| 1. Наукове бачення політичного впливу регіональних ЗМІ на аудиторію, ґрунтується на трьох ключових концепціях: визначення порядку денного в суспільно-політичному житті, спрямування уваги аудиторії та використання стандартних форм звернень. Вплив журналістів на політичне життя здійснюється не лише коли вони свідомо обстоюють якісь політичні інтереси у редакційних матеріалах, але і не усвідомлено, через використання певної схеми опрацювання новин, через доступ до масової аудиторії та через спроможність замовчувати, інтерпретувати політично важливі події. В процесі політичної боротьби регіональне телебачення є одночасно джерелом знань, учасником, зброєю, мішенню та ареною цієї боротьби, а отже, несе щонайменше часткову відповідальність за проблеми у культурній та політичній сферах. 2. Телебачення, як, власне, й інші ЗМІ, не визначає політичний порядок. Воно є лише однією із складових широкомасштабного процесу його формування, в якому беруть участь держава, партії та еліти, що взаємодіють між собою за умов комплексного й нестабільного соціального та економічного оточення. В такій ситуації щодо опозиційних владі телекомпаній спрацьовує система усіх форм тиску у тому числі економічного, правового (маніпуляції навколо ліцензування), адміністративного (податкові перевірки і великі штрафи, санкції з боку пожежної охорони, погрози про відключення з боку Укрчастотнагляду) судового (справи про захист честі і гідності), фізична розправа. З іншого боку, за даними чисельних моніторингів передвиборних конфліктів за участю засобів масової інформації, відбувається зростання кількості порушень законодавства окремими журналістами і редакціями, що пов'язано з недосконалістю і суперечливістю законодавчих актів різноманітних рівнів, котрі регламентують передвиборчу роботу ЗМІ. Аналіз програм регіональних телекомпаній доводить існування негативних моментів при висвітленні місцевої політики на телебаченні (надмірна драматизація та спрощення подій, «висмикування» їх із загального контексту). Інтереси регіонального медіасередовища України поки що не стали важливими настільки, щоб спричинитись до створення професійних об’єднань журналістів, що представляє значний контраст порівняно з досвідом функціонування регіональних телекомпаній у низці європейських країн (Німеччина, Франція, Нідерланди тощо), де ЗМІ об’єднуються з метою узгодження дій, представлення на вищому рівні своїх інтересів та вирішення типових проблем. 3. Зарубіжний досвід формування системи правових гарантій для телекомпаній засвідчує, що трансформаційні процеси політичного розвитку, функціонування нових елементів політичної ідеології і культури актуалізують проблеми журналістської етики як чинника політичної культури. В Україні відсутня єдина концепція дотримання етики ЗМІ, а також використання досвіду розвинутих держав в цьому питанні, що для країн з перехідною економікою є особливо актуальним в період парламентських і президентських виборів. На регіональному рівні відсутні механізми саморегулювання, лише теоретично підтверджуються загальні принципи етики, закладені у 1996 р. журналістами з регіонів України у кодекс професійної етики журналіста. 4. Складність процесу підвищення політико-економічної ефективності телекомпанії на поточному етапі їх розвитку багато в чому визначається тим, що з ускладненням телевізійного бізнесу менеджмент починає відігравати одну з ключових ролей, до якої більшість регіональних управлінців не готова. Й хоча наявність зворотного зв’язку і активне його використання дозволяє мовникам створювати аналітичні, пізнавально-розважальні самоокупні телевізійні проекти, більшість з них відміняється напередодні виборчих кампаній, а на зміну їм приходять замовні політичні передачі. Тобто рейтинг і комерційний успіх телепрограм не є визначальним критерієм оцінювання їх доцільності. Неприбутковість приватних медіа, як це не парадоксально, вигідна їх власникам: журналістами значно легше керувати, коли вони знають, що їх заробітна плата напряму залежить не від аудиторії і реклами, а від щедрості власника студії. В умовах економічної та політичної нестабільності стратегічною метою мовників повинно бути прагнення створення і реалізації телепродукту за межі регіону. 5. Питання усуспільнення державних аудіовізуальних ЗМІ вимагає концептуального переосмислення ролі регіональних і місцевих телекомпаній відповідно до основних принципів громадського суспільства, адже, у країнах посткомуністичного простору фактично відсутній “громадський” критерій формування засобів масової інформації. Українські ЗМІ сьогодні існують в умовах олігархічної монополії, безальтернативності мовлення, а також посилюються проблема зі свободою слова і недовірою до ЗМІ. Дублювання західноєвропейського законодавства виявляється неефективним, натомість, завдяки активній громадській ініціативі має відбутись потужна ліберальна трансформація інформаційного простору ЗМІ, від становлення принципів плюралізму до локальних механізмів і власного шляху реформування системи ЗМІ. Головний ефект від реформування обласних державних телерадіокомпаній полягає у виведенні їх з-під залежності органів влади місцевого самоврядування і створенні на цій основі організацій, не зорієнтованих на обслуговування суб’єктивних інформаційних потреб. Результати наукового дослідження можна використати для: а) розробки державної програми участі регіональних телекомпаній у політиці; б) координації інформаційної політики у полікультурному просторі України; в) практичному адаптуванні позитивного зарубіжного досвіду застосування етичних принципів у засобах масової інформації до українських реалій; г) оцінки впливу регіонального телебачення на владні рішення органів місцевого самоврядування. РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ: Головчук О. В. Перспективи громадського регіонального мовлення в контексті політичних трансформацій суспільства» // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер.: Політологія, соціологія, філософія.– Ужгород, 2007. Вип. 5/6. – С. 347-351. Головчук О. В. Використання передач регіонального телебачення у виборчих технологіях і політичній боротьбі // Нова парадигма: Журнал наукових праць – Серія: філософія, політологія, соціологія. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. Вип. 61. – С.170 – 179. Головчук О. В. Еволюція відносин між американським бізнесом, політикою і ЗМІ: концентраційні процеси у телевізійній сфері // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. Наук. ст. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. –. – Чернівці. - 2007. Вип. 325/326 – С. 34 – 39. Головчук О. В. Роздержавлення телерадіокомпаній та формування громадського мовлення // Наукові записки Київської школи сценування. Політичні та юридичні науки. – 2007. Вип. 2. – С. 74 – 80. Головчук О. В. Еволюція відносин між бізнесом, політикою і ЗМІ. Створення реґіональних медіаімперій у Європі // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – 2006. – Випуск 65. – С. 123-136. Головчук О. В. Регіональне телебачення України: ефірні традиції та реорганізація програм // Наукові записки Інституту журналістики. - Київ, 2006. – Т. 22. - С. 54 – 59. Головчук О. В. Актуальні проблеми організації та функціонування приватного регіонального телемовлення // Наукові записки Інституту журналістики. – Київ, 2006. – Т. 23. - С.41 – 46. Головчук О. В. Утворення провладних медіахолдінгів у регіонах (на основі проведеного опитування керівників українських телекомпаній) // Наукові записки Інституту журналістики. – Київ, 2006. – Т. 24. Головчук О. В. Екологічна освіта та виховання як необхідні складові аспекти програмної політики регіональних телекомпаній // Збірка тез доповідей VIII Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Екологія. Людина. Суспільство” (11-13 травня 2005 р. м. Київ) Укладачі Т.Є.Клименко, В.П.Черкас. – К.: 2005. – С. 172. Головчук О. В. Вплив засобів масової інформації на регіональну політику сталого територіального розвитку // Стратегія сталого розвитку Закарпаття: еколого-економічні та соціальні моделі // Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Спецвипуск журналу “Науковий вісник Ужгородського національного університету”/ – Ужгород, 2001. Вип. 9. – С.23 – 26. | 