зайнятість економічно активного населення; вигідність розвитку самозайнятості в першу чергу реалізується місцевими органами державного управління, оскільки від стану розвитку підприємництва значною мірою залежать доходи місцевих бюджетів. 6. Політика держави стосовно різних видів індивідуального підприємництва не може бути уніфікованою. Вона повинна бути гнучкою і диференційованою в широкому діапазоні: від важелів стимулюючого характеру до певних обмежень, включаючи санкції, залежно від виду діяльності. Зокрема, розвиток селянських господарств, що є економічною базою самозайнятості; слід всіляко стимулювати – звільняти від податків, надавати право громадянам на трудову пенсію, допомогу по безробіттю і здійснювати соціальний захист. Ці заходи з боку держави стануть, з одної сторони, спонукальним мотивом активної підприємницької діяльності сільського населення, а з іншої – надійним бар’єром на шляху обмеження неформальної зайнятості. 7. Політика щодо організаційно-економічної підтримки самозайнятих повинна мати регіональну спрямованість. Це вимагає, щоб поряд із макроекономічними заходами впливу на індивідуальне підприємництво якомога повніше урахувалася регіональна специфіка функціонування соціально-трудового потенціалу, ситуація, що склалася на локальних ринках праці, рівень безробіття та можливості кожної адміністративно-територіальної господарської одиниці впливати на його локалізацію. 8. На регіональному рівні управління вдосконалення організаційно-економічного механізму підтримки самозайнятості передбачає: розробку регіональних програм сприяння розвитку індивідуального підприємництва на різних рівнях управління (область, район, місто, село); визначення пріоритетних сфер функціонування самозайнятості в територіально-галузевому зрізі; формування кредитно-фінансового механізму підтримки індивідуального підприємництва – використання бюджетних та позабюджетних коштів, коштів фонду сприяння зайнятості, надання позик на пільгових умовах; розвиток інфраструктури сприяння самозайнятості – розробка бізнес-планів, консультаційне та інформаційне забезпечення, реклама, підготовка та перепідготовка підприємців; формування превентивних механізмів зниження ризиків для одноосібних підприємців. |