У висновках підсумовані результати, отримані при проведенні дисертаційого дослідження. Ці результати полягають у наступному: - Поява регіоналізму в Україні є, з одного боку, відображенням об’єктивно існуючих відмінностей між громадянами країни у економічній, культурній сферах та у внутрішньо- та зовнішньополітичних орієнтацій, які локалізовані по тих чи інших регіонах. З іншого боку, він є наслідком побоювання дій державної влади, спрямованих на форсовану реалізацію тих ціннісних настанов, які викликають заперечення у частини українського народу. Дані дії сприймаються цією частиною громадян України як порушення рівноваги у відносинах між суспільними групами. Його популяризації сприяє і розчарування наслідками незалежності України, оскільки суспільна криза ускладнила задоволення практично більшості потреб, визначених теорією А.Маслоу. Провідна роль у підтримці регіоналістських настроїв належить регіональним групам інтересів. - За формою прояву регіоналізм, і в тому числі етнорегіоналізм в Україні мав відкритий характер, хоча тенденція до переходу його в латентну форму намічалася у другій половині 1990-х років. Також можна стверджувати про те, що у більшості випадків він був інституціоналізованим. Винятком є лише етнорегіоналізм болгарської етнічної меншини. Усі регіональні рухи віддають перевагу ненасильницьким та легальним методам політичної боротьби. Абсолютна більшість регіональних політичних сил сповідували партикуляристський тип регіоналізму, натомість спроби організації та тривалої діяльності політичних партій на базі універсалістського регіоналізму рано чи пізно зазнавали поразки. Етнорегіоналізм в Україні набув в основному територіально-статусної форми. - Загалом можна стверджувати, що вплив регіоналізму на політичний процес в Україні у режимі розвитку відбувається в межах дії “закономірності маятника”, коли активізація діяльності регіоналістських партій та рухів у певний період зумовлює активізацію процесів децентралізації державного устрою країни, однак розчарування результатами регіоналізації викликає періоди посилення централізації політичної системи суспільства та занепаду регіоналізму. Регіоналізм набував масштабу, загрозливого для рівноваги політичної системи українського суспільства, лише у 1993-1994 та у 2004 роках. - Хоча суперечності між центральними та регіональними інститутами влади, а також непослідовність етнонаціональної політики є ознаками дисфункції політичної системи суспільства, регіоналізм до нинішнього моменту виявився нездатним до переведення протікання політичного процесу в Україні в режим занепаду. Однак антагонізм між кримськотатарським та російським етнорегіональними рухами у Криму у даний час створює передумови для виникнення міжетнічних конфліктів. - Регіоналізм в Україні сприяє артикуляції специфічних регіональних інтересів, виконує функцію легітимізації інтересів тісно пов’язаних між собою регіональних політичних еліт та економічних груп в якості інтересів територіальних спільностей як цілісних суб’єктів політичного процесу, а також обгрунтування виключного права на владу очолюваних ними політичних структур, у тому числі політичних партій. Усі наведені чинники суттєво гальмують становлення українських загальнонаціональних політичних інститутів, а разом із тим – і української політичної нації. Тому подальша експлуатація політичними партіями та рухами у передвиборчій боротьбі міжрегіональних суперечностей лише сприятиме поглибленню взаємних відмінностей в артикуляції інтересів різних територіальних спільнот. Дана тенденція стає помітною при аналізі електорального процесу останніх трьох років. Враховуючи значні соціокультурні і, зокрема, мовні особливості різних областей країни, можна спрогнозувати посилення дезінтеграційних процесів усередені самого українського етносу, а у подальшій перспективі – навіть формування двох відмінних, хоч і формально українських політичних націй, що поставить під загрозу територіальну цілісність України. - Запобігти негативному розвиткові подій здатна лише цілеспрямована державна політика, основною метою якої є інтеграція інтересів різних регіонів. У галузі регіональної політики необхідне вирівнювання не лише доходів громадян – мешканців різних областей, але насамперед вирівнювання економічного розвитку. У галузі гуманітарної політики метою держави є формування загальноукраїнської історичної свідомості українських регіонів, чого можна досягти шляхом розробки моделі історії України, яка б враховувала внесок усіх історичних областей у становлення української нації та державності. У галузі економічного реформування завданням є усунення будь-яких бар’єрів на шляху взаємопроникнення інвестицій між різними регіонами країни. Успіх цієї політики можливий лише за умови ліквідації патронатної моделі взаємодії регіональних політичних та бізнесових еліт. Адміністративно-територіальна реформа має бути спрямована на розширення повноважень органів не лише регіонального самоврядування, що дозволить запобігти перекладанню усієї повноти відповідальності за складну ситуацію в країні на центральну владу, але й місцевого самоврядування. Даний крок є перепоною для узурпації політичної влади регіональними елітами. |
