Анотація до роботи:

Панікар Г.Ю. Регіональна економічна політика залучення прямих іноземних інвестицій в країнах СНД. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів регіональної політики залучення ПІІ, визначенню тенденцій і перспектив розвитку процесу залучення іноземного капіталу на регіональному рівні з урахуванням глобальних тенденцій руху та регулювання ПІІ.

У роботі досліджено елементи регіональної політики залучення ПІІ, з’ясовані цілі, завдання, принципи та напрями реалізації такої політики, а також сумісність з найважливішими напрямами і завданнями політики соціально-економічного розвитку регіону. Обґрунтовано необхідність проведення активної регіональної політики залучення ПІІ.

Розроблено механізм застосування методів стратегічного управління та територіального маркетингу при формуванні регіональної політики залучення ПІІ. Визначено та класифіковано основні фактори, що впливають на процес формування політики залучення ПІІ на регіональному рівні.

Проведено порівняльний аналіз регіональної політики залучення ПІІ в СНД. Розроблено і обґрунтовано пропозиції щодо покращення інвестиційного клімату і вдосконалення регіональної політики залучення ПІІ в Україні.

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі, найбільш важливі висновки та рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. Незважаючи на наявність різноманітних методів оцінки інвестиційного клімату, на даний час, вони ще далекі від досконалості та потребують подальшого уточнення, а тому не в змозі забезпечити точним аналітичним інструментарієм, що дозволило б їм ефективно впливати на міжнародні потоки капіталу, технологій і ноу-хау. Це пояснюється, в першу чергу, складною природою категорії інвестиційного клімату, якій, по-перше, притаманна значна частка суб’єктивізму. По-друге, інвестиційний клімат – це досить динамічна, різнопланова характеристика умов інвестиційної діяльності, яка включає в себе декілька рівнів оцінки, що пов’язано з необхідністю в конкретизації аналізу для окремих видів та джерел інвестицій та господарюючих систем інвестування.

2. При проведенні ефективної державної політики залучення ПІІ необхідно враховувати нові тенденції руху та регулювання капіталу в системі світової економіки. В сфері руху капіталу відбувається подальша концентрація потоків та накопичених ПІІ в країнах з ринковою економікою, стає більш жорсткою конкуренція за залученням ПІІ. Крім того, відбувається переоцінка факторів, які дозволяють країнам залучати іноземний капітал: більш важливим стають якісні параметри (кваліфікація робочої сили, їх відношення до праці та інше), а також зростає значення створених активів, таких як фінансові активи, інфраструктура, зв’язок, різного роду знань (професійні навички, культура бізнесу, технологічні, інноваційні, менеджерські здібності).

3. Істотні зміни відбулися в сфері регулювання ПІІ. На національному рівні політика регулювання стає все більш спрямованою, перевага надається більш простим і прозорим механізмам регулювання, які націлені на створення рівного конкурентного середовища, підвищується роль ринкових важелів. Одночасно з дерегулюванням економіки відбувається лібералізація ПІІ. Зазначені процеси супроводжуються також децентралізацією політики залучення ПІІ, яка має на меті усунення забюрократизованості, надмірної ієрархічності та невідповідності такої політики потребам регіонів. Суспільно-приватне партнерство, яке отримало активного розвитку останнім часом, також націлене на підвищення ефективності політики залучення ПІІ.

Відбувається подальший рух системи регулювання ПІІ у напрямку створення багатостороннього механізму регулювання та захисту ПІІ. При чому, спроби встановити загальновизнані правила ПІІ приймаються як на двосторонньому рівні, так і в рамках регіональних економічних союзів і міжнародних економічних організацій. Встановлено, що регулювання ПІІ на державному та регіональному рівнях є більш розвинутим.

4. Складність процесу іноземного інвестування при одночасній важливості ПІІ для розвитку економіки, особливо в умовах трансформації суспільства, вимагає від регіонів формування спеціальної політики залучення ПІІ. Дана політика має бути комплексною та націленою на розвиток власних конкурентних переваг, систематичне усунення недоліків, мінімізацію можливих втрат інвестиційних проектів на користь конкурентів. Окрім того, вона повинна основуватися на принципах прозорості, передбачуваності, стабільності та послідовності. Тільки за цих умов можна забезпечити ефективність регіональної політики залучення ПІІ.

5. Використання підходів сучасного менеджменту, зокрема, методів стратегічного управління та планування при розробці та реалізації регіональної політики залучення ПІІ дозволяє забезпечити реалізацію довготермінової концепції залучення іноземних інвестицій до регіону, яка спрямована на поступовий розвиток економічної і соціальної сфери регіону та посилення його конкурентних переваг у боротьбі за ПІІ.

6. Під час реалізації політики залучення ПІІ потрібно враховувати величезну кількість факторів, які умовно можна поділити на дві групи: внутрішні (привабливість інвестиційного клімату, стан залучення ПІІ, рівень соціально-економічного розвитку регіону, конкурентні переваги регіону та слабкі сторони економічного розвитку) та зовнішні (глобальні тенденції руху і регулювання капіталу, інтереси іноземних інвесторів, аналіз інвестиційного клімату та порівняльних переваг основних конкурентів). В останні роки постійно зростає роль зовнішніх факторів впливу на регіональну політику залучення ПІІ, що є наслідком глобалізації та інтернаціоналізації світогосподарських зв’язків, посилення взаємозалежності країн. Зовнішні фактори є більш динамічними щодо впливу.

7. Протягом останніх десятиріч функції регіону в сфері стимулювання ПІІ значно розширилися. Лібералізація режимів щодо ПІІ, як наслідок переоцінки впливу ПІІ на економіку приймаючої країни при одночасному загостренні конкурентної боротьби за ПІІ змушує регіони застосовувати більш активну інвестиційну політику, що призводить до розширення функцій регіону в сфері залучення ПІІ, посилення стимулювання ПІІ на регіональному рівні, розвитку політики формування керованого інвестиційного іміджу.

8. Все більшого значення, останнім часом, набувають інструменти політики залучення ПІІ, які направлені на зменшення інвестиційних ризиків, створення загального сприятливого інвестиційного клімату та рівного конкурентного середовища незалежно від національної належності. Традиційні інструменти стимулювання ПІІ, такі як податкові канікули, пільгове оподаткування, субсидування, все частіше визнаються неефективними, оскільки вони знижують обсяги бюджетних надходжень, а, у середньо- та довгостроковій перспективі багато в чому нейтралізуються пільгами інших країн.

9. Наявність кореляційного зв’язку між категоріями “інвестиційний клімат” та “інвестиційний ризик” передбачає застосування з боку регіональної влади спеціальних заходів, спрямованих на зменшення рівнів інвестиційних ризиків, в першу чергу, некомерційних. Такими заходами, на думку автора, є запровадження інститутів поручительства, страхування, державного гарантування, створення залогового фонду.

10. Складовою частиною сучасної політики залучення ПІІ має бути політика, що націлена на формування та просування позитивного інвестиційного іміджу. Під час розробки і реалізації політики формування інвестиційного іміджу регіону пропонується широко застосовувати маркетингові технологій, зокрема, метод територіального маркетингу, а також досвід приватних компаній по просуненню брендів, проведенню рекламних акцій та PR-кампаній. Особливо актуальним даний напрям політики залучення ПІІ є для країн з перехідної економіки, коли серед потенційних інвесторів зростає занепокоєння, що викликане непевністю в успіхах трансформаційних процесів.

11. Визначені основні перешкоди на шляху іноземного капіталу в Україні: нестабільність і нерозвиненість законодавства; неефективність судового захисту; надмірний податковий тягар; недосконале конкурентне середовище; нерозвиненість фінансової, транспортної та інженерної інфраструктури; громіздка бюрократична процедура; відсутність досвіду роботи з іноземними партнерами; відсутність системи поширення інформації. Проте, головною перешкодою, на думку автора, є відсутність прозорої, передбачуваної та послідовної державної політики в сфері ПІІ.

12. Сучасний стан залучення ПІІ в економіку Києва характеризується невідповідністю між масштабами економічного потенціалу та обсягами залучених ПІІ. Одна з причин цього – недоліки в політиці залучення ПІІ, що проводиться в Києві. Вирішення зазначеної проблеми вимагає удосконалення механізму залучення ПІІ в цілому, в тому числі шляхом підвищення ефективності роботи над реалізацією інвестиційних програм, розширення інструментарію політики залучення ПІІ, застосування досвіду інших регіонів в цій сфері. Досвід Москви та Санкт-Петербурга, пов’язаний з розвитком власної нормативно-правової бази, створенням інвестиційно-позичкової системи, розвитком інститутів гарантування, поручительства, страхування, залогового фонду, політики формування інвестиційного іміджу, в інших сферах, може надати широке підґрунтя для розробки заходів з удосконалення політики залучення ПІІ.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях:

1. Панікар Г.Ю. Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України на регіональному рівні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – Вип.12. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 1999. – С. 33-35. (0.3 д.а.)

2. Панікар Г.Ю. До проблеми вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип.10. – Ч.І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 1999. – С. 146-152. (0.3 д.а.)

3. Панікар Г.Ю. Інвестиційний клімат міста Києва: стан та перспективи розвитку // Зовнішня торгівля. – 1999. - №3-4. – С. 157-161. (0.4 д.а.)

4. Панікар Г.Ю. Інвестиційні ризики: їх характеристика та вплив на процес іноземного інвестування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – Вип.15. – К.:ВПЦ “Київський університет”, 2000.– С.71-74.(0.3 д.а.)

5. Панікар Г.Ю. До проблеми захисту іноземних інвестицій на міждержавному рівні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип.16.. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 1999. – С. 150-156. (0.4 д.а.)

6. Панікар Г.Ю. Державна політика регулювання іноземних інвестицій в країнах з перехідною економікою // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип.17. – Ч.ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2000. – С. 153-165. (0.6 д.а.)

7. Панікар Г.Ю. Механізм формування інвестиційного іміджу регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип.29. – Ч.ІV. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2001. – С. 166-170. (0.3 д.а.)

8. Панікар Г.Ю. Розвиток суспільно-приватного партнерства як необхідна умова реалізації ефективної політики залучення прямих іноземних інвестицій // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип.35. – Ч.І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 2002. – С. 37-40. (0.4 д.а.)

В інших наукових виданнях:

1. Панікар Г.Ю. Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України (на прикладі міста Києва) // Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України). Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.: Інститут міжнародних відносин, 19-20 листопада 1998. – С. 215-219. (0.3 д.а.)

2. Панікар Г.Ю. Особливості державної політики регулювання іноземних інвестицій в країнах з перехідною економікою // Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України). Матеріали VII міжнародної науково-теоретичної конференції. – Модуль ІІ. – Ч.І. – К.: Інститут міжнародних відносин, 25-26 листопада 1999. – С. 143-147. (0.3 д.а.)

3. Паникар Г.Ю. Проблемы привлечения иностранных инвестиций в экономику города Киева // Проблемы формирования и оценки инвестиционного климата в России и Украине. Науч. материалы IX Международной конференции местных властей из серии "Европейский опыт местного развития и реформы в России". – Ч.II. – Санкт-Петербург: Институт Евроград, 15-16 апреля 1999. – С.45-49. (0.2 д.а.)