Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки. 1. В контексті сільського регіону, як підсистеми соціально-економічної системи країни суттєва роль належить сільському ринку. Останній являє собою частину внутрішнього ринку, сферу прояву певних економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу загального продукту, його реалізації шляхом обміну грошових доходів сільського населення на товари. Оскільки ці відносини приймають товарно-грошову форму, то наявність товарного і грошового обігу є обовязковою умовою функціонування внутрішнього ринку, в тому числі і сільського. 2. Під впливом зміни середовища, в якому живе і працює сільський споживач, зокрема ринкової трансформації АПК, змінюються його споживчі звички. При цьому до основних чинників, які впливають на формування споживчих звичок та можуть розглядатись в якості маркетингових ознак сегментування сільського ринку належать: доход, сімейні традиції, статус людини, культурно-освітній рівень. 3. При розробці методики оцінки потреб сільського населення в непродовольчих товарах необхідно базуватись на обліку грошових доходів та чисельності сільського населення; виявленні змін в особливостях придбання непродовольчих товарів сільським населенням на основі систематичних маркетингових досліджень. 4. Результати проведеного обстеження сільського населення показали наступні тенденції у споживанні непродовольчих товарів: подальше зниження фактичної забезпеченості сільського населення непродовольчими товарами у порівнянні з бажаною; збільшення розриву у продажу основних непродовольчих товарів сільському населенню у регіональному розрізі; суттєві відмінності у забезпеченості товарами по окремих соціальних групах, сім’ях різного рівня доходу, різного демографічного складу; зниження рівня розвитку сфери торгового обслуговування, а також ремонту побутової техніки, одягу та взуття. 5. Сучасний стан та тенденції розвитку товаропровідної мережі на рівні сільського регіону характеризуються наступним: постійне зниження кількості роздрібних торгових підприємств та розмірів їх торгових площ; нерівномірне розміщення торгової мережі за типами поселень та регіонами; ріст розриву між максимальними та мінімальними показниками забезпеченості сільського населення торговою площею; структурні зміни в роздрібній мережі, її реструктуризація (швидкими темпами зростає кількість приватних підприємств, при скороченні частки державних та частки споживчої кооперації); різке скорочення спеціалізованих магазинів та універмагів в загальній торговій мережі. Основними типами магазинів по торгівлі непродовольчими товарами є магазини “Промислові товари” та “Товари повсякденного попиту”. 6. На основі визначених перспективних напрямів структурної перебудови галузей народного господарства розроблений варіант маркетингової моделі інфраструктури сільського регіонального непродовольчого ринку. В цій моделі торгівля є центральним напрямом в розвитку інфраструктури, інші її агреговані елементи - виробнича та соціально-побутова інфраструктура села складають той загальний фон, на якому формується й розвивається торгівля та взагалі сільський ринок. Розрахунок параметрів основних елементів рекомендованої моделі базується на матеріалах аналізу і прогнозу демографічних показників сільського населення; розрахунках показників перспективної потреби сільського населення в основних непродовольчих товарах та послугах; прогнозних показниках розвитку матеріально-технічної бази торгівлі по регіонах України і сільських поселеннях. 7. Найбільш перспективними стратегіями розвитку на сільському ринку, стосовно підвищення інвестиційної привабливості, є інтеграція заготівельної, виробничої і збутової діяльності. Для таких інтегрованих структур визначено основні цілі та стратегії їхнього розвитку. У створенні заготівельно-збутових, переробно-збутових, постачальницько-збутових і інших сільськогосподарських кооперативів суттєву роль повинна відіграти споживча кооперація. Основними складовими цього процесу доцільно визначити: 1) створення на базі сільських споживчих товариств мережі різних видів первинних кооперативів; 2) створення первинних кооперативів та великих сільськогосподарських підприємств за участі райспоживспілок, районних (міжрайонних) кооперативних обєднань (агроторгових домів); 3) створення обласного обєднання агроторгових домів як збутових кооперативів за участі облспоживспілки; 4) трансформація організаційно-правового статусу оптових підприємств, відновлення оптових торгівельних баз, створення оптових ринків, корпоративних бірж, аукціонів, консигнаційних, лізингових компаній, селянських торгівельних домів. Остання складова є стратегічним напрямком у розвитку інфраструктури сільського ринку. 8. Активізація сільського ринку непродовольчих товарів обумовлюється механізмом маркетингового забезпечення торгівельних процесів. Основними складовими елементами такого механізму є: обґрунтований вибір каналів збуту; вдосконалення управління комерційною діяльністю підприємств сільського регіону на основі таких його інструментів як логістика, регулювання роздрібних цін на товари з урахуванням попиту населення. | 